3.Середовище існування та еко.Фактори

  Середовище існування — це та частина природи, яка оточує живий організм і з якою він безпосередньо взаємодіє. Будь-яка жива істота існує в складному й мінливому світі, постійно пристосовуючись до нього й регулюючи свою життєдіяльність відповідно до його змін. На нашій планеті живі організми освоїли чотири основні середовища існування: Водне середовище,наземно-повітряне серед., ґрунт, самі живі організми, кожний із яких являє собою цілий світ для паразитів, що населяють його, чи симбіонтів.    Пристосування організмів до середовища називають адаптаціями. Здатність до адаптацій — одна з основних властивостей життя взагалі, бо вона забезпечує можливість організмів виживати й розмножуватися в певних умовах середовища. Окремі властивості або елементи середовища, які впливають на організми, називаються екологічними факторами. Вони можуть бути необхідними або, навпаки, шкідливими для живих істот, можуть сприяти чи перешкоджати виживанню й розмноженню. Екологічні фактори мають різну природу й специфіку дії й поділяються на абіотичні, біотичні та антропогенні.    Абіотичні фактори — температура, світло, радіоактивне випромінювання, тиск, вологість повітря, сольовий склад води, вітер, течії, рельєф місцевості — це сукупність умов неживої природи, що прямо чи побічно впливають на живі організми. Біотичні фактори — це форми впливу живих істот одна на одну. Кожен організм постійно зазнає прямого або опосередкованого впливу інших істот, вступає: у зв'язок із представниками свого виду й інших видів — рослинами, тваринами, мікроорганізмами, залежить від них і сам впливає на них.   Антропогенні фактори — це форми діяльності людського суспільства, що призводять до зміни природи як середовища існування інших видів.

Зміни факторів середовища в часі можуть бути: — регулярно-періодичними, змінюючи силу впливу у зв'язку з часом доби, чи сезоном року, чи ритмом припливів і відпливів в океані; — нерегулярними, наприклад, зміни погодних умов у різні роки,— бурі, зливи, обвали; — спрямованими, які діють протягом певних, іноді тривалих, відрізків часу, наприклад, у випадках постійного випасу худоби на одній і тій самій ділянці. Сприятлива сила впливу називається зоною оптимуму екологічного фактора, або просто оптимумом для організмів даного виду. Чим сильнішим є відхилення від оптимуму, тим більше виражена пригнічувальна дія даного фактора на організми (зона песимуму). Максимально й мінімально витримувані значення фактора — це критичні точки, за межами яких існування організму вже неможливе, настає смерть.    Межі витривалості між критичними точками називають екологічною валентністю живих істот стосовно конкретного фактора середовища.    Широку екологічну валентність виду стосовно абіотичних факторів середовища позначають додаванням до назви фактора префікса “еври-”. Евритермні види — ті, що витримують значні коливання температури, еврибатні — широкий діапазон тиску, евригалінні — різні ступені засолення середовища.    Нездатність витримувати значні коливання фактора, або вузька екологічна валентність, характеризується префіксом “стено-” — стенотермні, стенобатні, стеногалінні види тощо. У більш широкому значенні слова види, для існування яких необхідні тільки певні екологічні умови, називають стенобіонтними, а ті, що здатні пристосовуватися до різної екологічної ситуації,— еврибіонтними.

Правило обмежувальних факторів. Фактори середовища, найбільш віддалені від оптимуму, особливо ускладнюють можливість існування виду за певних умов. Якщо хоча б один з екологічних факторів наближається або виходить за межі критичних величин, то, незважаючи на оптимальне поєднання інших умов, особинам загрожує загибель.  Обмежувальні фактори середовища визначають географічний ареал виду.