- •1. Актуальність дослідження етики в сучасному українському суспільстві.
- •2. Пердмет і структура етики
- •3.Коло проблем дослідження етики
- •4.Завдання етики як науки
- •5.Функції етики
- •6. Етика як вчення про мораль
- •7. Етичні вчення Стародавнього Єгипту та Месопотамії.
- •8.Давньоіндійські етичні вчення.
- •9. Етичні вчення Стародавнього Китаю.
- •10. Етичні погляди Сократа.
- •Учение ф.Ницше
- •26.Моральна потреба і моральна діяльність.
- •27. Структура та функції моралі.
- •28. Політика й етика як чинники моральної регуляції суспільного життя.
- •29. Мораль і право як чинники інституційної й позаінституційної регуляції суспільного життя.
- •30. Моральна свідомість і її структура.
- •31. Поняття моральної свідомості, моральні мотиви.
- •32. Моральні цінності і святині.
- •33. Добро як основа морального життя. Альтруїзм.
- •34. Природа зла і відношення до нього.
- •35. Свобода дії, свобода вибору та свобода волі як форми моральної діяльності.
- •36. Моральний вибір і вчинок.
- •37. Сенс життя і моральність.
- •38. Культурно-історичний аспект проблеми життя-смерть.
- •40. Що таке категорії моральної свідомості?
- •41.Моральний обов’язок
- •2. Професійний і моральний обов'язок
- •43. Щастя, як моральна повнота буття
- •44. Поняття честь і гідність
- •45. Совість як стимулятор морального вдосконалення
- •46.Сором як показник моральної культури
- •61. Естетика як наука
- •62.Особливість сучасного естетичного знання
- •63.Структура та ф-ї естетики
- •64.Суть взаємодії етики і естетики
- •65.Суть естетичного
- •66. Сократ, Платон про сутність прекрасного.
- •67. Діалектика прекрасного і потворного
- •68. Історичні періоди розвитку естетики
- •69.. Ґенеза укр.. Естет. Думки
- •70. Розмаїття естетичних напрямів в Україні в хх ст.
- •71. Специфіка і система естетичних категорій.
- •72. Прекрасне, його функції та модифікації.
- •73. Потворне: сутність і його особливості в сучасних умовах.
- •74. Трагічне: сутність і форми вияву у мистецтві і житті.
- •75. Величне і низьке.
- •76. Сутність і модифікації комічного.
- •77. Калокагатія як синтез істини, добра і краси.
- •78. Катарсис: античне і сучасне трактування.
- •79. Природа естетичної діяльності.
- •80. Структура естетичної свідомості
- •81.Естетичне почуття і естетичне переживання
- •82.Естетична потреба як імпульс естетичної активності і основа естетичного відношення.
- •83.Естетичний ідеал
- •84.Естетичний смак
- •85.Естетичні погляди і теорії
- •Тенденції розвитку сучасного мистецтва: модернізм і постмодернізм.
- •Соціально-естетична природа мистецтва.
- •Динаміка сучасних видів і жанрів мистецтва.
- •Функції мистецтва. Провідна роль естетичної функції.
- •Соціально-естетичний підхід у вивченні художньої культури. Соціологія мистецтва.
- •Система «художнє виробництво – художня потреба – художнє споживання» як основа розвитку мистецтва.
- •92. Соціально-художня реальність та її особливості в Україні
- •93. Поняття мистецтва
- •94. Роль мистецтва у поступі суспільства і у вихованні.
- •95. Національна програма естетичного виховання в Україні, її роль у формуванні національно-культурної ідентичності.
- •96.Сутність взаємодії етики та естетики.
- •97.Сократ, Платон про сутність прекрасного.
- •98.Діалектика прекрасного та потворного
- •99. Концепція і.Канта про прекрасне і піднесене
- •100. Категорія героїчного в усній народній поетичній творчості.
- •101. Категорія трагічного в художній літературі.
- •102. Сарказм як форма комічного.
- •103. Основи естетичної проблематики у філософії Античності.
- •104. Естетичні ідеї Середньовіччя та Відродження.
- •105. Осмислення мистецтва в основних художньо-естетичних течіях 17-19 ст.
- •106. Класична філософська естетика
- •107. Естетичні теорії хх ст.
- •108. Поняття художнього образу.
- •109. Роль критики у мистецтві.
- •110. Форми комічного у мистецтві.
- •111. Сутність трагічного конфлікту.
- •112. Сутність уявлень про мім етичну природу мистецтва.
- •113. Гармонія та міра як естетичні категорії.
- •114. Метод і стиль у мистецтві.
28. Політика й етика як чинники моральної регуляції суспільного життя.
Однією з ланоко суспільного життя, яка справляє потужний регулятивний вплив на людську поведінку і сама, своєю чергою, потребує наполегливої моральної регуляції, постає політика.
