Література

1. Игры – обучение, тренинг, досуг… - М., 1994.

2. Каррол Л. Логическая игра. – М., 1991.

3. Коваленко В.Г. Дидактические игры на уроках математики. – М., 1990.

4. Носаченко І.М. Ігрові методи в навчальному процесі // Рідна школа. – 1992. - № 1. – С.72.

5. Платов Д.Я. Деловые игры: разработка и организация. – М., 1991.

6. Подкасистый П.И., Худоваров Ж.С. Технология игры в обучении и развитии. – М., 1996.

7. Самоукина Н.В. Организационно-обучающие игры в образовании. – М., 1996.

2.13. Технології розвиваючого навчання

Розвиваюче навчання – це орієнтація навчального процесу на потенційні можливості людини і їх реалізацію.

В даний час у рамках розвиваючого навчання розроблений ряд технологій, що відрізняються цільовими орієнтаціями, особливостями змісту і методики.

У 1986 р. Міністерство утворення Росії офіційно визнало існування систем Л.В.Занкова і Д.Б.Ельконіна – В.В.Давидова. Інші розвиваючі технології мають статус авторських, альтернативних.

В даний час під розвиваючим навчанням розуміється новий метод у педагогічній науці і практиці, що йде на зміну пояснювально-ілюстративному методу.

Розвиваюче навчання враховує і використовує закономірності розвитку, пристосовується до рівня і особливостей індивідуума.

В розвиваючому навчанні педагогічний вплив випереджує, стимулює, направляє і прискорює розвиток спадкоємних параметрів особистості.

В технології розвиваючого навчання учневі приділяється роль самостійного суб'єкта, взаємодіючого з навколишнім середовищем. Ця взаємодія містить усі компоненти діяльності: визначення мети, планування й організацію, реалізацію цілей і аналіз результатів діяльності. Тільки таким шляхом досягається розвиток самостійності, позитивної Я-концепції, морально-вольової сфери відбувається самореалізація особистості. Одним з основних факторів цієї технології є визнання учнем ролі суб'єкта.

У розвиваючому навчанні учень є повноцінним суб'єктом діяльності.

Прагнучи розвити індивідуальність, ця технологія не виділяє ні однієї з перерахованих груп якостей особистості, орієнтує на всебічний їхній розвиток.

Таким чином, розвиваюче навчання спрямоване на розвиток усієї сукупності якостей особистості, тобто:

РН = ЗВН + СРД + СКМ + СЕН + СДП, де

РН – розвиваюче навчання;

ЗВН – знання, вміння, навички;

СРД – способи розумових дій;

СКМ – самокеруючі механізми особистості;

СЕМ – сфера емоційно-моральна;

СДП – сфера діяльнісно-практична.

Розвиваюче навчання відбувається в зоні найближчого розвитку учня, тобто в тих видах діяльності, які учень ще не в змозі самостійно виконати, але з якими він може впоратися за допомогою дорослих.

2.13.1. Технологія розвиваючого навчання л.В. Занкова

Мета:

• високий загальний розвиток особистості;

• створення основи всебічного гармонійного розвитку.

Концептуальні положення

Л.В.Занков, ґрунтуючись на позиціях Л.С.Виготського, висунув таку теорію засвоєння знань і розумового розвитку:

• Розвиток він розуміє як появу нових понять у психіці дитини, не заданих прямо навчанням, а виникаючих в результаті внутрішніх, глибинних інтеграційних процесів.

• Загальний розвиток є поява таких новоутворень у всіх сферах психіки – розуму, волі, почуттів, - коли кожне новоутворення стає плодом взаємодії всіх цих сфер і просуває особистість у цілому.

• Тільки загальний розвиток (ЗВН + СРД + СКМ + СЕМ + СДП) створює фундамент гармонійного розвитку людини.

• Знання самі по собі ще не забезпечують розвитку, хоча і є його передумовою.

• У процесі навчання виникають не знання, вміння та навички, а їх психологічний еквівалент – пізнавальні структури – тобто вікна, крізь які людина дивиться на світ, бачить і розуміє його.

• Пізнавальні структури – це відносно стабільні, компактні, узагальнені системні представлення знань, способів їх отримання і використання, що зберігаються в довгостроковій пам'яті.

• Пізнавальні структури і є та сутність, що розвивається з віком і в процесі навчання. Результати виражаються в особливостях психічної діяльності: у сприйнятті, мисленні, мові, рівні довільності поводження, пам'яті, у кількості і чіткості знань та вмінь.

