
- •1 Роль і місце поеми «Енеїда» і.Котляревського в історії української літератури.
- •2)Суть визначення «неповна література» «неповної нації».
- •№4 Естетична концепція т. Шевченка
- •6. Проблема «автор – адресат» в творах т.Шевченка
- •7. Жанрові особливості повісті т.Шевченка «Близнецы»
- •8. Антимілітарний пафос повісті»Близнюки» т.Г.Шевченка
- •9.Особливості композиції повісті «Близнюки» т.Г. Шевченка.
- •10.Ідеал життя в повісті т.Г.Шевченка «Близнюки»
- •11. Лист як композиційний прийом у повісті т.Шевченка "Близнюки".
- •12. Реалістична парадигма в романі п.Мирного "Повія".
- •13. Психологія маргінальної людини в романі п.Мирного "Повія".
- •14. І.Франко ---модерніст (новела "Сойчине крило".)
- •15. Проблематика новели і.Франка "Сойчине крило".
- •16.Жанрові особливості драматичної поеми Лесі Українки «Одержима»
- •17.Неоромантичний ідеал особистості в драматичній поемі Лесі Українки «Одержима».
- •18. Роман в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля»: конфлікт ірраціонального й раціонального
- •19. Суть «лабораторного» методу в.Винниченка (роман «Записки кирпатого Мефістофеля»).
- •20 Структура роману в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля»..
- •21. Проблема свободи вибору в романі в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля».
- •22. Роман в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля»: теорія «нової моралі».
- •23. Літературна дискусія 1925—1928
- •24. Роман в.Підмогильного «Невеличка драма»: система персонажів.
- •25. «Невеличка драма» в.Підмогильного: конфлікт раціонального й чуттєвого
- •26. Інтелектуальний експеримент у романі в.Підмогильного «Невеличка драма.
- •27«Народництво» і «модернізм» в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •28 Образ оповідача в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •29 . Роман в.Домонтовича «Без ґрунту»: інтелектуальний простір.
- •30. Урбаністичний роман в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •31. Село й місто в романі в. Домонтовича «Без ґрунту»
- •32. Концепція особистості в творах поетів «празької школи»
- •33. Соцреалістичний реалізм: головні ознаки
- •34. Інтимна лірика л.Костенко
- •35. Драматична поема л.Костенко «Сніг у Флоренції»: особливості конфлікту.
- •36. Проблема «митець і влада» в драматичній поемі Ліни Костенко «Сніг у Флоренції».
- •37. Інтимна лірика українських поетів другої половини хх ст. Аналіз одного із віршів.
- •38. Бідермаєр в українській літературі.
- •39. Шістдесятки в історії української літератури.
- •40. Ю.Андрухович «Московіада»: десакралізація поета-месії.
- •41. Бурлескне тіло в романі Андруховича «Московіада»
- •42. Інтертекстуальність роману Андруховича «Московіада»
- •43. «The bad company» ю.Андруховича: альтернативна історія української літератури.
- •44. Постколоніальний синдром поезії «Крим, Ялта. Прощання з імперією» Забужко
- •45. Нарцисичний інтелектуалізм у романі о.Забужко «Польові дослідження українського сексу».
- •46. «Маргінальна» людина в романі «Депеш Мод» с.Жадана.
- •47. Час і простір у романі с.Жадана «Депеш Мод».
- •48. Особливості композиції роману і.Карпи «Фройд би плакав».
- •49. «Схід – Захід» у романі і.Карпи «Фройд би плакав»
- •50. Сценічний простір у п’єсі “Станція» о. Вітра
- •51. . Пошуки самототожності в п’єсі «Станція» о.Вітра.
1 Роль і місце поеми «Енеїда» і.Котляревського в історії української літератури.
Поема «Енеїда»— поема Івана Петровича Котляревського, вперше видана у 1798 році, ставши таким чином першою друкованою книгою, написаною народною українською мовою, від якої зазвичай датується початок становлення і розвиток сучасної української літератури.Ще за життя автора — Івана Петровича Котляревського «Енеїда» поширювалась в рукописних копіях і почала завойовувати серця численних читачів. 1798 року в Петербурзі, за допомогою російських друзів, «Енеїда» вперше була видана Максимом Пурпурою. «Енеїда» І. Котляревського — твір великого обсягу, що складається з шести частин, об'єднаних головним героєм (Енеєм); віршований; багатий на події, яскраві характери. Його образна система розгалужена. "Енеїда" написана чотиристопним ямбом.Для «Енеїди» Котляревського характерний відхід від старокнижної мови — твір написаний народною мовою. Автор вдається до числених фразеологізмів, нагромадження синонімів, жаргонізмів, народно-поетичних порівнянь. У творі органічно вжиті народні прислів'я, приказки, пісні. У поемі змальована українська природа, герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку.«Енеїда» Котляревського, увібравши в себе багатовікові літературні й фольклорні традиції, знаменувала початок переходу до нової епохи в історії української літератури - до розвитку літератури на засадах реалізму й народності. За мистецькою силою гумору «Енеїда» Котляревського - одне з вершинних досягнень серед гумористичних творів світової літератури. Незважаючи на запозичений сюжет і античні імена героїв, на обмеженість травестійного жанру, в «Енеїді» Котляревського виявив себе українкий народ з його героїчним минулим, з його сучасним побутом та соціальними бідами, історичним оптимізмом, високими моральними й естетичними параметрами, безсмертним гумором. Котляревський відобразив багато важливих рис історичної епохи, «Енеїда» - це була «колюча» «мужича правда» про панівну верхівку XVIII и початку XIX століття, художньо висловлена в бурлескній формі. Образами Енея, Низа, Евріала розпочинається створення в новій українській літературі образу національного героя. Винятковим було значення високоталановитої поеми для України. Як зразок правдивого відображення живої дійсності, як вияв великих літературно-мистецьких можливостей українського народного слова, нев’янучого українського гумору і народної творчості «Енеїда» відкрила й показала широку перспективу розвитку української літератури на основі народнорозмовної мови.
