38. Бідермаєр в українській літературі.

Бідерма́єр — напрям переважно у німецькому та австрійському мистецтві 30—40-х рр. 19 століття, вважається перехідним періодом між класицизмом і романтизмом. Дмитро Чижевський окреслював «бідермаєр», як «певну форму романтики, яку визначають або як «міщанську романтику», або як «романтику старечу». Головні ідеологічні мотиви романтики в літературному бідермаєрі слабшають та зникають. Представники бідермаєру зверталися до життя простих людей, навколишньої природи, національного фольклору. Їхні прагнення до інтимності й чулості призводили часто до тематичної вузькості та ідеалізації побуту міщанства, до слащавості, прикрашення буржуазної дійсності. Спроби шукати сліди бідермаєру в творчості українських літераторів спростовує Д. Чижевський, підкреслюючи наявність лише деяких рис бідермаєру у творчості письменників М. Шашкевича (“Веснівка”), Ф Заревича (оповідання “Хлопська дитина”) та поетів: І.Гушалевича (“Мир нам браття”), М.Устияновича (вірш “Трудись і молись”), Я.Головацького (вірш “Річка”), а також в меланхолійних ліриків — Петренка, Забіли, Чужбинського, С. Метлинського та ін. При цьому автор звертає увагу, що «риси стилю бідермаєр постали в українських поетів не шляхом органічного розвитку, а шляхом простого запозичення — у Шашкевича з австрійської літератури; у інших - зі споріднених з бідермаєром російських поетів».

39. Шістдесятки в історії української літератури.

На зламі історичних епох в Україні прийшла до творчості нова плеяда, яка стала формувати нову тенденцію розвитку її культури ´- шлях до незалежності - шістдесятники Вони розпочали свій творчий шлях на межі 50-60-х років, одразу привернувши до себе увагу не лише талантом, а й громадською позицією та національною гідністю. Це були люди різних професій, здебільшого творча молодь - поети, прозаїки, критики, перекладачі, художники, науковці, студенти, робітники різних переконань та поглядів. До найпомітніших постатей шістдесятників відносять І. Дзюбу, І. Світличного, Є. Сверстюка, І. Драча, М. Вінграновського, В. Симоненка, Л. Костенко, В. Шевчука, Є. Гуцала, А.Горську, П. Заливаху, Л. Семикіну, Г. Сєврук, В. Кушніра, В. Зарецького. Явище «шістдесятництва» в літературі було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями. Тут є і модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники (В. Симоненко, Б. Олійник), і постмодерністи (В. Стус). Таке розмаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури. Воно не вкладалось у жорсткі рамки «соціалістичного реалізму», загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика намагалися його дискредитувати, звинувачували в «естетизмі», «абстракціонізмі», відірваності від життя тощо. Творча молодь протистояла фальшивій літературі, шукала альтернативних напрямків художньої діяльності, прагнула творити велику літературу, яка змінила б не тільки мистецтво, а й свідомість сучасника. Героєм їхніх художніх творів стала проста людина, змальована без штучного оптимізму; з'явилися портрети земних людей -- достеменних носіїв духовності. Одними з перших до цієї теми звернулися В. Симоненко, І. Драч, П. Засенко, Б. Олійник та ін. Така тенденція була властива й прозаїкам.Подією тих років став роман Григорія Тютюнника «Вир», яким українська романістика розпочала висвітлювання проблеми народознавства, традиційної для нашої літератури, але перерваної репресіями 30-х рр.У прозі досить відчутним виявилось особистісне начало, воно зазнавало помітної ліризації. Це спостерігалось у творах О. Гончара («Людина і зброя», «Тронка», «Собор», «Циклон» тощо), М. Стельмаха, Л. Первомайського, І. Му-ратова та ін.У відповідь на утиски збоку влади в колі шістдесятників почала створюватись і поширюватись література самвидаву, здебільшого присвячена питанням розвитку української культури. Із рук в руки передавалися рукописи віршів та спогадів відомих авторів.В кінці 60-х років влада посилила тиск на інтелігенцію, після чого фактично припинився розвиток тієї по-справжньому життєдайної гілки української культури, яку виплекали шістдесятники.