7. Типи руху геосистем

Геосистема — фундаментальна категорія геоекологиії, що означає сукупність компонентів географічної оболонки, обьєданих потоками енергії і речовини. Вцілому, це поняття близьке з поняттям ПТК, екосистеми або геобіоценозу.

Поняття «геосистема» в радянську науку ввів академик Сочава.( Геосистемы – это природно-географические единства всех возможных категорий, от планетарной геосистемы (географической оболочки) до элементарной геосистемы (физико-географической фации). Так як майже всі географічні науки займаються питаннями взаємодії компонентів природного середовища, існує дуже багато близьких до «геосистеми» понять.

Розвиток геосистем - спрямовані (необоротні) зміни, що призводять до корінної перебудови структури, тобто до появи нової геосистеми (наприклад, внаслідок глобальних змін клімату, інтенсивних тектонічних рухів та інших причин). Еволюційні зміни притаманні всім геосистемам. Перебудова локальних геосистем може статися на очах людини, про що свідчать такі процеси, як заростання озер, заболочування лісів, виникнення ярів. Час трансформації систем регіонального рівня вимірюється геологічними масштабами (меншою мірою, тисячоліттями і навіть мільйонами років). Перебудова всієї географічної оболонки, звичайно, вимагає найбільш тривалих термінів.

Необоротність (спрямованість) розвитку геосфери проявляється у поступовому ускладненні її структури, появи нових компонентів і нових типів геосистем. Впродовж кількох останніх 550-600 млн. років, еволюція геосферы простежується досить чітко.

Синергетика - це наука про складні системи, які взаємодіють із зовнішнім середовищем, в яких спостерігається колективна дія різнорідних елементів, що призводить до необоротного, нелінійного, нерівноважного поведінки системи, розвитку системи через каскад щодо стійких станів. Нелінійність розвитку систем. Теорія синергетики і практики враховують, що стан спокою або лінійного розвитку є лише абстракцією, задовільною описує систему тільки в короткому інтервалі часу. Многоваріатность, альтернативність розвитку систем. Результатом моделювання синергетичних систем внаслідок, проходження ними через безліч точок біфуркацій буде не кінцевий стан системи, а безліч варіантних станів. Точка біфуркації - критичний стан системи, при якому система стає нестійкою щодо флуктуацій і виникає невизначеність: чи стане стан системи хаотичним або вона перейде на новий, більш диференційований і високий рівень впорядкованості. Термін з теорії самоорганізації.

8. Часть русск! антропогенні екосистеми

(АНТРОПОГЕННЫЙ ЛАНДШАФТ (система) (греч. anthropos — человек, genes — рожденный и нем. Land — земля, schaft — суффикс, выражающий связь) — природный ландшафт, преобразованный человеком, чаще целенаправленно, реже неосознанно. При глубоком изменении или значительном изъятии из ландшафтной целостности одного или двух его компонентов возникает цепная реакция изменений. Например, добыча руды открытым способом понижает уровень грунтовых вод, влечет обмеление водотоков, усыхание растительности. Сплошная вырубка лесов на больших площадях также вызывает обмеление рек, понижение кислорода в воздухе и тому подобное. В первобытном обществе примитивные средства производства не могли изменить природный ландшафт так, чтобы он не мог восстановиться естественным путем. Начиная с XX в. технические средства изменения ландшафтов и потребности людей выросли настолько, что изъятие из ландшафта какой-либо его части уже не успевало компенсироваться естественным возобновлением. Практически на Земле не осталось хотя бы слегка не нарушенных естественных ландшафтов.)

До антропогенних ландшафтів відноситься більшість сучасних ландшафтів Землі, існує багато їх різновидів, створено багато варіантів класифікацій, побудованих на основі врахування ступеня антропогенних змін природного ландшафту, генезису, цілей використання, господарської цінності, тривалості існування і ступеня регульованим і ін Наприклад, А.Г . Ісаченко (1965) намічає чотири групи ландшафтів за ступенем зміни їх господарською діяльністю: 1) умовно змінені, або первісні; 2) слабо змінені; 3) порушені (сильно змінені); 4) власне культурні, або раціонально перетворені, ландшафти. Функціонування ландшафтів останньої групи "повинно постійно регулюватися людиною відповідно до заздалегідь розробленого плану".

Залежно від виду діяльності людини, що формує антропогенні ландшафти, розрізняють (Мілько, 1973): сільськогосподарські, промислові, лінійно-дорожні, лісові антропогенні, водні антропогенні, Селітебні, рекреаційні та беллігератівние ландшафти (пов'язані з військовими діями; від лат. Belligero - вести війну).

За соціально-економічним функцій виділяють ресурсовоспроізводящіе (промислові, сільськогосподарські, лісогосподарські), средообразующіе (Селітебні, рекреаційні), заповідні, средозащітние (природоохоронні) та ін

У залежності від генезису антропогенні ландшафти ділять на техногенні, пірогенні, дігрессіонние, ріллі і інші генетичні категорії .

За характером наслідків прийнято розрізняти антропогенні ландшафти культурний і акультурний, що виникає в результаті нераціональної діяльності або несприятливих впливів сусідніх ландшафтів. Крайнім членом у цьому ряду виступають деградовані ландшафти (бедленд).