- •1. Актуальність дослідження етики в сучасному українському суспільстві.
- •2. Пердмет і структура етики
- •3.Коло проблем дослідження етики
- •4.Завдання етики як науки
- •5.Функції етики
- •6. Етика як вчення про мораль
- •7. Етичні вчення Стародавнього Єгипту та Месопотамії.
- •8.Давньоіндійські етичні вчення.
- •9. Етичні вчення Стародавнього Китаю.
- •10. Етичні погляди Сократа.
- •Учение ф.Ницше
- •26.Моральна потреба і моральна діяльність.
- •27. Структура та функції моралі.
- •28. Політика й етика як чинники моральної регуляції суспільного життя.
- •29. Мораль і право як чинники інституційної й позаінституційної регуляції суспільного життя.
- •30. Моральна свідомість і її структура.
- •31. Поняття моральної свідомості, моральні мотиви.
- •32. Моральні цінності і святині.
- •33. Добро як основа морального життя. Альтруїзм.
- •34. Природа зла і відношення до нього.
- •35. Свобода дії, свобода вибору та свобода волі як форми моральної діяльності.
- •36. Моральний вибір і вчинок.
- •37. Сенс життя і моральність.
- •38. Культурно-історичний аспект проблеми життя-смерть.
- •40. Що таке категорії моральної свідомості?
- •41.Моральний обов’язок
- •2. Професійний і моральний обов'язок
- •43. Щастя, як моральна повнота буття
- •44. Поняття честь і гідність
- •45. Совість як стимулятор морального вдосконалення
- •46.Сором як показник моральної культури
- •61. Естетика як наука
- •62.Особливість сучасного естетичного знання
- •63.Структура та ф-ї естетики
- •64.Суть взаємодії етики і естетики
- •65.Суть естетичного
- •66. Сократ, Платон про сутність прекрасного.
- •67. Діалектика прекрасного і потворного
- •68. Історичні періоди розвитку естетики
- •69.. Ґенеза укр.. Естет. Думки
- •70. Розмаїття естетичних напрямів в Україні в хх ст.
- •71. Специфіка і система естетичних категорій.
- •72. Прекрасне, його функції та модифікації.
- •73. Потворне: сутність і його особливості в сучасних умовах.
- •74. Трагічне: сутність і форми вияву у мистецтві і житті.
- •75. Величне і низьке.
- •76. Сутність і модифікації комічного.
- •77. Калокагатія як синтез істини, добра і краси.
- •78. Катарсис: античне і сучасне трактування.
- •79. Природа естетичної діяльності.
- •80. Структура естетичної свідомості
- •81.Естетичне почуття і естетичне переживання
- •82.Естетична потреба як імпульс естетичної активності і основа естетичного відношення.
- •83.Естетичний ідеал
- •84.Естетичний смак
- •85.Естетичні погляди і теорії
- •Тенденції розвитку сучасного мистецтва: модернізм і постмодернізм.
- •Соціально-естетична природа мистецтва.
- •Динаміка сучасних видів і жанрів мистецтва.
- •Функції мистецтва. Провідна роль естетичної функції.
- •Соціально-естетичний підхід у вивченні художньої культури. Соціологія мистецтва.
- •Система «художнє виробництво – художня потреба – художнє споживання» як основа розвитку мистецтва.
- •92. Соціально-художня реальність та її особливості в Україні
- •93. Поняття мистецтва
- •94. Роль мистецтва у поступі суспільства і у вихованні.
- •95. Національна програма естетичного виховання в Україні, її роль у формуванні національно-культурної ідентичності.
- •96.Сутність взаємодії етики та естетики.
- •97.Сократ, Платон про сутність прекрасного.
- •98.Діалектика прекрасного та потворного
- •99. Концепція і.Канта про прекрасне і піднесене
- •100. Категорія героїчного в усній народній поетичній творчості.
- •101. Категорія трагічного в художній літературі.
- •102. Сарказм як форма комічного.
- •103. Основи естетичної проблематики у філософії Античності.
- •104. Естетичні ідеї Середньовіччя та Відродження.
- •105. Осмислення мистецтва в основних художньо-естетичних течіях 17-19 ст.
- •106. Класична філософська естетика
- •107. Естетичні теорії хх ст.
- •108. Поняття художнього образу.
- •109. Роль критики у мистецтві.
- •110. Форми комічного у мистецтві.
- •111. Сутність трагічного конфлікту.
- •112. Сутність уявлень про мім етичну природу мистецтва.
- •113. Гармонія та міра як естетичні категорії.
- •114. Метод і стиль у мистецтві.
Тенденції розвитку сучасного мистецтва: модернізм і постмодернізм.
Модерні́зм -у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності...
Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найбільш визначних — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм, сюрреалізм та «театр абсурду», дадаїзм та «новий роман». Деякі з них охопили не тільки літературу, а й інші види мистецтва (експресіонізм, сюрреалізм, футуризм поширилися також на образотворче мистецтво, музику, театр), проникли в кіно й на телебачення.
Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Модернізм зовсім не покликаний бути мистецтвом для широких мас, а навпаки. Модерністи віддають перевагу умовним формам, що, однак, зовсім не виключає використання засобів цілком життєподібних. Проте нерідко саме життєподібні елементи творів модернізму створюють ефект ірреального, неправдоподібного. Фантастика тісно пов'язана з реальністю в мистецтві модернізму.
Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Риси постмодернізму:
культ незалежної особистості;
потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
як правило, у постмодерному творі присутній образ оповідача;
іронічність та пародійність.
Соціально-естетична природа мистецтва.
Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво в
усьому різновиді своїх форм, видів, типів тощо. Однак мистецтву
притаманна специфіка не тільки у межах естетичної діяльності, воно в
цілому являє собою унікальний суспільний феномен.
Соціальна сутність мистецтва полягає у тому, що художній розвиток
суспільства обумовлений природно-історичним процесом, тобто його
розвиток виявляє характерні закономірності, що пов’язані з певними
періодами становлення людської культури.
Соціальна сутність мистецтва виявляється в специфіці його мети та предмета. Метою мистецтва, усіх його видів, форм та жанрів є вдосконалення людини та суспільства, в якому ця людина живе.
Тому предметом мистецтва стає реальна дійсність, за якої постає життя людини. Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості.
Одного разу народившись, мистецтво народжується «багаторазово» у процесі свого соціального функціонування при індивідуальному сприйнятті; у кожен новий період історії, корелюючи з актуальними для цього часу ідеями, інтересами, потребами; під час виникнення нових видів мистецтва, втілюючи загальнохудожні закономірності у нову виражальну форму; з кожним новим етапом удосконалення специфічної мови всередині виду мистецтва.