33. Соцреалістичний реалізм: головні ознаки

Соціалісти́чний реалі́зм — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, «що представляє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства» . Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва.Головні ознаки:

1. література і мистецтво мусять бути хвалебною ілюстрацією політики КПРС, видавати бажане за дійсне. Відхилення в дійсно правдиве зображення радянської дійсності з притаманними їй вадами плямується як «схиляння перед фактами» або й «антирадянська пропаганда й агітація».

2. У літературі — перевантаження зайвою інформацією і статичними описами у штучних словесних прикрасах з перевагою епітетів і порівнянь (типові з цього погляду і твори кращих прозаїків — О. Гончара, П. Загребельного й ін.), при одночасному збідненні літературної мови до обсягу газетної лексики, штучний пафос, іноді з ухилом у сентиментальність (романи М. Стельмаха, біографічні повісті й оповідання Ю. Мартича тощо), дидактизм і моралізаторство.

3. прославлення партії й вождів («Партія веде» П. Тичини, «Пісня про Сталіна» М. Рильського); у музиці величальні на честь партії пісні й кантати.

4. За війни у мистецтві домінував патріотичний плакат і сатирична карикатура, у літературі — патріотична тематика з ухилом у публіцистику (оповідання й статті О. Довженка), але поволі й з ухилом у вихваляння російського «старшого брата». Ця остання тенденція посилилася по війні, зокрема в Україні у зв'язку з «возз'єднавчими» святкуваннями (1954)

5. Соціалістичний реалізм вимагає ізоляції від літератури і мистецтва Заходу, з особливим наголосом на критиці «ревізіонізму» західних комуністичних теоретиків («Realiste sans rivages» P. Ґароді й ін.).

6. контроль за ідейно-політичним змістом художньої літератури, творів мистецтва, матеріалів радіопередач. Заборонені цензурою книги вилучалися з бібліотек і знищувалися. З читацького обігу виймалися книги емігрантів, репресованих авторів, видання релігійного змісту, а також книжки, в яких містилися фотографії, цитати з праць, позитивні згадки про "ворогів народу"

34. Інтимна лірика л.Костенко

Якщо все ж таки спробувати схарактеризувати любовну лірику Ліни Костенко зі змістового боку, то треба відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр цього почуття – від його найвищої піднесеності , своєрідного "піку" почуттєвого підйому, коли любов, здається набуває ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть пригасаючих станів.Тексти інтимної лірики Ліни Костенко оповиті серпанком таємничості, недомовленості, магії та загадковості. Ліричній героїні дано глибоко почувати й точно все розуміти, вона достеменно знає, що таке любов, і не терпить приниження цього почуття. лірика Ліни Костенко вражає енергетикою, сприймається як вічно юна, вітаїстична й злободенна. І це закономірно, бо ж втілення емоційних станів у слово відбувається на справжньому мистецькому рівні, за допомогою досконалих засобів поетичної техніки.Кохання у Ліни Костенко - це не тільки вибір особистий, а, найперше, особистісний, бо передбачає відповідальність перед предками й нащадками, перед власним сумлінням; це заглиблення у власний внутрішній світ, саморозуміння й самоусвідомлення, самоствердження й самореалізація; водночас це думка про іншого, емпатія, взаємозбагачення. Глибинну філософію любові поетеса оприявнює в незабутніх метафоричних рядках: "Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним"; "Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву".Любов високоморальна й високоестетична, вона постає як чинник виховання, формування смаків і уподобань.