2.7. Додатки

Частина, що насить назву „Додатки” присвячена допоміжним та додатковим матеріалам, які при розміщені їх у тексті основної частини можуть привести до його перевантаження.

За змістом додатки можуть бути досить різноманітними. Це, як правило, бланки пропонованих для випробування методик (за кожною методикою копія одного бланка з інструкцією), таблиці допоміжних цифрових або вербальних даних, словникові статті, ілюстрації допоміжного характеру.

Кожен додаток повинний починатися з нового місця з вказівкою в правому верхньому куті слова «Додаток» і мати тематичний заголовок. При наявності в роботі більш одного додатка вони нумеруються арабськими цифрами (без знака №), наприклад: «Додаток 1», «Додаток 2» і т.д. Нумерація сторінок, на яких даються додатки повинний бути наскрізний і продовжувати загальну нумерацію сторінок основного тексту.

Зв'язок основного тексту з додатками здійснюється через посилання, що вживаються із словом «дивися», воно звичайно скорочується і полягає разом з номером додатка в круглі дужки (наприклад, (див. Додаток 1)).

Якщо додаткового матеріалу не має або він займає не суттєву частину від обсягу усього тексту дослідження, потреби у виділенні обов’язкових додатків не має. Відсутність у роботі частини „Додатки” не впливає на якісну цінність наукового дослідження.

Розділ ііі мова та стиль наукової роботи

Оскільки дослідження є насамперед кваліфікаційною роботою, її мові і стилю варто приділяти досить серйозну увагу. Дійсно, сама мово-стилістична культура найкраще дозволяє судити про загальну культуру її автора. Мова та стиль наукової роботи як частина письмової наукової мови склалися під впливом так званого академічного етикету, суть якого полягає в інтерпретації власної і запозичених точок зору з метою обґрунтування наукової істини.

Вже розроблені та існують у повсякденному житті певні традиції в спілкуванні вчених між собою як в усному, так і письмовому мовленні. Однак не слід вважати, що існує перелік «записних правил» наукової мови. Можна говорити лише про деякі особливості наукової мови, що закріплені певною традицією.

Найбільш характерною особливістю письмової наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це знаходить своє відображення у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з міркувань, метою яких є доказ істин, виявлених у результаті дослідження фактів дійсності.

Для наукового тексту характерна значеннєва закінченість, цілісність і зв’язок.

Найважливішим засобом вираження логічних зв'язків тут є:

- спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв'язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку; насамперед; потім; по-перше; по-друге; значить; отже й ін.);

- суперечливі відносини (однак; тим часом; у той час як; проте);

- причинно-наслідкові відносини (отже; тому; завдяки цьому; згідно з цим; унаслідок цього; крім того; до того ж);

- перехід від однієї думки до іншої (перш ніж перейти до..., звернемося к..., розглянемо, зупинимося на..., розглянувши, перейде до..., необхідно зупинитися на..., необхідно розглянути);

- підсумок, висновок (отже; у такий спосіб; значить; на закінчення відзначимо; усе сказане дозволяє зробити висновок; підвівши підсумок; варто сказати...).

Як засоби зв'язку можуть використовуватися займенника, прикметники і дієприкметники (дані, цей, такий, названі, зазначені й ін.). Не завжди такі та подібні їм слова і словосполучення прикрашають письмове мовлення, але вони є своєрідними дорожніми знаками, що попереджають про повороти думки автору, а інформують про особливості його розумового шляху. Читач роботи відразу розуміє, що слова «дійсно» або «справді» вказують, що наступний за ними текст призначений бути доказом, слова «з іншого боку», «навпаки» і «втім» готують читача до сприйняття протиставлення, а «тому що» — пояснення.

У деяких випадках словосполучення розглянутого вище типу не тільки допомагають позначити переходи авторської думки, але і сприяють поліпшенню рубрикації тексту. Наприклад, слова «приступимо до розгляду» можуть замінити заголовок рубрики. Вони, граючи роль невиділених рубрик, роз'ясняють внутрішню послідовність викладу, а тому в науковому тексті дуже корисні.

На рівні цілого тексту для наукової мови навряд чи не основною ознакою є цілеспрямованість і прагматична установка. Звідси робляться зрозумілим, чому емоційні мовні елементи в наукових працях не грають особливої ролі. Науковий текст характеризується тим, що в нього включаються тільки точні, отримані в результаті тривалих спостережень і науковий експериментів зведення та факти. Це обумовлює і точність їхнього мовного вираження, а, отже, використання спеціальної термінології.

Завдяки спеціальним термінам досягається можливість у короткій і лаконічній формі давати розгорнуті визначення та характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ. Встановлено, що кількість термінів, застосовуваних у сучасній науці, значно перевищує загальну кількість слів, уживаних у літературно-художніх добутках і розмовній мові.

Варто твердо пам'ятати, що науковий термін – це не просто слово, а вираження сутності даного явища. Отже, потрібно з великою увагою вибирати наукові терміни і визначення. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна наука має свою, властиву тільки їй, термінологічну систему. Не можна також уживати замість прийнятих у даній науці термінів професійної лексики, тобто слів і виразів, які прийняті тільки у визначеному фаховому середовищі.

