40. Ю.Андрухович «Московіада»: десакралізація поета-месії.

В романі «Московіада» головний герой Отто фон Ф.- пияка, а також особа, якій не вистачає певних моральних принципів, хоча вона часто має в них потребу. Він не стійкий у своїх стосунках із КДБ, не приходить на призначену в ліберальному українському журналі зустріч, його досягнення як українського поета викликають сумнів. Автор застосовує такий прийом гри з персонажем, спрямований на перевертання, переосмислення стереотипів “Великого поета”, “поета-месії”. Створюючи образ поета, здатного нецензурно висловлюватись, здійснювати аморальні вчинки, і, водночас, писати талановиті твори, бути романтиком, шляхетним лицарем тощо, автор пропонує читачеві образ, що не відповідає усталеному уявленню про письменника, тобто здійснює гру із застиглими у масовій свідомості стереотипами справжнього великого поета.Подорож українця як постколоніального суб’єкта до столиці радянської імперії демонструє знищування його ідентичності: вона уподібнюється примарі. Його веселість та еротична енергійність нагадує своєрідну “браваду” над остовом колишньої імперії. "Московіада" витримана у традиціях постмодерної прози. Тому прийом, який автору забезпечує неповторність – літературна містифікація, нестримне іронічне цитування, гра алюзіями, пародіювання і стилізація найрізноманітніших високих і низьких, елітарних і масових жанрів, формально-авантюрна фабула. Увесь цей барвистий ярмарок, зітканий із гротеску, тональності чорного гумору, травестії, фантасмагорії підпорядкований єдиній меті – заради показу спустошеності людини пострадянського суспільства.

41. Бурлескне тіло в романі Андруховича «Московіада»

Юрій Андрухович – відомий поет, прозаїк, есеїст, постмодерніст. Визначальний напрям творчості Андруховича - постмодернізм, для якого характерне руйнування ілюзій, еклектика (змішування світоглядних ідей, поглядів, стилів), потяг до архаїки, колективного підсвідомого, ігровий стиль, інтертекстуальність тощо. Тому його творчість є найяскравішим виявом постмодернізму в сучасній українській літературі. Як і західні письменники-постмодерністи, у своїх романах він широко використовує інтертекстуальність, так званий "текст у тексті". Автор "прочитує" традиційні образи та сюжети, твори попередників, своєрідно переосмислюючи їх. Герої його романів живуть у світі, просякнутому культурними реаліями. Бурлескне тіло роману проявляється у використані мотивів «Енеїди» Котляреского, адже в обох творах зображується нижня сфера життя, сексуальні контакти, пияцтво. Ніби світ задовольняє лише фізіологічні потреби. Це виявляється не лише на рівні історії, а й на рації. Автор відмовляється створити об’єктивну модель світу, натомість його роз’єднання характеризує сучасний світогляд – абсурдний, розколотий, нереальність буття. Стираються межі між реальністю та ілюзією, чим характеризуються фінальна смерть головного героя, блукання мертвих душ у залі урядового метро. Москва потає для нього містом втрат, де панує розпуста, свавілля, хаос. Опис пивбару на Фонвізіна підкріплює таке уявлення, там збираються поети, письменники – спустошені люди радянського суспільства, дезорієнтовані. Все це передається такими художніми засобами як гротеск, чорний гумор, фантасмагорія, карнавалізація. Постмодерною характеристикою твори є нероздільність високого та низького стилів, їх злиття. Є найрезонанснішим письменником, оскільки саме потрібні бурлескні твори ознаменували прихід нового часу у літературу, є формами протесту проти догм класичної літкраткри. Андрухович зруйнував іконостас української літератури, який невтомно творили класики. Потрібно було терміново рятувати українську літературу, а саме використанням заборонених раніше тем, бурлескним зображенням подій, карнавалізацією. Змінився світ, тому потрібно було змінювати манеру письма.