37. Інтимна лірика українських поетів другої половини хх ст. Аналіз одного із віршів.

За художньою якістю, висотою морального ідеалу, рівнем філософського осмислення людини та світу українська любовна поезія другої половини XX століття посідає гідне місце серед світової інтимної лірики. Інтимні вірші Д. Павличка поєднують строгість ідеальних і гармонійних пережи­вань. У більшості випадків вони безсюжетні або майже безсюжетні, не обтяжені конк­ретними деталями чи обставинами, їх межі ніби розірвані завжди присутнім і надто ха­рактерним для поета інтересом до світу вза­галі. У своєму ставленні до об'єкта кохання, в особливостях формування жіночого ідеалу ліричний герой пройшов шлях від патріар­хального, материнського й народницького до благоговійно-релігійного й еротичного. Життя, присвячене спробам осягнення нео­сяжного, розв'язанню вічної загадки проти­лежної статі,— так можна схарактеризувати поетичну біографію ліричного героя. Любов як вседержительниця життя - це єдиний і наскрізний мотив інтимної лірики Д.Павличка, таємниця, яку він береться роз­гадати у своїх віршах.Інтимна лірика Василя Стуса включає в себе твори, присвячені мамі, жінці, синові, це й твори-спогади про події дитячих літ і почуття, пов'язані із ними. Спогади про найдорожчих людей, про найпотаємніше, найінтимніше в його житті — радість кохання, окремі найдорожчі епізоди немов постають через призму похмурої неволі. Але й серед страждань і смертей, серед знущань у неволі зберіг він тепло і ніжність інтимних почуттів, які майстерно втілив у поезіях «У порожній кімнаті», «На Колимі запахло чебрецем». Також у віршах Стуса зображені захоплення і розчарування, переживання невдач, немовби зізнання душі про зусилля знайти відгук у світі, зріднитися з іншою душею, цим подолавши самоту, долучившись до чогось загально значимого (сам Стус завжди гостро відчував і переживав свою самоту). Отож лірика кохання в віршах автора - це і лірика найінтимнішої орієнтації в цінностях людських відносин взагалі, лірика самовипробування на соціальну і духовну резонантність своєї особистості.Інтимна лірика Б. Олійника являє собою один із найбільш цікавих і вагомих пластів творчого доробку поета. Душевним здоров'ям, глибиною думки, пошуками нових форм вираження і філософськими роздумами позначена інтимна лірика поета. Прекрасні задушевні вірші про щасливе кохання, про біль розлуки, про чарівну любов, що не має кінця, про трепетні почуття закоханих знаходимо в різних збірках поета: "Мелодія", "Я б спокійно лежав під вагою століть", "Парубоцька балада" (збірка "Гора" (1975)), "Стара пісня на новий мотив" (збірка "У дзеркалі слова" (1981)). Одними з основних мотивів лірики І.Драча є краса рідної землі, радощі і драми кохання, душевне єднання людей. У віршах Івана Драча багато філософії. «В протуберанцях серця» поряд з космічною образністю використовує фольклорні мотиви, створює земні ліричні поезії — вірші про радощі й драми кохання. Інтимна лірика поета, на думку Л. Новиченка, не піддається аналітичному тлумаченню. У нього палкий вогонь любові — це вічний поклик до життя. Свій ліричний талант І. Драч розкрив у збірці «Київське небо»: традиційним темам — природа і душа, дружба і кохання, діалектика життя і смерті — поет надає сучасного звучання.Інтимна лірика Ліни Костенко зображає світа, де її лірична героїня постає сильною й уразливою, мужньою й ніжною, де найчіткіше виявляється високий рівень духовності. У віршах інтимного плану відбилися всі ті зміни, які відбувалися в душі авторки: від юного максималізму й молодих страждань наївної душі крізь досвід, болі, жіночі драми, яких вона не уникала, до розсудливості й стоїцизму, емоційного напруження й драматизму непростих переживань зрілості. Її любовна поезія від збірки “Проміння землі”(1957) до “Вибраного”(1989) вражає глибиною катарсису. Лірика Костенко містить досить широкий емоційний спектр почуття любові – від його найвищої піднесеності , своєрідного “піку” почуттєвого підйому, коли любов, здається набуває ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть пригасаючих станів. Лiна Костенко оспiвала велике таїнство любовi як могутнє джерело й оновлення людської душi.У філософській концепції любові Л.Костенко почуття її ліричної героїні здебільшого оксиморонне, воно поєднує в собі радість і біль, жагу і смуток. Усвідомлення суперечливості кохання приходить до авторки ще в збірці “Проміння землі”, поступово з’являється й стає типовим для її інтимної лірики епітет “світле кохання”, що показує, як глибшає її розуміння цього феномена. Вірші Л.Костенко перейняті максималізмом, категоричністю в почуттях, поглядах, вимогах, світосприйнятті. Чесність, прагнення чистоти відносин, притаманні ліричній героїні, мають витоки в моральній традиції українського народу.