2.4. Основна частина

Складається з декількох розділів теоретичної частини та виконаної за існуючим стандартом практичної частини. Кожний розділ починається з нової сторінки.

Розділи теоретичної частини повинні демонструвати різні аспекти дослідницької проблеми, на стику яких і формулюється тема роботи. Ця частина є не просто логічним викладом усього, що вдалося знайти авторові у науковій літературі, періодичних виданнях тощо, а висвітлення найбільш важливих питань поставленої теми, повного розгляді яких вимагають задачі дослідження. Тому, між закінченням їм роботи з першоджерелами і написанням теоретичної частини автор має пройти відповідальний і найбільш творчий етап аналізу та структурування знайденого матеріалу. Цей етап автор експериментального дослідження повинний пройти також з метою вироблення свого власного погляду на обрану проблему, зробити самостійний синтез найбільш значущих, необхідних, але іноді суперечливих фактів, думок та існуючих теорій. Тому вже сам зміст теоретичної частини може наочно демонструвати ступінь пропрацьованності обраної теми самим автором, його „заглибленість” у проблему, глибину дослідження, зрілість його наукової підготовки.

Практична або експериментальна частина роботи, як вже було підкреслено, складається з певних обов’язкових параграфів.

Предмет, задачі та гіпотеза практичного дослідження. Цей параграф є теоретичним обґрунтуванням даного експерименту. Ще раз виписуються предмет, та об’єкт дослідження, вже конкретно стосовно до експериментального дослідження, а не до проблеми в цілому. Далі докладно перелічуються задачі дослідження. На відміну від вступу в цій частині формулюються тільки конкретні задачі, які стосуються безпосередньо практичної частини. Задачі необхідно представити таким чином, щоб отримані результати виглядали як звіти про виконану роботу із заявленого напрямку.

Більш конктеризовано тут повинна пролунати і гіпотеза, яких може бути і декілька. Представлені гіпотези повинні бути сформульовані дуже чітко, щоб отримані факти або підтвердили їх або спростували (частково чи повністю).

Виклад отриманих результатів повинний бути чітким, максимально повним та оформленим відповідно до існуючих правил правопису. За необхідності можливе використання різних прийомів представлення фактажу: таблиці, графіки, діаграми, схеми, малюнки, фото тощо.

Відповідальність за вірогідність одержання та правильності обробки результатів дослідження цілком лежить на авторові роботи.

Після викладу всіх фактів, або паралельно з викладом кожного окремого факту проводиться інтерпретація отриманих результатів. Важливо пам’ятати, що на цьому етапі автор повинний показати свою самостійну роботу із зіставлення отриманих результатів з уже існуючими у науковій літературі. Інтерпретація дозволяє пошук пояснень отриманих феноменів, взаємозв’язку різних фактів. При викладі інтерпретації, як правило, використовують такі мовні обороти, як „можливо”, „як нам здається”, „ми вважаємо” і таке інше.

Зміст та повнота інтерпретацій відображає ступінь наукової зрілості авторів дослідження, глибину його знань та здатність пов’язувати їх із вже отриманими фактами.

Висновки. В цій частині надаються найбільш суттєві практичні результати. Висновки необхідно представляти таким чином, щоб вони наочно підтверджували або спростовували сформульовану автором гіпотезу, вони повинні відповідати на поставленні у задачах питання.

Як показує практика, повне підтвердження або спростування гіпотези зустрічається досить рідко. Частіше має місце підтвердження певної частини гіпотези та спростування іншої частини. У відповідності з цим необхідно представити і заключний підсумок практичного або експериментального дослідження.