60. Концепція розподілу функцій влади. Реалізація її в сучасній Україні.

Розподіл влади - це не тільки юридичний і організаційний, але и соціально-політичний принцип, який дозволяє гармонійно поєднати такі аспекти соціального життя, як влада і свобода, закон і право, держава і суспільство під кутом зору самоцінності людини та забезпечити і гарантувати належність влади народу. Оцінюючи двохсотлітню дію системи розподілу влади, американські автори констатували: "Незважаючи на те, що ця система стала причиною певної неефективності центрального уряду, вона була колосально успішною в досягненні мети, поставлено" творцями конституції, - уникнення тиранії.

Розподіл влади — правова теорія, згідно якій державна влада повинна бути поділена на три незалежні одна від одної (але при необхідності контролюючі одна одну) гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Запропонована Джоном Локком. Термін ввів Монтеск'є.

Локк передбачає особливий конституційний механізм, що заважає державі виходити за рамки своїх повноважень, стаючи тим самим деспотичним. Його найважливіші компоненти - принципи розподілу влади і законності. Щоб не допускати концентрації влади в руках керівництва, яке дістало б тим самим можливість обернути до своєї вигоди і створення законів і втілення їх в життя, Локк пропонує не сполучати законодавчу і виконавчу владу і підпорядкувати законодавців дії ними ж створених законів, здійснюваних виконавчою владою.

Окрім законодавчої і виконавчої, Локк виділяє федеративну гілку влади, яка представляє державу як ціле в стосунках з іншими державами.

Законодавчій владі Локк відвів верховну, але не абсолютну владу, і на користь народу її слід обмежувати. Локк перераховує чотири головні умови, що обмежують законодавчу владу:

1.Закон повинен бути рівним для всіх, для багатих і для бідних, для фаворита при дворі і для селянина за плугом.

2.Закон створюється не для придушення людей, а для їх блага.

3. Без згоди народу не можна збільшувати податки.

4.Законодавці нікому не можуть передовіряти свої функції.

В обґрунтування класового компромісу між ворогуючими соціальними групами з урахуванням реального співвідношення їх сил і впливу у Франції у середині XVIII століття полягала істота доктрини розподілу влади, розробленої Ш. Л. Монтеск’є.

Щоб не було можливості зловживати владою, необхідний такий порядок речей, при якому законодавчі, виконавчі і судові власті були б розділені і могли взаємно стримувати один одного. Все загинуло б, підкреслював Монтеск’є, якби в одній і тій же особі або установі, складеній з сановників, з дворян або простих людей, були б сполучені ці троє властей.

Виходячи з цього, Монтеск’є пропонує кожному стану (класу) надати частину верховної влади. Так, законодавчу владу, на його думку, необхідно поділити між буржуазією і феодалами, утворивши двопалатний парламент, що складається із зборів представників народу і з аристократичної знаті. Виконавчу владу можна зберегти у дворянства, залишивши її королівському уряду, який, проте, повинен стати відповідальним перед народним представництвом, тобто буржуазією. Судова влада, яку Монтеск’є спеціально виділив в тріаді властей, може бути довірена не якому аби постійному органу, а виборним особам з народу що привертаються до відправлення правосуддя на певний час. Потрібно, щоб судді були одного суспільного положення з підсудним, рівними йому, щоб йому не показалося, що він потрапив до рук людей, схильних гнобити його. У разі важливих звинувачень підсудному надається право відведення суддів. Задача суду полягає в тому, щоб рішення і вироки завжди були лише точним застосуванням закону. Завдяки такій її організації судова влада стає соціально і політично нейтральною і не зможе перетворитися на деспотичну. Тому, робить висновок Монтеск’є, «з трьох властей... судова у відомому значенні зовсім не є владою» і, отже, немає необхідності як в її обмеженні іншими властями, так і у втручанні суду в законодавство і управління. Виходячи з цього, надалі Монтеск’є міркує, в основному, про розділення політичних сил і повноважень між законодавчими і виконавчими владами.