Професіоналізми — це не позначення наукових понять, а умовні, найвищою мірою диференційовані назви реалій, які використовуються в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі тільки їм. Це свого роду фаховий жаргон. В основі такого жаргону лежать побутові уявлення про наукове поняття.

Фразеологія наукової прози також дуже специфічна. Вона повинна, з одного боку, виражати логічні зв'язки між частинами висловлювання (такі, наприклад, стійкі сполучення, як «привести результати», «як показав аналіз», «на підставі отриманих даних», «резюмуючи сказане», «звідси випливає, що» і т.п.), з іншого боку, позначати певні поняття, і є термінами.

Розглянемо далі граматичні особливості наукової мови, що також істотно впливають на мовне і стилістичне оформлення тексту наукового дослідження. З погляду морфології слід зазначити в ній наявність великої кількості іменників з абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення і т.п.).

У науковій прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме такі прикметники на відміну від якісних здатні з великою точністю виражати достатні і необхідні ознаки понять.

Як відомо, від відносних прикметників не можна утворити форми ступенів порівняння. Тому в тексті при необхідності використання якісних прикметників перевага віддається аналітичним формам порівняльного та найвищого ступеню.

Для утворення найвищого ступеню найчастіше використовуються слова «найбільше», «найменш».

Особливістю мови наукової прози є також відсутність експресії. Звідси домінуюча форма оцінки - констатація ознак, що властиві обумовленому слову. Тому більшість прикметників є тут частиною термінологічних виразів. Окремі прикметники вживаються в ролі займенників. Так, прикметник «наступні» заміняє займенник «такі» і скрізь підкреслює послідовність перерахування особливостей та ознак.

Дієслово та дієслівні форми в тексті наукової роботи несуть особливе інформаційне навантаження. Автори за звичай пишуть «проблема, що розглядається», а не «розглянута проблема».

У науковій мові дуже поширені вказівні займенники «цей», «той», «такий». Вони не тільки надають певну характеристику предмету, але і виражають логічні зв'язки і між частинами висловлення (наприклад, «Ці дані служать достатньою підставою для висновку...»). Займенники «щось», «дещо», «що-небудь» у силу невизначеності їхнього значення в тексті робіт звичайно не використовуються.

Зупинимося тепер на розгляді такого важливого аспекту як синтаксис наукової мови. Оскільки мова науки характеризується чіткою логічною послідовністю, то окремі речення і частини складного синтаксичного цілого, усі компоненти (прості і складні), як правило, дуже тісно пов'язані один з одним. Кожне наступне речення випливає з попереднього чи є наступною ланкою в описі або міркуванні.

Тому для тексту наукової роботи, що вимагає складної аргументації і виявлення причинно-наслідкових відносин, характерними є складні речення різних видів з чіткими синтаксичними зв'язками.

Переважають складні союзні речення. Звідси багатство складних підрядних союзів «завдяки тому що», «тим часом як», «тому що», «замість того щоб», «через того що», «від того що», «унаслідок того що», «послу того як», «у той час», і ін. Особливо вживані похідні від іменників прийменники «протягом», «у відповідності с..,», «у результаті», «на відміну від..», «поряд з...», «у зв'язку з...» тощо.

Письмова форма наукової мови має і суто свої особисті стилістичні особливості. Об'єктивність викладу — основна стильова риса такої мови, що випливає зі специфіки наукового пізнання та прагне встановити наукову істину. Звідси наявність у тексті наукових праць вступних слів і словосполучень, що вказують на ступінь вірогідності повідомлення. Завдяки таким словам той чи інший факт можна представити як цілком достовірний («звичайно, зрозуміло, дійсно»), як передбачуваний («вірогідно, треба думати»), як можливий («можливо, ймовірно»).

Обов'язковою умовою об'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора наданого вислову або думки, посилання на певні дослідження або згадки про них.

У тексті ця умова реалізується при використанні спеціальних вступних слів та словосполучень («за повідомленням; за даними; на думку; за переліком; на нашу думку» тощо).

Сугубо діловий і конкретний характер описів явищ, фактів і процесів, що досліджуються майже цілком виключає індивідуальні особливості викладення, емоційність та винахідливість.

Використання подібних синтаксичних конструкцій дозволяє сконцентрувати увага читача тільки на самій дії. Суб'єкт дії при цьому залишається непозначеним, оскільки вказівка на нього в такого роду наукових текстах є необов'язковою.

Стиль письмової наукової мови — це безособовий монолог. Тому виклад за звичай надається від третьої особи. Увага зосереджена на змісті і логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті. Порівняно рідко уживається форма першої і зовсім не вживається форма другої особи займенників однини. Авторське «я» як би відступає на другий план.

Найчастіше використовуються обороти зі збереженням першої особи множини, у яких іноді виключається займенник «ми»: «спостерігаємо», «робимо висновок», «використовуємо».

Використання займенника «ми» також є прийнятним: «на нашу думку», «як нам здається», «ми сформулювали». У курсовій чи дипломній роботах це відбиває факт спільного з науковим керівником творчого союзу по проведенню дослідження. Якостями, що визначають культуру наукової мови є точність, ясність і стислість.