10.Ідеал життя в повісті т.Г.Шевченка «Близнюки»

Звертаючись до цілого ряду принципів просвітницької естетики, Шевченко продовжує й національну традицію, зображаючи ідеальну людину Никифора Сокиру передусім як істинного християнина. Через усю повість «Близнюки» проходить думка про необхідність чесної праці для кожної людини, яку насамперед уособлюють батьки Саватія і Зосима. Письменник високо оцінює працелюбство старого пасічника Сокири, узагальнюючи до тези про щастя від праці на землі в єдності з природою: «Щасливий, стократщасливий той чоловік, що зумів одхилити від себе все недостойне чоловіка і вдовольняється тільки лагами,надбаними власною працею» [10, с. 337]. У цьому він наслідує українського мислителя Григорія Сковороду, який пише про виховання людини, удосконалення природних здібностей, про тісне поєднання релігійного і світського виховання, необхідність змалку плекати в дітях почуття любові до Бога і до своїх ближніх. «Сродна» праця, ставши частиною загальної суспільної праці, повинна принести людині справжнє щастя. Никифор Федорович намагався передати своє захоплення бджільництвом, навички в цій справі іншим людям, зокрема, учителеві своїх дітей Степану Мартиновичу, якого вважав тямущим, смиренним та праведним чоловіком. Крім того, незважаючи на довготривалий досвід і спостереження, він постійно поповнює свої знання, вчиться, застосовує на своєму хуторі німецький досвід ведення сільського господарства. Він опанував розумну науку автора книги «Школа пасічництва», що жив біля Батурина, Петра Івановича Прокоповича, організатора першої в Росії школи бджільництва. Шевченко використовує документальні факти, прізвища реальних осіб. Письменник бачить один із способів самовдосконалення в освіті через книжки, які вважає «найціннішоюспадщиною». Так, у «Близнюках» проводиться тема необхідності навчання, просвіти, блага науки.

11. Лист як композиційний прийом у повісті т.Шевченка "Близнюки".

Зображено долю двох братів-близнюків,підкинутих покриткою бездітним, але заможним хуторянам. Останні всиновили та виховали дітей, дали їм імена Зосима і Саватія. Шевченко вдався до новаторського прийому бінарного образу, відобразивши діалектичну єдність добра і зла,втілених в образах головних героїв повісті: Саватія та Зосима. З відїзду від батьків до Полтави почався новий етап у самостійному житті братів: подальше моральне вдосконалення Саватія через захоплення медициною, музикою, фольклором, літературою,живописом та одночасне падіння Зосима під впливом різних обставин. Характери братів саморозкриваються насамперед у щоденникових записах і в листах до батьків, які контрастно зіставляються автором як на зовнішньо-формальному рівні-- за обсягом,частотою кореспондування, стилем, так і на внутрішньому-- емоційно-змістовому. Уведення епістолярію(листа) як художнього прийому свідчить про прагнення Шевченка проникнути у внутрішне життя героя, що, власне, й становить необхідний елемент виховного жанру, причому в його ж інтерпретації. Якщо Зосим вимагав від батьків тільки гроші, то Саватій детально розповідав про своє життя і враження.Оповідач-герой Саватій Сокира викладає авторові-розповіднику історію власної долі, правда, опосередковано, через листи. Таке зіставлення за принципом контрасту виконує функцію порівняльної морально-естетичної характеристики героїв-антиподів Саватія та Зосима, який гине від бездуховності.