Література

1. Беспалько В.П. Педагогика и прогрессивные технологии обучения. – М., 1995.

2. Кудрявцев П.О. Проблемное обучение. Истоки и сущность. – М., 1991.

3. Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. – М., 1972.

4. Махмутов М.И. Организация проблемного обучения в школе. – М., 1977.

5. Махмутов М.И. Теория и практика проблемного обучения. – Казань, 1979.

6. Оконь В. Введение в общую дидактику. – М., 1990.

7. Орлов Т.К. Активность и самостоятельность учащихся // Педагогика. – 1998. - № 3. – С.44.

2.12. Ігрові технології

Принцип активності учня в процесі навчання був і залишається одним з основних принципів дидактики. Під активністю учня в навчальному процесі мається на увазі така кількість діяльності, що характеризується високим рівнем мотивації, усвідомленою потребою до засвоєння знань та вмінь, результативністю і відповідністю соціальним нормам.

Такого роду активність сама по собі виникає не часто, вона є наслідком цілеспрямованих управлінських педагогічних дій, а також організацією відповідного педагогічного середовища, тобто застосовуваною педагогічної технології.

Будь-яка технологія має засоби, що активізують і інтенсифікують діяльність учнів, в деяких технологіях ці засоби складають головну ідею і причину ефективності результатів.

До таких технологій можна віднести ігрові технології.

Гра, поряд із працею та навчанням, є одним з основних видів діяльності людини.

Згідно з визначенням, гра – це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, в якому складається і удосконалюється самоврядування поведінки.

В людській практиці ігрова діяльність виконує наступні функції:

• розважальну, що є об'єктивно її основною функцією: розважити, зробити приємність, надихнути, розбудити інтерес;

• комунікативну: освоєння діалектики спілкування;

• самореалізації в грі як полігоні людської практики;

• ігротерапевтичну: подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності;

• діагностичну: визначення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри;

• корекції в грі – внесення позитивних змін у структуру особистісних показників індивіда;

• міжнаціональної комунікації, засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей;

• соціалізації, включення в систему суспільних відносин, засвоєння людиною норм людського гуртожитку.

Більшість ігор мають чотири головні риси (С.А.Шмаков):

• вільна розвиваюча діяльність, що починається лише за бажанням учня, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не тільки від результату (процедурне задоволення);

• творчий, імпровізаційний, дуже активний характер цієї діяльності («поле творчості»);

• емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція, атракція і т.п. (почуттєва природа гри, «емоційна напруга»);

• наявність прямих чи непрямих правил, що відбивають зміст гри, логічну і часову послідовність її розвитку.

У структуру гри як діяльності особистості входять етапи:

а) визначення мети;

б) планування;

в) реалізація мети;

г) аналіз результатів, в яких особистість цілком реалізує себе як суб'єкт.

Мотивація ігрової діяльності забезпечується можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення потреб самоствердження, самореалізації.

У структуру гри як процесу входять:

а) ролі, узяті на себе граючими;

б) ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;

в) ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними;

г) реальні відносини між граючими;

д) сюжет (зміст) – область дійсності, умовно відтворена в грі.

Значення гри полягає в тому, що вона є грою-навчання, у грою-творчістю, грою-моделлю людських відносин і проявів у праці.