2.11. Технологія проблемного навчання

Технологія проблемного навчання не нова: у 20-30-х роках ХХ століття в радянській і закордонній школі було розповсюджене поширення проблемне навчання, що ґрунтувалося на теоретичних положеннях американського філософа, психолога і педагога Дж.Дьюі (1859-1952), що створив у 1894 р. в Чикаго експериментальну школу, в якій навчальний план був замінений ігровою і трудовою діяльністю. Заняття читанням, рахунком та писанням проводилися тільки в зв'язку з потребами – інстинктами, що виникали у дітей спонтанно, в міру їхнього фізіологічного дозрівання. Дьюі виділяв чотири інстинкти для навчання: соціальний, конструювання, художнього вираження, дослідницький.

Для задоволення цих інстинктів дитині надавалися як джерела пізнання: слово, твори мистецтва, технічні пристрої; діти залучалися до гри і практичною діяльністю була праця.

Проблемне навчання – це така організація навчальних занять, що припус:ає створення під керівництвом викладача проблемних ситуацій і активну самостійну діяльність учнів з його дозволу, в результаті чого і відбувається творче оволодіння професійними знаннями, навичками, уміннями і розвиток розумових здібностей.

У процесі гри учень:

• здобуває ЗВН;

• засвоює способи самостійної діяльності;

• розвиває пізнавальні і творчі здібності.

Концептуальні положення:

• учень повторює шлях людства в пізнанні;

• засвоєння знань є спонтанний, некерований процес;

• учень засвоює матеріал не просто слухаючи або сприймаючи органами почуттів, а як результат задоволення виниклої в нього потреби в знаннях, будучи активним суб'єктом свого навчання;

Умовами успішності навчання є:

• уміння учнів розв’язувати проблемні ситуації;

• активність учнів (знання повинні засвоюватися легко);

• зв'язок навчання з життям дитини, грою, працею.

Особливості змісту

Проблемне навчання засноване на створенні особливого типу мотивації – проблемної. Тому вимагає адекватного конструювання дидактичного змісту матеріалу, що повинен бути представлений як ланцюг проблемних ситуацій.

Сама логіка наукових знань у генезисі являє собою логіку проблемних ситуацій, тому частина навчального матеріалу містить історично правдоподібні колізії з історії науки. Однак такий шлях пізнання був би занадто неекономічний; оптимальною структурою навчального матеріалу буде сполучення традиційного викладання з включенням проблемних ситуацій.

Проблемні ситуації можуть бути різними по змісту невідомого, за рівнем проблемності, по типу неузгодженості інформації, по іншим методичним особливостям.

Особливості методики

Проблемні методи – це методи, засновані на створенні проблемних ситуацій, активної пізнавальної діяльності учнів, що складається з пошуку і розв’язання учнями висунутих проблем.

У сучасній теорії проблемного навчання розрізняють два види проблемних ситуацій: психологічну і педагогічну. Перша існує в головах учнів, друга – являє собою організацію навчального процесу.

Педагогічна проблемна ситуація створюється за допомогою дій, що активізують, питань викладача, що підкреслюють новітність, важливість, красу та інші відмітні якості об'єкта пізнання. Створення психологічної проблемної ситуації сугубо індивідуально. Пізнавальна задача, яка не є важкою і не занадто легкою не викликає проблемну ситуацію в головах учнів. Проблемні ситуації можуть створюватися на всіх етапах процесу навчання: при поясненні, закріпленні, контролі.

Технологічна схема проблемного навчання – викладач викликає проблемну ситуацію, спрямовує учнів на її розв’язання. Таким чином, учень стає в позицію суб'єкта свого навчання і як результат у нього створюються нові знання і здобувається спосіб дії. Труднощі керування процесом проблемного навчання полягають в тому, що виникнення проблемної ситуації – акт індивідуальний, тому потрібно використання диференційованого й індивідуального підходу.

Методичні прийоми створення проблемних ситуацій:

• підведення тих, кого навчають, до протиріччя з пропозицією самим знайти спосіб його розв’язання;

• зіткнення протиріч практичної діяльності;

• викладення різних точок зору на одне і теж запитання;

• пропозиція тим, кого навчають, розглянути явище з різних позицій (наприклад: командира, юриста, фінансиста, педагога);

• спонукання тих, кого навчають, робити порівняння, узагальнення, висновки із ситуації, зіставляти факти;

• постановка конкретних питань (на узагальнення, обґрунтування, конкретизацію, логіку міркування);

• визначення проблемних теоретичних і практичних завдань (наприклад: дослідницьких);

• постановка проблемних задач (наприклад: з недостатніми чи надлишковими вихідними даними, з невизначеністю в постановці питання, із суперечливими даними, зі свідомо допущеними помилками, з обмеженим часом для їх розв’язання, на подолання «психологічної інерції» та ін.).

Для реалізації проблемної технології необхідні:

• добір центральних проблем у системі навчання предмету;

• визначення особливостей проблемного навчання в різних видах навчальної роботи;

• побудова оптимальної системи проблемного навчання, створення навчальних і методичних посібників;

• особистісний підхід і майстерність викладача, здатні викликати активну пізнавальну діяльність учня.