92. Соціально-художня реальність та її особливості в Україні

Нова соціально-художня реальність формує стан суспільної художньої свідомості в особі всіх її суб’єктів та соціально-інституційне забезпечення її функціонування, становлення нових художніх напрямків, норм, цінностей, потреб, смаків, творчих методів, художніх поглядів та ідеалів

Важливими змінами в новій соціально-художній реальності в Україні, які необхідно врахувати, є: 1) перехід від моностилістичної художньої культури (соціалістичного реалізму) до плюралістичної, полі стилістичної художньої культури; 2) зміна системи критеріїв оцінки художньої творчості; 3) трансформація вимог суспільства до митців, художньої творчості в цілому; 4) модернізація тематики творчості, а з нею трансформація предмета мистецтва; 5) розширення структури жанрів художньої творчості; 6) вплив мистецтва української діаспори на розвито мистецтва в Україні; 7) суперечливий і значною мірою негативний уплив вестернізованої масової культури на смаки й потреби молоді; 8) зростання національної спрямованості української художньої культури; 9) руйнування цілих галузей художньої культури (кінематограф та ін.) та незабезпеченість функціонування окремих ланок інфраструктури (книжкова мережа); 10) складання нової інфраструктури художнього життя й зародження мистецького менеджменту; 11) суттєве зниження контактів зниження контактів публіки з окремими видами мистецтва (кіно, театр, класична музика та ін.); 12) зняття державного патерналізму над сферою мистецтва й забезпечення свободи творчості; 13) радикальна зміна системи управління художнім життям, мистецтвом як системою соціальної організації взаємовідносин між його суб’єктами (митцем, публікою, критикою, державою, громадськістю); 14) регіоналізація розвитку художнього життя, формування в регіонах різного типу художнього життя, своєрідності художнього середовища; 15) зростання розриву між масовою та елітарною художньою культурою, поширення художньої продукції низької якості, що знижує виховний уплив мистецтва; 16) посилення диференціації художніх потреб і смаків під упливом урізноманітнення поля художнього життя, художньої пропозиції; 17) формування нових творчих шкіл, розвиток різних художніх напрямків; 18) визначення художньої своєрідності зростаючих субкультур; 19) зниження соціального статусу, престижу й соціальної захищеності митців, їх становища та професії; 20) трансформація функціонування мистецтва, зміна ієрархії його функцій, посилення його розважально-релаксаційної та дегуманізаційної функцій.

93. Поняття мистецтва

Слово «Мистецтво» часто вживається у своєму первісному, дуже широкому значенні. Це-всяка досвідченість, всяке умельство, майстерність у здійсненні будь завгодно завдань, що вимагає якогось досконалості своїх результатів. [6]  У більш вузькому ж значенні слова, це - творчість «за законами краси». Твори художньої творчості, як і твори прикладного мистецтва, створюються за «законами краси». Твори усіх видів художньої творчості містять в своєму змісті узагальнююче усвідомлення життя, яка існує за межами цих творів, і це в основному людська, суспільна, національно-історичне життя. Якщо в змісті художніх творів полягає узагальнююче усвідомлення національно-історичного життя, то в ньому, отже, необхідно розрізняти відображення якихось загальних, суттєвих особливостей самого життя і узагальнююче їх свідомість художника.

Твір мистецтва, як і всіх інших видів суспільної свідомості, завжди буває єдністю пізнається в ньому об'єкта і пізнає цей об'єкт суб'єкта. Пізнавати і відтворений ліричним художником «внутрішній світ», навіть якщо це її власний «внутрішній світ», завжди є все ж об'єктом його пізнання-активного пізнання, що містить в собі відбір суттєвих особливостей цього «внутрішнього світу» і їх осмислення і оцінку.

Значить, суть ліричної творчості полягає в тому, що в ньому узагальнено усвідомлюються в основному особливості людських переживань - або в їх власному часовому стані і розвитку, або в їх спрямованості на зовнішній світ, наприклад на явище природи, як у пейзажної лірики.

Епос, пантоміма, живопис, скульптура мають між собою величезні відмінності, що випливають з особливостей засобів і способів відтворення життя в кожному з них. І тим не менше всі вони-образотворчі мистецтва, у всіх них суттєві особливості національно-історичного життя усвідомлюються в їх зовнішніх проявах.

В первісному, ранніх етапах розвитку суспільства мистецтво як особлива різновид суспільної свідомості ще не існувало самостійно. Воно знаходилося тоді в нерозчленованому, недиференційованому єдності з іншими сторонами синкретичного [7]  свідомості і виражає його творчості-с міфологією, магією, релігією, з легендами про минулу родоплемінної життя, з примітивними географічними уявленнями, з моральними вимогами.

А потім мистецтво у власному розумінні слова розчленувати з іншими сторонами суспільного свідомості, виділилося серед них в особливу специфічну його різновид. Воно стало однією з форм розвитку суспільної свідомості різних народів. Так його і слід розглядати в його пізніших змінах.

Таким чином, мистецтво-це особлива змістовна різновид свідомості суспільства, це - художній зміст, а не науковий і не філософське. Л. Толстой, наприклад, визначив мистецтво як засіб обміну почуттями, протиставивши йому науку як засіб обміну думками. [8]

Мистецтво часто порівнюють з відображає дзеркалом. Це не точно. Вірніше б сказати, як зауважив Ніжно-автор брошури «Мистецтво в нашому житті»: мистецтво є особлива дзеркало з єдиною і неповторною структурою, дзеркало, що відображає дійсність через думки та почуття художника. Через художника в цьому дзеркалі відбиваються ті явища життя, які привернули увагу художника, схвилювали його.