46. «Маргінальна» людина в романі «Депеш Мод» с.Жадана.

Жадан створює образ людини-маргінала – представника «алкогольно-наркотичної» субкультури. Вони орієнтовані на чуже та відкидання свого. Маргінальність підтверджує ще й їхня мова, Герої роману "Депеш Мод" п'ють горілку на початку, в середині й у кінці роману. Тобто здається,що головний герой роману – алкоголь. Герой роману відчуває в собі біль від своєрідного «безбатьківства», оскільки впродовж 90-х рр. ХХ ст. спостерігав знецінювання ідеалів своїх батьків, він позбавлений одночасно і батьків, і батьківського дому як символу захищеності й віри. Герой стає вічним безпритульним «без жодної мети, без жодного бажання, без жодного сумніву, без жодної надії на успіх» В проміжках між тим вони, вибачаюсь, блюють, лаються, втікають від міліціонерів, рекетирів, цигана-наркодилера та провідника-збоченця. Тікають без гонору. Перепуджені й принижені. Чи це і є прояв задекларованого автором "побутового пох...зму й незламної душевної рівноваги". текст перетворюється на якісний "чорнушний" продукт часів перебудови. Чоловік — суто символічно — це активне начало, яке ставить перед собою мету й досягає її. В цього чоловіка мета (як це по східному) тотожна засобам: чималий шмат книги присвячений історії про те, як герої продають горілку, аби купити її ще більше. Нечоловіча, віктимна поведінка у спілкуванні з правоохоронними органами. Нечоловіча, споживацька поведінка у спілкуванні з жінками. Власне, жінок тут майже немає. Є обкурена дівчинка-Маруся, донька грошовитого батька. В неї завжди можна отримати нічліг, трохи сексу й грошей. Є золотозуба продавщиця гастроному. Є тітки в різнокольоровій білизні. Така неестетичність серйозно дратує героїв. Однак ці жінки чомусь не дуже переймаються через нелюбов до них п'яних хлопчаків, з поганим запахом з рота, плямами від блювоти на одязі, зате з витонченим смаком і високими вимогами до протилежної статі. Ця вимогливість до жінок, — можливо, єдина ознака їхньої мужності. Дефіцит маскулінних рис набирає особливого значення, зважаючи на поодинокі соціальні медитації автора, присвячені роздумам над не зовсім щасливою, хоча й не найгіршою долею рідної країни. Людські, відповідальні стосунки складаються в його героїв лише з друзями. Заради того, щоб повідомити другу про смерть вітчима, вони роблять неабиякі зусилля: знімаються з місця, з'ясовують його місцеперебування. Варто додати до цього готовність ризикувати здоров'ям і свободою, захищаючи людину, яку несправедливо ображають. Один із хлопців рішуче встряє в бійку з міліціонерами, яких ще недавно боявся. Але ж тоді йшлося про нього самого. Тепер — про іншу, сторонню людину. Це вже благородство. У найнесподіваніших ситуаціях молоді маргінали виявляють м'якість і зворушливу незахищеність своїх душ. Вони покинуті батьками у вузькому сенсі й Батьківщиною, якій не до них, у широкому. І вони бувають такими смішними, жалюгідними, розгубленими, неадекватними, якими можуть бути лише реальні люди – а не літературні герої.Хоча й цього разу відхилення від моделі чоловічого братерства несуттєве: "підзахисний" — мужчина й такий самий, як і герої, соціально неадаптований вуличний музикант. За цими пошуками все ж таки визирає абрис ще однієї, крім горілки та чоловічої дружби, цінності. Ця цінність — сім'я. Хлопці розуміють: навіть якщо друг Вася терпіти не міг свого вітчима, вони — родина, а отже люди не байдужі одне одному. Тож є надія, що коли-небудь їм захочеться створити власну сім'ю, де доведеться виявляти чи виховувати в собі чоловіче начало. Імовірність того, що експеримент закінчиться вдало, невелика, але вона є. Часто на маргінесі соціуму, він існує-грає, змінюючи  маски, людина, яка не сприймає серйозно соціальні зв’язки, мандрує поверхнею життя. Він зображує їх без котурнів та вуалі, без гриму й ретуші — у достеменній оголеності, психологічній «роздягненості», Сергій Жадан із вибагливою і вишколеною послідовністю підкреслює андеґраундову харизму своїх персонажів, яка притаманна їм, так би мовити, «з голови до п’ят»: вони постійно стурбовані пошуками «водяри» (це, до речі, у них одна з найбільш частотних і найкультовіших лексем), звісна річ, тішаться, коли знайдуться «бухло», «пузир», «флакон», зазвичай бувають «вгашеними», не дивно, що полюбляють «побухати», «похмелитись», шукають «бабки», яких у них, зрозуміло, ніколи не буває, ще полюбляють, щоб було «на рило», не проти, щоб урешті-решт їх «відкачали», і вже зовсім не люблять «мінтуру» (а хто, втім, її любить? може, сама «мінтура», та й та, здається, не завжди), яка може їх «загребти» (ну, це ще півбіди, головне — щоб або нормальними, або взагалі звідтіля вийти), а також зі смаком послуговується небагатослівним, але від цього не менш виразним, молодіжним сленгом у стилі «кльово», «завал», «круто», «прикольно», «запара», «стрьомно» (тут дуже доречно буде поставити заїжджене «тощо»).Підтвержують істини що можна назвати антипочуттями, антисвідомістю, антижиттям.