- •4. Телеологічна інтерпретація політики, тобто уявлення про неї через
- •12. Під владою розуміють здатність і можливість реалізовувати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів — авторитету, права, насильства і т. Ін.
- •21. Останні форми авторитаризму є своєрідним симбіозом авторитарних демократичних тенденцій. Гібридні режими існують у різних формах і отримали різні назви:
- •7. Добре розвинене соціальне законодавство і право.
- •32.Головні напрямки державної політики України у сфері міжнаціональних відносин.
- •34.Сутність і цілі економічної політики України на шляху до Європи.
- •35.Трансформація суспільства і проблеми соціальної політики. Особливості формування соціальної політики в Україні.
- •36.Політичні технології: суть і особливості реалізації.
- •38. Проблеми соціальної політики у сучасній Україні.
- •Доктрина державного суверенітету у працях ж.Бодена, т.Гоббса та народного суверенітету ж.Ж.Руссо.
- •41.Політичне лідерство в Україні: типи лідерів та специфіка їхнього впливу.
- •42.Ефект “майдану” і політична система України після кризи 2004 р. Та 2007 р.
- •43. Особистість як суб’єкті об’єкт політичної діяльності. Типологія особистостей за рівнем політичної активності.
- •44. Критерії демократії к.Поппера. Типи демократії.
- •45. Класичні теорії політичних еліт (в.Парето, г.Моска, р.Міхельс).
- •46. Сучасні теоретичні уявлення про сутність і роль політичних еліт.
- •47. Особливостіпрезидентської виборчої кампанії в Україні у 2009-2010 рр.
- •49.Концепція “політичного поля” п.Бурдьє. Специфіка інституціоналізації політичного поля в сучасній Україні.
- •50.Форми державного правління й адміністративно-територіального устрою держави
- •52. Політичні партії в демократичному суспільстві. Функції партійних програм у електоральному процесі.
- •53.Громадські об’єднання і рухи: поняття, зміст і особливості діяльності.
- •56. Політична культура як соціальний феномен. Типологія політичної культури за г.Алмондом і с.Вербою.
- •57. Функції змі в демократичному суспільстві. Змі під час президентської кампанії 2004 та виборів у вру 2007 року.
- •59. Політичні конфлікти
- •60. Концепція розподілу функцій влади. Реалізація її в сучасній Україні.
- •61. Роль і місце політичніх партій в українському суспільстві.
- •225 Народних депутатів України обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р.).
- •63. Переваги і недоліки пропорційної виборчої системи
- •66. Згідно з діючим на той час Законом "Про вибори Президента України",
- •69. На Заході європейського континенту набирають сили процеси поглиблення
- •70. Останнім часом термін «глобалізація» наполегливо вводиться в науковий
- •71. Однією з найважливіших сфер політичної діяльності є економіка. Вона
- •72. Визначення поняття національного інтересу може коливатися від його
- •73. Термін «легітимність» походить від латинського "legiitimus" –
- •74. Істотною ознакою владно-політичної функції політичної системи України
- •75. Основними елементами процесу управління є збір та оцінка інформації,
34.Сутність і цілі економічної політики України на шляху до Європи.
Під економічною політикою розуміють взаємопов'язану систему довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплекс відповідних державних рішень та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.
В політичному значенні економічна політика – це діяльність політичних суб'єктів (держави, політичних партій, рухів тощо) щодо вироблення і реалізації системи практичних заходів з метою впливу на економічний стан суспільства.
Сферою економічної політики є взаємодія економіки і політики.
Суб'єктами економічної політики виступають політична влада, різні політичні структури, недержавні союзи, об'єднання, система лобіювання.
Об'єктом економічної політики є економічна система в цілому або окремі її ланки.
Структура економічної політики:
1. Структурна політика.
2. Фінансово-кредитна політика.
3. Інвестиційна політика.
4. Соціальна політика.
5. Зовнішньо-економічна політика.
6. Науково–технічна політика.
7. Податкова політика.
8. Бюджетна політика.
Призначення економічної політики держави – сприяти природному еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам в економіці.
Eкoнoмiчнa політика України на початку XXI ст. має своєю головною метою перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Риси сучасного економічного становища України:
§ величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам близького і далекого зарубіжжя;
§ відставання сектора економіки, який виробляє товари, від сектора економіки, який їх споживає;
§ паливно-енергетична залежність від Росії;
§ занадто сильний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектора, що виробляє товар;
§ криміналізація стосунків між державним апаратом і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;
§ Україна занадто відірвана від світової економіки.
Реалізація економічної політики в Україні передбачає використання таких методів впливу держави на економіку, як:
§ регулювання і планування пропорцій;
§ державні замовлення;
§ цільові програми;
§ політика доходів;
§ вирівнювання економічних потенціалів і життєвих умов різних регіонів.
Модель економічного розвитку України передбачає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєднання регулюючого впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин. Ключовим чинником у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через відповідні юридичні важелі — програми оподаткування, монетарну політику. Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.
В Україні зберігає міцні позиції ізоляціонізм як стратегія протидії такому капіталу у формі перешкоджання доступу на ринки та не сприяння інвестиціям. Інтеграція не є самоціллю, а відкриває доступ до ринків факторів виробництва -- капіталу, технологій і робочої сили. Протягом попередніх років ринкової трансформації Україна не змогла забезпечити такий доступ, обсяги іноземних інвестицій порівняно з іншими постсоціалістичними країнами залишаються мізерними. Це прямо пов'язано з державним ізоляціонізмом як виявом пострадянського етатизму в українському варіанті, що «призвело до відставання від інших східноєвропейських країн у євроінтеграційних процесах (не менш ніж на 10 років), гальмування вступу до СОТ і фактично залишило Україну на узбіччі світових інтеграційних процесів. Негативну роль відіграла також так звана «багатовекторність» -- непослідовна політика балансування між ЄС і Росією, яка перешкоджала недвозначному визначенню інтеграційних пріоритетів України.
Конче необхідно забезпечити наступність нової стратегії, її органічний зв’язок з позитивними надбаннями попереднього періоду, з урахуванням того, що курс на європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Української державної незалежності. Він викристалізовується з історії нашого народу, його ментальності та демократичних традицій, з прагнення нинішнього покоління бачити свою державу невід’ємною складовою єдиної Європи. Європейський вибір України – це водночас і рух до стандартів реальної демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства з верховенством права й забезпечення прав та свобод людини й громадянина. Потрібна соціальна переорієнтація економіки, де головним завданням повинно стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян, утвердження середнього класу - основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.