1. Аналіз методів оцінки фін ризиків

Правильною вважається оцінка, яка містить конкретне висловлення щодо подальшої поведінки (наприклад, вартості цінного паперу), яке згодом підтвердилося. Враховуються також оцінки, у формулюванні яких міститься частка невизначеності двоїстості, які, однак можна віднести до числа умовно правильних. Такі оцінки враховуються з коефіцієнтом 0,5. Коефіцієнт правильності прогнозів розраховується за формулою

К = ( Кс + 0,5Кум) - Кн , де

Кс - кількість правильних

Кум - кількість умовно правильних прогнозів;

Кн - кількість неправильних прогнозів.

Економіко-статистичні методи оцінки ризику передбачають вивчення статистики втрат і прибутків на цьому або аналогічному підприємстві за попередні періоди. На базі масиву зібраного статистичного матеріалу визначають величину і частоту отримання вигоди та виникнення фінансових втрат. При цьому активно використовують такі інструменти статистичного методу як: дисперсія, стандартне (середньоквадратичне) відхилення, коефіцієнт варіації.

Дисперсія — це середньозважена величина з квадрата відхилень дійсних фінансових результатів від середніх і визначається за формулою

де а2 — дисперсія;

xt — значення можливого фінансового результату;

х — середнє значення можливого фінансового результату;

Pt — імовірність виникнення можливого фінансового результату.

Середньоквадратичне (стандартне) відхилення (s) визначається за формулою

Економічний зміст середньоквадратичного відхилення з погляду теорії ризиків полягає в характеристиці максимально можливого коливання досліджуваного параметра від його середнього очікуваного значення.

2. Показники фінансового стану підприємства

Є такі показники фінансового стану п-ва:

1)Абсолютна фін стійкість. ВЗ<ВОК ,де ВЗ- виробничі запаси. ВОК- власний оборотний капітал.

2)Нормальний стійкий фін стан за яким гарантується платоспроможність п-ства якщо запаси та витратами =сумі робочого к-лу (РК) та кредитів банку під запаси (КБз) тобто З=РК+КБз

3)Задовільна фін стійкість осяється за умови ЗОК<ВЗ<ДФЗ,де ДФЗ- джерело формування в цьому випадку п-ство для покриття запасів використання вл. і залуч. кошти і це є найбільш оптимальними співвідношенням

4)Незадовільний фін. стійкість. ДФЗ <ВЗ незадовільдовільна фін стійкість.в такій ситуації запаси й витратами не забезпеч. джерелами їх формування і п-ство перебуває на межі банкрутства.

Варіант 15

1. Державне регулювання проблеми розвитку кризових явищ і діяльності сг

Розвиток кризових явищ у діяльності окремого підприємства, його неможливість розрахуватися по своїх боргах не є його особистою справою, а потребує створення державного механізму розв'язування проблем, що пов'язані з фінансово-майновим становищем. Таким механізмом є інститут банкрутства, що має багатовікову історію використання та розвитку. Законодавче визначення терміну „банкрутство" вперше в Україні було зафіксовано в Законі „Про банкрутство", який було прийнято в 1992 р. Відповідно до ст.1 під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити у встановлений для цього термін подані до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. Прийнята в червні 1999 р. нова редакція Закону забезпечила просування вперед у становленні цієї життєво важливої інституції. Сама назва Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом " свідчить про зміни орієнтації Закону на державному рівні. Становлення та розвиток інституту банкрутства в ринковій економіці визначається цілями та завданнями, які повинна вирішувати ця інституція. Основні цілі інституту банкрутства: 1.Стимулювання розвитку бізнесу (підприємництва) і зростання ефективності економіки. 2. Контролювання господарських відносин між окремими суб'єктами ринку забезпечення рівності прав, обов'язків і відповідальності. 3. Очищення ринку від недієздатних учасників. 4. Справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від про продажу майна банкрута, між: його кредиторами. 5. Створення умов для відродження бізнесу у випадку доцільності і бажання власників підприємства. Діючий правовий механізм регламентації процедури та наслідків банкрутства, незважаючи на істотний крок вперед у бік захисту інтересів відродження підприємств в Україні, продовжує залишатися на стадії свого становлення та потребує подальшої роботи щодо удосконалення.