5.Популяція

Популяція — це сукупність особин одного виду, які відтворюють себе протягом великої кількості поколінь і тривалий час займають певну територію, функціонуючи і розвиваючись в одному або в ряді біоценозів.

Демекологія, або популяційна екологія, вивчає умови формування, структуру і динаміку розвитку популяцый.

Показники популяції:

статичні                                  динамічні

(у певний момент часу)            (протягом певного часу)

1.  загальна чисельність;  народжуваність,  густота; смертність,                                                        Структура популяції

Генетична (генетична можливість обміну генів між особинами)

Етологічна (спосіб життя – одиночний груповий)

Вікова (нестатево зрілі, статевозрілі старіючі)

Просторова (розподіл особин популяції)

Статева (♀, ♂)співвідношення чоловічої і жіночої статей.

Динаміка популяцій.

 Чисельність популяції — загальна кількість особин на даній території або в даному об'ємі (води, ґрунту, повітря), які належать до однієї популяції.

Концепція саморегуляції чисельності популяції: у процесі зростання густоти популяції змінюється не тільки якість середовища, а й якість особин, які утворюють цю популяцію. Ці зміни властивостей особин спрямовані на те, щоб загальмувати подальше зростання чисельності популяції.

Щільність популяцій — середня кількість особин на одиниці площі чи об'єму. Розрізняють середню й екологічну щільності. Середня щільність — це кількість особин (або біомаса) на одиницю всього простору. Екологічна щільність — кількість особин (або біомаса) на одиницю заселеності простору(тобто доступної площі або об'єму, які фактично можуть бути зайняті популяцією). При збільшенні чисельності щільність популяції не росте лише у випадку її розселення, розширення ареалу.

Максимальною щільністю особин популяції вважається така, яка вже не може підтримуватися екосистемою. Мінімальна щільність особин на певній території не дає можливостей для їх розмноження, а отже, для існування цієї популяції в екосистемі.

Гомеостаз популяції – це стан внутрішньої динамічної рівноваги, який підтримується регулярним відновленням основних її структур і енергетично-речовинного складу, а також постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках.

6. Організація і функц. Геосистем

Екосистема (біоценоз) — основна одиниця біосфери, яка є об’єктом вивчення екології. Цей термін запровадив англійський біолог А. Тенслі у 1935 році. Екосистема — складний природний комплекс живих істот, що взаємодіють з неорганічним середовищем та знаходяться в матеріально-енергетичній залежності від неї. Для зручності вчені розглядають екосистему як ізольовану одиницю (рілля, озеро, пасовище, струмок тощо), проте фактично різні компоненти постійно переміщуються з однієї екосистеми в іншу. По своїй суті це динамічно урівноважена система, що склалася в результаті тривалої та глибокої адаптації складових компонентів, в якій здійснюється кругообіг речовин. Екосистема — не проста сукупність живих організмів та навколишнього середовища, це діалектична єдність усіх екологічних ком­понентів, обумовлена взаємозалежністю та причинно-наслідковими зв’язками. У кожній екосистемі відбуваються кругообіг речовин та обмінні енергетичні процеси.

Кожна екосистема складається з біоценозу та біотопу.

Біотоп — це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо).

Біоценоз — це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складається з фітоценозу (угрупування рослин), зооценозу (угрупування тварин) та мікроценозу (угрупування мікроорганізмів).

В структурі кожної екосистеми можна виділити чотири функціональні компоненти:

1. абіотичне оточення, тобто весь комплекс неживої природи, звідки біоценоз черпає засоби для існування і куди виділяє продукти обміну;

2. комплекс автотрофних організмів, що забезпечують органічними речовинами, а отже, й енергією всі інші організми, це первинні продуценти органічної речовини, які асимілюють сонячну енергію (фототрофні рослини, фотосинтезуючі бактерії);

3. комплекс гетеротрофних організмів — консументів, які живуть за рахунок поживних речовин, створених первинними продуцентами. Консументами є тварини та безхлорофільні рослини;

4. комплекс організмів, які розкладають органічні сполуки до мінерального стану. Це редуценти, представлені мікроорганізмами — бактеріями, грибами, найпростішими, а також організмами, які живляться мертвими органічними речовинами.

Між усіма чотирма ланками існує закономірний зв’язок. Взаємодія організмів в екосистемі надзвичайно складна. Взаємодія біоценозів з біотопами відбувається через речовинно-енергетичний обмін. Для кожної екосистеми характерний свій біологічний кругообіг речовин, який здійснюється завдяки існуванню в екосистемах трофічних ланцюгів (ланцюгів живлення).

Найважливішою властивістю будь-якої геосистеми є її цілісність. Геосистеми відносяться до категорії відкритих систем. Це означає, що вони пронизані потоками енергії і речовини, що зв'язують їх з зовнішнім середовищем. У геосистемах відбувається безперервний обмін і перетворення речовини та енергії. Всю сукупність процесів переміщення, обміну і трансформації енергії, речовини, а також інформації в геосистемах можна назвати її функціонуванням. Структура геосистеми - складне, багатопланове поняття. Її визначають як просторово-часову організацію (впорядкованість), або як взаємне розташування частин і способи їх з'єднання. Розрізняються дві системи внутрішніх зв'язків у ПТК - вертикальна, тобто межкомпонентная, і горизонтальна, тобто між-системна. Складові частини геосистеми впорядковані не тільки в просторі, а й у часі. Таким чином, в поняття структури геосистеми слід включити і певний, закономірний набір її станів,