Принцип провідної ролі теоретичних знань – основний принцип технології Л.В.Занкова.

Принцип розвитку цих структур підкоряється закону диференціації руху від загального до часткового. Складні структури створюються з більш простих, але вони ніколи не складаються з них, тому що кожного разу народжується нова якість. У цьому і є сутність розвитку.

Для досягнення найбільшої ефективності загального розвитку учнів Л.В.Занков розробив такі дидактичні принципи розвиваючого навчання:

• цілеспрямований розвиток на основі комплексної розвиваючої системи;

• провідна роль теоретичних знань;

• системність і цілісність змісту;

• навчання на високому рівні складності;

• просування при вивченні навчального матеріалу швидкими темпами;

• усвідомлення учнем процесу навчання;

• включення в процес навчання не тільки раціональної, але й емоційної сфери (роль спостереження і практичних робіт);

• проблематизація змісту;

• варіативність процесу навчання, індивідуальний підхід;

• робота над розвитком всіх – сильних і слабких учнів.

Основною мотивацією навчальної діяльності є пізнавальний інтерес.

Ідея гармонізації вимагає сполучити в методиці раціональне та емоційне, факти та узагальнення, колективне та індивідуальне, інформаційне і проблемне, пояснювальний і пошуковий методи.

Розвиваюче навчання передбачає залучення учня в різні види діяльності, використовувати при викладанні дидактичні ігри, дискусії, а також методи навчання, спрямовані на збагачення уяви, мислення, пам'яті, мови.

Урок залишається основним елементом освітнього процесу, але в системі Л.В.Занкова його функції, форми організації можуть істотно варіюватися.

Основні його інваріантні якості:

• меті підпорядковані не тільки повідомлення і перевірка ЗВН, а й інші групи властивостей особистості;

• полілог в навчальній групі, який базується на самостійній розумовій діяльності учнів;

• співробітництво викладача та учня.

Методична мета – створити на уроці умови для стимуляції пізнавальної активності учнів. Ця мета досягається таким чином:

• педагог створює проблемні ситуації;

• використовує різноманітні форми і методи організації навчальної діяльності, що дозволяють розкривати суб'єктний досвід учнів, складає й обговорює план уроку разом з учнями:

• створює атмосферу зацікавленості кожного учня;

• стимулює учнів до висловлень, використання різних способів виконання завдань без остраху помилитися, одержати неправильну відповідь і т.п.;

• використовує в ході уроку дидактичний матеріал, що дозволяє учню вибирати найбільш вагомі для нього виду і форми навчального змісту;

• оцінює не тільки кінцевий результат (правильно – неправильно), але й процес діяльності учня;

• заохочує прагнення учня знаходити свій спосіб роботи (рішення задачі), аналізувати способи роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні.

Особливості уроку:

• Гнучка структура: хід пізнання – «від учнів».

• Перетворюючий характер діяльності учня: спостерігають, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, з'ясовують закономірності. Звідси – інший характер завдань: не просто виконати завдання, але і спонукати до розумових дій, їх планування.

• Інтенсивна самостійна діяльність учнів, яка пов'язана з емоційними переживаннями, що супроводжуються ефектом несподіванки завдання, включенням дослідницької реакції, механізму творчості, допомогою і заохоченням з боку педагога.

• Колективний пошук, що спрямовується викладачем, забезпечується питаннями, які будять самостійну думку учня, попередніми домашніми завданнями.

• Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дозволяють кожному учню виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення обстановки для природного самовираження учня.

Ці загальні цілі і засоби організації уроку в технології розвиваючого навчання конкретизуються педагогом в залежності від призначення уроку та його тематичного змісту.

Залучаючи учня в навчальну діяльність, орієнтовану на його потенційні можливості, педагог повинен знати, якими способами діяльності він опанував під час попереднього навчання, яка психологія цього процесу і ступінь осмислення учнями власної діяльності.

Для виявлення і відстеження рівня загального розвитку учня Л.В.Занков запропонував наступні показники:

• спостережливість – вихідна підстава для розвитку багатьох важливих психічних функцій;

• елементи мислення – аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення;

• практичні дії – вміння створити матеріальний об'єкт.

Успішне рішення важких проблем завершується потужним підключенням систем позитивної підтримки.