- •Екологія і психічне здоров'я
- •Екологія як наука про функціонування біологічних систем у довкіллі та охорона психічного здоров’я в загальному контексті екології
- •Завдання екологічної психіатрії.
- •Класифікація екологічних чинників, що зумовлюють психічні розлади (за о.К.Напреєнко, к.Н.Логановським)
- •3. Біологічні
- •4. Отрути, що уражають нервову систему
- •1. Власне психотропні
- •2. Опосередковано психотропні
- •Патогенез психічних розладів унаслідок дії екологічних чинників
- •Клініка психічних розладів, що виникли унаслідок впливу фізичних, хімічних і біологічних чинників. Вплив фізичних чинників на психічне здоров’я. Іонізуюче випромінювання
- •Неіонізуюче випромінювання Вплив струму високої і надвисокої частоти (300мГц – 300 гГц)
- •2. Вплив електромагнітних полів промислової частоти
- •3. Вплив електромагнітних полів побутової частоти
- •Ураження світлом, ультрафіолетовими та інфрачервоними променями
- •Вплив вібрації і звуків
- •Вплив звуків на людину
- •Вплив електричного струму і розрядів
- •Вплив прискорення
- •Вплив погоди на самопочуття людини
- •Вплив ландшафту на здоров’я людини
- •Вплив екстремальних чинників на людину
- •Стихійні лиха і людина
- •Механічні травми
- •Психічні порушення унаслідок впливу екстремальних чинників та організація допомоги при них
- •Вплив хімічних чинників на психічне здоров’я
- •Специфічні психопатологічні і соматоневрологічні розлади унаслідок інтоксикації деякими лікарськими препаратами та речовинами немедикаментозної природи
- •Психотичні розлади при харчових інтоксикаціях
- •Психопатологічні і соматоневрологічні розлади внаслідок інтоксикації промисловими і сільськогосподарськими речовинами
- •Діагностика та основні принципи невідкладної допомоги
- •Вплив біологічних чинників на здоров’я людини
- •Соціально небезпечні, легко поширювані інфекційні чинники
- •1. Психічні порушення при синдромі набутого імунодефіциту - сніДі
- •2. Психічні порушення при нейросифілісі
- •Сифіліс головного мозку і основні клінічні форми
- •Прогресивний параліч
- •3. Психічні розлади при трансмісивних (пріонових) ураженнях
- •Продукти харчування і здоров’я людини
- •4. Проблеми адаптації людини до навколишнього середовища
Соціально небезпечні, легко поширювані інфекційні чинники
Багато з названих інфекцій принесли людству трагедії та продовжують уражати і сьогодні, особливо в часи епідемій. Достатньо повернутись в щойно минуле ХХ сторіччя і сьогодення деяких з них.
Туберкульоз – в минулому столітті забрав життя близько 100-150 мільйонів людей. На початку ХХІ століття від цієї хвороби щороку помирає близько 2 млн людей і кожна третя особа на землі є носієм туберкульозної палички.
Малярія – вбила 80-120 мільйонів людей. Нині від цієї хвороби гине близько мільйона щороку і близько 300 млн. страждає, особливо в Африці.
Жертвою віспи стало 300-500 млн. осіб, інфекції грипу – 20-30 млн, тифу – 20 млн. осіб.
Розлади психіки, які при цих та інших інфекційних захворюваннях відомі здавна, детально висвітлені у відповідних розділах підручників з психіатрії, тому в даному розділі буде висвітлена клініка лише найактуальніших захворювань сьогодення, що безпосередньо пов’язані з предметом вивчення.
1. Психічні порушення при синдромі набутого імунодефіциту - сніДі
СНІД – сучасний бич людства. З 1980 року, коли він був вперше описаний, загинуло стільки людей, скільки у ХІV столітті в Європі знищила чума (28 млн). Щороку через цю хворобу прощаються з життям три мільйони чоловік, понад 39,5 мільйонів – ВІЛ інфікованих. Активізувалися всі основні шляхи передачі – парентеральні (через кров, інфіковані шприци в середовищі споживачів наркотиків), статеві та від матері до дитини. Щодня у світі ВІЛ заражаються приблизно 11 тисяч людей. Найуразливішими групами населення в усьому світі залишаються наркомани, гомосексуалісти, повії та їхні клієнти. За підрахунками Програми ООН з боротьби зі СНІДом “якщо не буде прийнято широкомасштабних профілактичних і лікувальних заходів, то до 2020 року … помре 68 мільйонів осіб, а до 2050 р. – 278 млн”. Сьогодні це не тільки медична, а здебульшого – соціальна, політична, та демографічна проблема будь-якої держави.
