44. Критерії демократії к.Поппера. Типи демократії.

Прикладом нового підходу, цінним внеском у теорію демократії є погляди К. Поппера, який відкидає як центральне для політики питання, хто повинен правити. Оскільки немає впевненості в тому, що будуть обрані гідні правителі, центральним є питання, як звести до мінімуму шкоду, якої можуть завдати негідні правителі, які потрібно створювати інститути та механізми, здатні звести до мінімуму можливі втрати.

К. Поппер критикує інтерпретацію політики, в якій акцент зроблено на суверенітеті, включаючи і суверенітет народу. Виходячи з моральних настанов, він вважає, що взагалі ніхто не може бути сувереном, тобто володіти правом використовувати владу як забажає. І не тільки тому, що будь-яка суверенна воля схильна до помилок, а й тому, що ніякий суверен не може мати повного права робити все, що йому заманеться. К. Поппер відкидає концепції демократії, які приписують особливу мудрість будь-кому або безпомилковість "голосу народному".

Ідеал народовладдя передбачає, шо громадяни повинні мати змогу впливати на політику тоді, коли того забажають; що бюрократи, а також обрані особи повинні розглядатися як слуги народу і вести себе відповідно; що закони і політика уряду повинні відображати цінності, бажання і пріоритети більшості і поважати при цьому права меншості.

Демократію К. Поппер визначає як систему, в якій правителі можуть бути замінені мирним шляхом, а тиранію— як систему, де така заміна без кровопролиття неможлива. Забезпечуючи ненасильницьку реформу соціальних інститутів, демократія дає змогу досягти розумнішого устрою нових інститутів.

Авторитет влади, держави грунтується на принципі, згідно з яким держава забезпечує рівний захист усім громадянам. Саме протекціонізм постає як розв'язання проблеми легі-тимності. Тому громадяни повинні підкорятися законові, брати на себе тягар громадських обов'язків. Дієвість закону не в санкціях, не в охоронній силі держави, а в готовності індивідів підкорятися законові, тобто в їхній моральній волі.

К. Поппер намагається довести, що демократія в звичайному розумінні — це утопія, помилковий ідеал. У цьому розумінні він вважає демократію неможливою і небажаною. І звичайно, не можна не погодитися щодо помилковості тверджень, згідно з якими для розв'язання політичних проблем досить передати владу в "гідні руки". Цього зовсім недостатньо ні для забезпечення справедливості, ні для здорової політики. Досвід політичного життя підтверджує висновок К. Поппера про те, що "народовладдя" часто виявляється некомпетентним і обертається тиранією.

Нарешті, правильною є теза про те, що існуючі проблеми не обов'язково розв'язуються шляхом простої передачі органів влади в руки народу або його представників. Чітке розуміння цього звільняє розум для подальших пошуків.

Свою концепцію демократії К. Поппер розглядав як власний внесок у боротьбу з фашизмом, як захист свободи від тоталітаристських і авторитарних ідей. І це природно, оскільки те чи інше бачення демократії, її критеріїв є відбитком конкретних історичних умов. Саме вони визначають підхід до центральної проблеми демократії — співвідношення народовладдя і свободи людини.