7. Жанрові особливості повісті т.Шевченка «Близнецы»

Близнюки́» (рос. Близнецы) — повість Тараса Шевченка російською мовою, написана орієнтовно 10 червня — 20 липня 1855 р. у Новопетровському укріпленні. За своїми жанрово-стилістичними особливостями повість стоїть близько до української та російської прози 30 — 40-х років (М. В. Гоголь, Є. П. Гребінка, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, М. П. Погодін, О. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов). Ряд епізодів «Близнецов» має автобіографічну основу. В них передано враження Шевченка від подорожі до Полтавської губернії, зокрема до Переяславщини, про перебування у Києві тощо.Подробиці з життя Шевченка на засланні використано в змалюванні епізодів перебування Саватія Сокири в Оренбурзі та його подорожі до Орської фортеці. Головна проблема твору — проблема виховання. Питання формування особистості молодої людини, зокрема питання виховання, розглядалися також у публіцистиці (журналах «Современник», «Отечественные записки», «Морской сборник»), в статтях М. О. Добролюбова, М. І. Пирогова та інших авторів[4].У російських повістях Шевченка функціонують просвітницькі тенденції, якот: вирішальна роль середовища і вплив обставин на формування людської особистості, руссоїстська теза про первинність добра в природі людини, становлення особистості, створення образу позитивного героя, якому, як правило, протиставляється негативний, прагнення просвіти, превалювання ідеї, тенденційність зображення, етологічна заданість, автобіографічність розповіді, проблема виховання. На утвердженні суспільного та естетичного ідеалу в повісті певною мірою позначилась сентиментально-романтична традиція Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша. Водночас у «Близнецах» Шевченко вперше звертається до педагогічних ідей Г. С. Сковороди. Український філософ-просвітитель не тільки одна з дійових осіб твору. Його думки про необхідність для щастя людини обрання праці за покликанням, високої моральності, гармонійного розвитку особистості сповідують герої повісті Никифор Федорович та Саватій Сокири. Чесна праця, демократичний, здоровий побут героїв, а також реальні прикмети їхнього життя — дозвілля на пасіці за читанням в оригіналі Горація, Гомера, «Псалмів Давидових», гра на скрипці — все це вводить читача у світ етичних ідей Сковороди[5]. У російських повістях Шевченка функціонують просвітницькі тенденції, якот: вирішальна роль середовища і вплив обставин на формування людської особистості, руссоїстська теза про первинність добра в природі людини, становлення особистості, створення образу позитивного героя, якому, як правило, протиставляється негативний, прагнення просвіти, превалювання ідеї, тенденційність зображення, етологічна заданість, автобіографічність розповіді, проблема виховання.У повісті відбито літературні зацікавлення Шевченка. Поет у різних формах висловлює своє ставлення до творів Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, О. О. Шаховського, М. В. Гоголя, до української народної творчості, а також до літературної полеміки, яка точилася на сторінках таких періодичних видань, як «Отечественные записки», «Библиотека для чтения», зокрема з приводу появи поеми Гоголя «Мертвые души».Аналізуючи долі двох братівблизнюків у повісті«Близнюки», С. Притолюк зазначає: «Новаторський прийом бінарного образу відобразив амбівалентність людської природи. Діалектична єдність антиномічних категорій добра і зла втілена в образах головних героїв повісті Саватія та Зосима» припускає, що архетипи «блудний син» (Зосим) і «старший брат» (Саватій) допомагають розкрити історію душі братівблизнюків, де «сюжетна схема блудного сина — характерна ознака виховного сюжету в романі виховання взагалі Характери братів саморозкриваються насамперед у щоденникових записах і в листах до батьків, які контрастно зіставляються автором «як на зовнішньо формальному рівні — за обсягом, частотою кореспондування, стилем, так і на внутрішньому — емоційно змістовому. Уведення епістолярію як художнього прийому свідчить про прагнення Шевченка проникнути у внутрішнє життя героя, що, власне, й становитьнеобхідний елемент вих овного жанру»