2)Суть визначення «неповна література» «неповної нації».
На Україні розвиткові класицизму не сприяли ані політичні, ані духовні умови. В другій половині 18 ст. скасовано майже всі рештки української автономії. Український народ 18 ст. робився помалу типовою «неповною нацією», народом без культурно важливих за тих часів суспільних класів — вищого духовенства та вищого дворянства. Тим самим відпадали не лише — почасти — творчі групи, але ще більше групи, які в 18 ст. найбільше могли спричинитися до розвитку літератури, бо від них виходило «соціальне замовлення» літературних творів, тобто вони були головними їх споживачами. «Неповній нації» відповідає здебільшого неповна література. Такою була і література українського класицизму. Коли за часів бароко українській літературі бракувало лише деяких ґатунків, в цілому середній українець міг задовольнити більшу частину своїх літературних потреб власною літературою, часи класицизму утворили зовсім інший стан: українська література була лише якимсь можливим доповненням до літератури чужомовної, однаково чи російської, чи французької, чи польської. Несамостійність літератури зовсім не зв’язана з низькою якістю літературних творів, — серед творів українського класицизму є твори повновартні, але з усієї різноманітності літературних ґатунків репрезентовані лише кілька та до того в кожному разі такі, які не могли б цілком задовольнити духовні потреби модерної людини, навіть і без якихось занадто вже загострених духовних інтересів. №3 Особливості українського романтизму.
Романтизм— ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, історизм, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней». Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах.Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. та другим, що діяв у середині 1830-х pp. Поетичну творчість цього гуртка поетів характеризує ідилічно-песимістичне захоплення українським минулим, культ могил й історичних героїв і особливо співців та бандуристів, слабе й безперспективне у своїх прагненнях слов'янофільство. Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська трійця» з участю М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького для яких була програмовою «Русалка Дністровая» (1837) з її елегійним захопленням ідеями народності і слов'янського братерства. В цілому, у поетичній творчості українського романтизму помітні дві течії — національно-патріотична у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-лірична у таких його представників, як М. Петренко, В. Забіла, згодом Я. Щоголів. В порівнянні з російським, український романтизм вирізняється історичністю в епічних жанрах, ідеалізуванням минулого й національними мотивами, неособистої печалі в ліриці та нахилом до форм пісенної творчості в стилі. В цьому український романтизм має більше спільних рис із польським романтизмом.Обмежуючися здебільша жанрами балади і ліричної поезії, українські романтики не збагатили своїми творами інших жанрів: романтичної поеми, історичного роману і драми. Винятком були ранні поеми Т. Шевченка і «Чорна Рада» П. Куліша, історичні драми М. Костомарова «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська ніч» (1841).Позитивним фактором було те, що українські теми й сюжети у творах російських, польських і українських романтиків вплинули деякою мірою на ознайомлення з Україною, українською історією й культурою в західній літературі й науці.Український романтизм, на відміну від західноєвропейського, ідеологія якого мала антибуржуазний характер, зберігає в цілому антифеодальне спрямування та відзначається такими головними особливостями: симбіоз просвітительських і романтичних ідейно-естетичних комплексів (при цьому на відміну від російської, польської і німецької літератур у ньому не було творчих контактів із слабо розвинутим класицизмом чи боротьби з ним, як приміром, у французькій літературі); зосередження уваги на проблемі літературної мови; висунення на перше місце як ідейно-естетичної основи нової літератури народної поезії (як і в усіх літературах «некласичного» типу); велика роль в усіх літературних родах національно-історичної тематики; ідеалізація патріархальних відносин та наявність релігійної свідомості; не характерне в цілому для романтизму поєднання національного і соціального начал.Коли в літературах Західної Європи романтичний герой, перебуваючи в атмосфері зруйнованої єдності природи і культури, виявляв душевну роздвоєність, індивідуалізм і «світову скорботу», ліричний герой в українському романтизмі перебуває в гармонії з природою і природним життям та починає усвідомлювати свою самоцінність на більш пізньому етапі розвитку суспільства. В українській літературі романтичний герой, як правило, зв'язує свою долю з долею народу, з боротьбою за національну незалежність; «світова туга» набуває характеру національної туги за минулою славою і волею України.Український романтизм відіграв велику роль у вивченні історії, з романтикою, за словами Д. Чижевського, пов'язане "національне відродження", "воскресіння" нації. Джерелами української романтичної міфотворчості стали козаччина, гетьманщина, коліївщина.Український романтизм, за словами С. Павличко, "сконцентрувався на нації, котра вмирала, народі, який сходив з історичної сцени".