- •4. Телеологічна інтерпретація політики, тобто уявлення про неї через
- •12. Під владою розуміють здатність і можливість реалізовувати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів — авторитету, права, насильства і т. Ін.
- •21. Останні форми авторитаризму є своєрідним симбіозом авторитарних демократичних тенденцій. Гібридні режими існують у різних формах і отримали різні назви:
- •7. Добре розвинене соціальне законодавство і право.
- •32.Головні напрямки державної політики України у сфері міжнаціональних відносин.
- •34.Сутність і цілі економічної політики України на шляху до Європи.
- •35.Трансформація суспільства і проблеми соціальної політики. Особливості формування соціальної політики в Україні.
- •36.Політичні технології: суть і особливості реалізації.
- •38. Проблеми соціальної політики у сучасній Україні.
- •Доктрина державного суверенітету у працях ж.Бодена, т.Гоббса та народного суверенітету ж.Ж.Руссо.
- •41.Політичне лідерство в Україні: типи лідерів та специфіка їхнього впливу.
- •42.Ефект “майдану” і політична система України після кризи 2004 р. Та 2007 р.
- •43. Особистість як суб’єкті об’єкт політичної діяльності. Типологія особистостей за рівнем політичної активності.
- •44. Критерії демократії к.Поппера. Типи демократії.
- •45. Класичні теорії політичних еліт (в.Парето, г.Моска, р.Міхельс).
- •46. Сучасні теоретичні уявлення про сутність і роль політичних еліт.
- •47. Особливостіпрезидентської виборчої кампанії в Україні у 2009-2010 рр.
- •49.Концепція “політичного поля” п.Бурдьє. Специфіка інституціоналізації політичного поля в сучасній Україні.
- •50.Форми державного правління й адміністративно-територіального устрою держави
- •52. Політичні партії в демократичному суспільстві. Функції партійних програм у електоральному процесі.
- •53.Громадські об’єднання і рухи: поняття, зміст і особливості діяльності.
- •56. Політична культура як соціальний феномен. Типологія політичної культури за г.Алмондом і с.Вербою.
- •57. Функції змі в демократичному суспільстві. Змі під час президентської кампанії 2004 та виборів у вру 2007 року.
- •59. Політичні конфлікти
- •60. Концепція розподілу функцій влади. Реалізація її в сучасній Україні.
- •61. Роль і місце політичніх партій в українському суспільстві.
- •225 Народних депутатів України обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р.).
- •63. Переваги і недоліки пропорційної виборчої системи
- •66. Згідно з діючим на той час Законом "Про вибори Президента України",
- •69. На Заході європейського континенту набирають сили процеси поглиблення
- •70. Останнім часом термін «глобалізація» наполегливо вводиться в науковий
- •71. Однією з найважливіших сфер політичної діяльності є економіка. Вона
- •72. Визначення поняття національного інтересу може коливатися від його
- •73. Термін «легітимність» походить від латинського "legiitimus" –
- •74. Істотною ознакою владно-політичної функції політичної системи України
- •75. Основними елементами процесу управління є збір та оцінка інформації,
72. Визначення поняття національного інтересу може коливатися від його
ототожнення з національною ідеєю до тлумачення як сукупності інтересів
деяких соціальних груп всередині держави, від його розуміння як результату
загальнонаціонального консенсусу до категоризації за допомогою практично
незмінних політико-географічних релевантних відносин (Батьківщина /
держава, нація / держава, релігія / нація, народ / територія). Зрозуміло,
що концепція національного інтересу обтяжена ціннісними нормами і
ідеологічним змістом, має як прагматично-позитивістську, так і
“метафізичну” складові, і саме завдяки останній можливо вести розмову про
національний інтерес країни навіть за відсутності у її керівництва єдиного
зовнішньо- та внутрішньополітичного курсу, що має відношення до
українського case-study.