Особливе значення Монтеск’є надавав своїй ідеї рівноваги властей і системі «стримань і противаг». Він вважає за необхідне встановити такі взаємостосунки між виділеними їм властями, щоб вони, самостійно вирішуючи державні задачі, кожен своїми правовими засобами, могли в той же час врівноважувати один одного, запобігаючи можливості узурпації повноважень верховної влади якою-небудь однією установою. Так, виконавча влада, будучи, на думку Монтеск’є, підзаконної, повинна, проте, обмежувати дію законодавчих зборів, які інакше зосередять в собі деспотичну владу. Тому монарх, особа яка священна, наділяється правом вето при затвердженні законопроектів, володіє законодавчою ініціативою, по його указу скликається і розпускається парламент. Разом з тим законодавча влада, хоча і не має права, по термінології Монтеск’є, «зупиняти» вимагаючу швидких рішень діяльність виконавських органів, проте вона повноважна контролювати, яким чином виконуються створені нею закони, і уряд зобов'язаний давати звіт парламенту про своє управління.

Існує 3 гілки влади:

Законода́вча вла́да одна з трьох незалежних складових державної влади, поряд з виконавчою та судовою владами. Законодавча влада відповідає за обговорення і проголошення законів, а також за перевірку роботи виконавчої та судової гілок влади. В умовах репрезентативної демократії законодавчу владу переймає парламент (збори представників). В державах з елементами прямої демократії в ролі законодавця може виступати народ.

Викона́вча вла́да (також екзекутивна влада) — це одна з трьох гілок державної влади, яка, відповідно до конституційного принципу поділу влади у державі, розробляє і втілює державну політику спрямовану на забезпечення виконання законів та управляє сферами суспільного життя, насамперед державним сектором економіки. Виконавчій владі надається можливість самостійно приймати рішення необхідні для виконання цих завдань, проте вона є підзвітною відносно законодавчої гілки влади. За дотриманням чинного законодавства, в тому числі і органами виконавчої влади, слідкує судова влада.

Судова влада — незалежна і самостійна гілка державної влади, яка здійснюється судовими органами, і реалізуеться судами.

Органи судової влади вирішують правові суперечки між конкретними особами, а також розглядають справи щодо нормоконтролю, а саме: відповідності законів конституції і підзаконних нормативних актів — законам. В окремих випадках ці органи дають тлумачення правовим нормам, в основному нормам конституції країни, поза зв'язком з конкретним позовом.

Суди також виконують окремі посвідчувальні функції: визнання фактів, в окремих державах — зміцнення прав, коли для посвідчення потрібний доказ, що за складністю виходить за межі компетентності нотаріусів.

Хоча принцип розподілу державної влади був проголошений в Україні ще в 1990 р. у Декларації про державний суверенітет, реальне розмежування всіх гілок влади знайшло втілення лише в Конституції України, прийнятій в 1996 році. Вона не тільки сформулювала поділ влади як один із принципів конституційного ладу держави (ст. 6), а й закріпила його через перерозподіл повноважень між вищими владними інституціями. Це зроблено двома способами:

1. наділення гілок влади самостійними повноваженнями;

2. створення системи стримувань і противаг між суб'єктами владних відносин (Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів і Конституційним Судом).

Значення сегментації публічної влади для українського суспільства виражається в таких и завданнях:

1. Необхідність створення механізму стримувань і противаг для недопущення узурпації влади чи зловживання нею.

2. Утворення механізму співробітництва і взаємодії вищих органів влади на основі принципів їх взаємозв'язку та спеціалізації.

3. Обмеження (лімітування) державної влади як такої для становлення інститутів громадянського суспільства.

4. Відокремлення місцевого самоврядування від системи державних органів, сприяння його становленню та розвитку .

Сформований Конституцією механізм стримувань і противаг містить характерні ознаки президентсько-парламентської (змішаної) республіки, що передбачає переважання жорсткої моделі розподілу влади. На практиці така модель розподілу влади, по суті, спричиняє конкуренцію вищих органів держави, насамперед органів законодавчої та виконавчої влади. Особливістю практичної реалізації ідеї жорсткого розподілу влади з чіткою системою стримувань і противаг е доповнення у вигляді структури взаємодії та взаємообмежень вищих органів держави, а звідси - трьох розподілених влад. Тобто, розподіл влади - це не застиглий стан відокремлених структур, а працюючий, дійовий механізм, який досягає певного рівня єдності у складному процесі погодження і спеціальних правових процедур (передбачених, зокрема, і на випадок конфлікту та екстремального стану в суспільстві).