Гострота моральних колізій, що їх породжує названа сфера, є цілком очевидною. З одного боку, всі пам'ятають з Арістотеля, що людина є «істотою політичною» ; ні для кого не секрет, що будь-яка скільки-небудь серйозна суспільна справа має свою політичну підкладку, і елементарний реалізм вимагає цю обставину враховувати. З другого боку, досить розповсюдженим є й переконання, що політики люди непевні, що взагалі робити політику можна тільки «брудними руками». Нинішня суперечливість поглядів на співвідношення етики й політики має свою передісторію. В європейській думці здавна протистоять одна одній (а в чомусь, можливо, одна одну й доповнюють) дві принципові концепції такого співвідношення, авторами яких є Арістотель і визначний італійський політичний діяч і мислитель епохи Відродження Н. Мак'явеллі. Згідно з Арістотелем, етика і політика не тільки складають разом єдину галузь практичної епістеми, практичного знання – на відміну від теоретичної науки, з одного боку, і творчих, або виробничих знань – з другого. Вони й внутрішньо являють собою деяку гармонійну єдність «філософії, що стосується людських справ». Взагалі можна сказати, що гармонійне поєднання етики й політики в Арістотеля базується на специфічному баченні обох, значною мірою обумовленому самим духом античної класики: етиці етосу тут відповідає політика полісу.
Зовсім інший тип теоретичного осмислення політики і етики, що передбачає їх граничне розмежування, демонструє нам відомий трактат Н. Мак'явеллі «Державець» (виданий 1532 р.). У цій праці мислитель окреслює саме постать індивідуального політичного діяча, що існує в атмосфері не спілкувань, а інтриг, підступів і воєн, – діяча, який ґрунтується «сам на собі» і виходить у своїх вчинках «із себе».
Що ж до наших вітчизняних реалій, то вони через занадто відомі причини засвідчують не стільки внутрішні етичні складності, властиві політичній культурі, скільки невисокий стан розвитку останньої, до того ж на тлі несприятливих для такого розвитку зовнішніх умов. Люди, що ми їх маємо визнавати за політиків, сприйнявши відоме гасло «політика – це брудна справа» як своє особисте кредо, часто-густо поводять себе так, немовби моральний закон писаний взагалі не для них. І все ж іншого способу морально оздоровити політику, крім розвитку самої політичної культури, так само як і культури загалом, – у нас немає.
29. Мораль і право як чинники інституційної й позаінституційної регуляції суспільного життя.
Мораль і право репрезентують, відповідно, позаінституційну й інституційну форми регуляції людської поведінки. Проте як інституційна регуляція не зводиться тільки до правової так і мораль є далеко не єдиним механізмом регуляції поза інституційної.
Термін «.інститут» вживається в двох дещо відмінних значеннях. По-перше, соціальним інститутом нерідко називають будь-яку історично усталену форму організації й регулювання суспільного життя; у цьому розумінні мораль, звичайно, є одним з інститутів, так само як звичай, наука, мистецтво та ін. По-друге, однак, інститут постає саме як «установа», що має певну опредметнену форму й цілеспрямовано створена для поєднання індивідів і регуляції їхніх дій у межах чітко окреслених функцій. Якщо виходити з такого визначення, мораль інститутом не є, і моральну регуляцію неможливо вважати регуляцією інституціональною. Цим вона передусім і відрізняється від правової регуляції, здійснюваної владою та авторитетом такого потужного й безсумнівного соціального інституту, як держава. Зазначене розмежування не є чимось абстрактним чи схоластичним: саме на його груші можна найчіткіше уявити принципову відмінність між мораллю і правом. Легко помітити укорінену відмінність в протиставленні інституційного й позаінституційного. Адже погляд на права людину — це завжди погляд ззовні, з позицій певного соціального інституту, що має справу з реалізацією певних цілком конкретних функцій (забезпеченням прав громадян, їхньої свободи й власності, підтриманням суспільного порядку тощо). Цей погляд сконцентрований саме на реалізації даних функцій і на тому, що може їй завадити; все інше його не обходить.
Безперечно, наявність у суспільстві розвинутої системи правових інститутів утворює для розвитку моралі незрівнянно кращі умови, брак яких не може бути компенсований ніяким моральним подвижництвом окремих осіб. Уже Гегель у «Філософії права», розмежовуючи мораль і моральність, наполягав на зв'язку останньої з інститутами сім'ї, соціального стану, держави. Безсумнівний прогрес саме з точки зору моралі становить інституціоналізація тих норм, які цього потребують. За останні роки почастішали випадки, коли ті чи інші правові акти приводяться у відповідність із вимогами моралі, починають адекватніше відображати їхню суть. Зрушення в моральній свідомості безперечно впливають нині, скажімо, на законодавство в галузі захисту прав громадян, національних відносин, охорони природи тощо. Взагалі, чим гармонійніше узгоджуються за своїм змістом моральні й правові норми, чим більше спільного закладено в їхній основі, чим більше здатні вони доповнювати й конкретизувати одні одних — тим краще для суспільства, для кожної свідомої особистості. сенс права — не в тому, щоб «підсилювати» мораль судами і в'язницями, а в тому, щоб забезпечувати спільне громадянське існування людей на засадах особистої свободи, в просторі якої тільки й може розвиватися справжня моральність. Тісно взаємодіючи одне з одним, збагачуючи одне одного власним змістом і досвідом, право й мораль у цивілізованому суспільстві залишаються все ж глибоко специфічними явищами. Саме тому, зрештою, вони й здатні доповнювати одне одного.