Сформована концепція інтересів – елемент досить сталої системи уявлень про
напрямок і перспективи розвитку, цілі та зміст існування людини, місце
даного суспільства в універсумі. Розуміння національної перспективи
базується на усвідомленні свого цивілізаційного, геополітичного,
економічного статусу (недарма національні інтереси все більше тлумачаться
як перш за все цивілізаційні інтереси, оскільки справжній суверенітет у
сучасному світі можуть мати не держави як такі, а лише блоки, союзи
держав). З цієї світоглядної композиції походять конкретні політичні
орієнтири і цілепокладання: парадигма національних перспектив, завдань і
інтересів, уявлення про те, хто є партнером, союзником, “другом”, а хто –
конкурентом і потенційним / актуальним супротивником, “ворогом”.
Українське суспільство знаходиться на стадії усвідомлення, творення своїх
національних інтересів. Географічно і культурно, конфесійно і етнічно
“єдина Україна” від Харкова до Ужгорода, від Києва до Сімферополя – не
більше ніж красива метафора. Поняття “національний інтерес” припускає
наявність суб’єкта інтересу – нації. Але політичної нації як усталеного
цілого Україна ще не має. Те, що сприймається як відновлення історичної
справедливості на Заході України (визнання правового статусу учасників
бойових дій за колишніми вояками УПА, відтворення Київського патріархату,
вступ до НАТО і т. ін.), може оцінюватися негативно на Сході і навпаки.
73. Термін «легітимність» походить від латинського "legiitimus" –
законний. Поступово в науковому знанні це слово дещо змінило своє
етимологічне значення й використовується сьогодні як «визнання»,
«правомірність». Наука про політику трактує зараз легітимність як певний
стан психіки індивіда в чітко визначений проміжок часу, стан, який виражає
рівень задоволення функціонуванням соціально-політичних структур. Тому
легітимність – це позитивна оцінка, прийняття населенням влади, визнання
її права управляти й згода підкорюватися.
Заслуга першого аналізу цієї проблеми належить М. Веберу, який виділив три
типи легітимності: традиційний, раціонально-легальний і харизматичний.
Традиційна легітимність, відбувається завдяки звичаям, звичці
підкорюватися владі, вірі в правомірність і непорушність давніх порядків.
Таке панування притаманне монархіям, воно багато в чому подібне
мотиваціями до стосунків у родині, які засновані на безперечному
підкоренні старшим. Традиційна легітимність характеризується міцністю.
Легальна, або раціонально-правова легітимність заснована на раціонально
зрозумілому інтересі, що спонукає людей підкорюватися рішенням державних
структур. Тут підкорюються не особі керівника, а законам, в рамках яких
обираються й діють представники влади. Така легітимність характерна
для демократичних держав, це інституційна легітимність, заснована на
довірі громадян державі, а не особистості. Харизматична легітимність
базується на вірі в виняткові якості, чудесний дар, тобто в харизму
керівника. Такий спосіб легітимації часто використовується в період
революційних перемін, коли влада не може спиратися на авторитет традицій
або демократично виражену волю більшості. В основі харизматичної
легітимності лежать емоційні, особистісні відношення вождя й маси.
Легітимність конкретної влади не вічна. Вона змінюється залежно від нових
умов або певних особливостей поведінки владних структур і може як
зростати, так і спадати.
Проблема легітимності влади завжди була однією з найважливіших у світовій
політичній історії. Способи її досягнення дуже різноманітні. Найпростіший
і водночас найважчий полягав у забезпеченні прямого доступу людей до
здійснення влади. У такому разі прямий зв’язок між громадянами і владою
давав змогу позбутися сумнівів щодо компетентності та авторитету влади,
адже її здійснення відбувалося за прямої участі самих підлеглих. З іншого
боку, такий механізм за своєю суттю був дуже обмежений для застосування,
оскільки передбачав невелику кількість населення і невелику територію для
свого втілення в життя. Прикладом такого вирішення проблеми є
давньогрецькі міста-поліси. Проте в цьому разі ціною прямої легітимації
влади була експлуатація рабів та позбавлення громадянських прав жінок і
іноземців.