До цього часу всі зусилля знайти вакцину від СНІДу були марними, тож є підстави сподіватись, що у більшості ВІЛ-інфікованих розвинеться хвороба. Однією з причин стрімкого поширення захворювання є не тільки специфічність інфекції, а й спосіб життя (сексуальна лібералізація та людська безвідповідальність). Сучасний сексуальний лібералізм, зростання кількості осіб, що мають більш як одного сексуального партнера, використання неодноразових шприців серед наркоманів і, нарешті, секс-бізнес та всесвітня індустрія донорської крові, інфікованість якої може заразити тисячі людей, відповідальні за поширення вірусу. І все ж таки людський фактор - основний, винні самі люди, які не бажають змінити свого способу життя й тому наражаються на небезпеку і стають джерелом розповсюдження хвороби. Тривожні тенденції і в Україні, яка займає перше місце серед країн Східної та Західної Європи за темпами зростання кількості ВІЛ-інфікованих, не дивлячись на прийняті десять програм боротьби з СНІДом.
Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) проникає всередину Т-клітини, змінює її ДНК, перетворює клітину, призначену для знищення чужорідного мікроорганізму у “виробника нових вірусів”, здатних заразити інші Т-клітини. До моменту проявів СНІДу більшість Т-клітин імунної системи вже знищено, імунна система не здатна до адекватної боротьби.
Інкубаційний період між зараженням вірусом і розвитком хвороби триває від 1 місяця до 5 років.
Психічні порушення при синдромі набутого імунодефіциту різноманітні і охоплюють весь спектр психопатологічного реагування: функціональні непсихотичні (псевдоневротичний, тривожно-депресивний, депресивно-іпохондричний); функціональні психотичні синдроми (психогенні, параноїдальні, шизофреноподібні, депресивні, маніакальні); органічний психосиндром (енцефалопатичний).
На початку хвороби спостерігаються функціональні розлади – тривога, депресія, яка супроводжується ажитацією із суїцидальними намірами, сенестопатично-іпохондричними розладами. Тривога супроводжується панікою, відчуттям безмежного горя і гніву, спрямованим на безсилля медиків, безсонням, втратою апетиту.
З’являються настирливі страхи (ВІЛ-фобії) як прояв неврозу: щодо наявності зараження близьких родичів і дітей та відповідних наслідків; настирливі спогади про сексуальних партнерів, від яких могли заразитись; настирливі думки про смерть, ухилення від обстеження та лікування, страх суспільного осуду та відчудження близькими “ідуть в підпілля”, залишаючись наодинці з хворобою, або навпаки шукають помсти суспільству шляхом безладного статевого життя, алкоголізації тощо.
При подальшому розвитку хвороби з’являються психопатологічні синдроми: підозріливість, маячення стосунку, зневаги, осуду на тлі депресії, або ідеї переоцінки особистості при маніакальному стані. Можуть спостерігатись асоціальні вчинки унаслідок інтерпретації певних подій або галюцинацій, які нагадують клініку ендогенних психозів (шизофренії).
Ці стани тривають місяцями і передують розвитку органічного синдрому (дифузна енцефалопатія). У хворих порушується здатність до концентрації уваги, втрачається пам’ять на теперішні і минулі події, зникає критична самооцінка, порушується психомоторика. Протягом кількох місяців на тлі деменції і мутизму порушується свідомість, з’являються епілептиформні напади, нетримання фізіологічних відправлень, згодом настає кома і смерть.
Основним напрямком профілактики має стати санітарно-просвітна робота серед здорових, особливо молоді, на виховання здорового способу життя, свідомого захисту себе від чинників поширення хвороби, а не шляхом навіювання страху смерті від СНІДу, який нічого не дає з огляду профілактики цієї недуги. Щодо ВІЛ-інфікованих пацієнтів потрібна тактика не дискримінації і осуду, а толерантне ставлення суспільства до них, моральна і душевна підтримка, навіювання сподівання, що найближчим часом з’являться ефективні та доступні засоби лікування і СНІД буде подолано.