- •4. Телеологічна інтерпретація політики, тобто уявлення про неї через
- •12. Під владою розуміють здатність і можливість реалізовувати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів — авторитету, права, насильства і т. Ін.
- •21. Останні форми авторитаризму є своєрідним симбіозом авторитарних демократичних тенденцій. Гібридні режими існують у різних формах і отримали різні назви:
- •7. Добре розвинене соціальне законодавство і право.
- •32.Головні напрямки державної політики України у сфері міжнаціональних відносин.
- •34.Сутність і цілі економічної політики України на шляху до Європи.
- •35.Трансформація суспільства і проблеми соціальної політики. Особливості формування соціальної політики в Україні.
- •36.Політичні технології: суть і особливості реалізації.
- •38. Проблеми соціальної політики у сучасній Україні.
- •Доктрина державного суверенітету у працях ж.Бодена, т.Гоббса та народного суверенітету ж.Ж.Руссо.
- •41.Політичне лідерство в Україні: типи лідерів та специфіка їхнього впливу.
- •42.Ефект “майдану” і політична система України після кризи 2004 р. Та 2007 р.
- •43. Особистість як суб’єкті об’єкт політичної діяльності. Типологія особистостей за рівнем політичної активності.
- •44. Критерії демократії к.Поппера. Типи демократії.
- •45. Класичні теорії політичних еліт (в.Парето, г.Моска, р.Міхельс).
- •46. Сучасні теоретичні уявлення про сутність і роль політичних еліт.
- •47. Особливостіпрезидентської виборчої кампанії в Україні у 2009-2010 рр.
- •49.Концепція “політичного поля” п.Бурдьє. Специфіка інституціоналізації політичного поля в сучасній Україні.
- •50.Форми державного правління й адміністративно-територіального устрою держави
- •52. Політичні партії в демократичному суспільстві. Функції партійних програм у електоральному процесі.
- •53.Громадські об’єднання і рухи: поняття, зміст і особливості діяльності.
- •56. Політична культура як соціальний феномен. Типологія політичної культури за г.Алмондом і с.Вербою.
- •57. Функції змі в демократичному суспільстві. Змі під час президентської кампанії 2004 та виборів у вру 2007 року.
- •59. Політичні конфлікти
- •60. Концепція розподілу функцій влади. Реалізація її в сучасній Україні.
- •61. Роль і місце політичніх партій в українському суспільстві.
- •225 Народних депутатів України обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р.).
- •63. Переваги і недоліки пропорційної виборчої системи
- •66. Згідно з діючим на той час Законом "Про вибори Президента України",
- •69. На Заході європейського континенту набирають сили процеси поглиблення
- •70. Останнім часом термін «глобалізація» наполегливо вводиться в науковий
- •71. Однією з найважливіших сфер політичної діяльності є економіка. Вона
- •72. Визначення поняття національного інтересу може коливатися від його
- •73. Термін «легітимність» походить від латинського "legiitimus" –
- •74. Істотною ознакою владно-політичної функції політичної системи України
- •75. Основними елементами процесу управління є збір та оцінка інформації,
42.Ефект “майдану” і політична система України після кризи 2004 р. Та 2007 р.
Про 2007 рік не знайшла
У політичному аналізі Українська революція постає насамперед як морально-світоглядна та народна, ніж спеціально підготовлена і зреалізована політиками. Вона актуалізувала питання екзистенційного характеру щодо вибору українцями політичної перспективи в напрямі пошуку нової національної ідеї, модерної конкурентоспроможної української ідентичності, досконалішого формату державного розвитку, соціальних трансформацій, що й обумовило беззастережну підтримку «помаранчевих» подій всією демократичною світовою спільнотою.
Наївне прагнення швидких, рішучих і радикальних змін стало найбільшим обманом учасників протестів, що глибоко травмувало вразливу українську душу. Це призводить до кризи національної ідентичності, яка є основним джерелом та головною рушійною силою новітньої української революції. Критична ситуація, яку переживає наша держава, є наслідком того, що Помаранчева революція трансформувалася у перманентну, яка веде суспільство до хаосу та стагнації, але водночас завдяки кризі «помаранчевої» команди Україна фактично відійшла від моделі пострадянських президентських режимів, що має привести до політики консенсусної злагоди.
Така ситуація радше не руйнує, а ще більше укріплює і розвиває багатостраждальну українську душу, примушує її бути у тонусі, працювати і розвиватися.
Політичний істеблішмент постреволюційної України виявився не готовим до роботи в демократичному середовищі. Новій еліті не вистачило духовно-вольового складника для ведення політики на засадах компромісу, толерантності, раціонального глузду. Егоїстичні інтереси виявилися сильнішими, ніж демократичні цінності, що не лише спричинило чвари та кадрову мішанину у владній команді, а й загострило соціально-політичну ситуацію в державі. Сучасне інформаційне суспільство збільшує вимогливість до політичних менеджерів, вперше роблячи їх елітою не сили, грошей чи багатства, а елітою знань, духу, що притаманне найвищим проявам особистості — пасіонарності та духовності. Постреволюційне українське суспільство стало якісно іншим. Відбулися радикальні трансформації у суспільній свідомості, докорінно змінилися ментально--ціннісні установки людей. Те, що вважалося декларативними символами (ідеї свободи й соціальної справедливості, ринку й демократії), наповнилося новим змістом і стало більш значущим, витіснивши на другий план ціннісної ієрархії насущні матеріальні потреби. Помаранчева революція започаткувала нові критерії суспільної свідомості, закладаючи в її основу такі моральні цінності, як гідність, честь і свободу особистості, прозорість та демократизм влади, її вірність українському народу і Господу Богу. Проте обличчя самої влади лишається незмінним. Нинішня криза переконливо продемонструвала, що вітчизняна політична еліта не здатна ставити національно-державні інтереси вище особистих.
Майдан має стати революцією в мисленні та уявленнях громадян про свою країну, але поки що Помаранчева революція у державотворчій свідомості залишається політичною технологією зміни одного правлячого угруповання іншим.
Майдан не переріс у масштабний проект позитивної участі у політичному процесі громадських і політичних сил, що підтримали Помаранчеву революцію. Народ, який став головною рушійною силою і творцем Помаранчевої революції, поставлений в умови неможливості цивілізовано обстоювати свої права внаслідок корупції, маніпуляції масовою свідомістю, його не вважають партнером, найважливішим учасником суспільно-політичного процесу.
Отже, нехтування стратегічною комунікативною платформою, послаблення інститутів державного управління задля процвітання нації, безперспективність наявних методів управління і мобілізації людського потенціалу є неприпустимими. Вихід з такої ситуації вбачається у перспективах розвитку інституту Президента, де поки що відсутній суб'єкт-лідер, відповідальний за суспільний розвиток нації.
Феномен Майдану — це та «піч», від якої потрібно танцювати, визначаючи національну ідею і майбутню розбудову України, її місця у світовій спільноті. Для цього нашій країні не потрібна сильна Держава, що демонструє свою силу насамперед перед власним народом, роблячи його слабким. Україні необхідна мудра Держава, яка дасть можливість проявити силу власному народові, — це продемонстрував Майдан.