12. Місце проживання фізичної особи. Умови, порядок, наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Місцем проживання фізичної особи визначається житловий будинок, квартира, інше помешкання, де вона постійно або переважно проживає. З місцем проживання закон пов'язує виникнення і припинення багатьох юридичних фактів, що можуть так чи інакше чином вплинути на майновий та інший стан особи.

Безвісна відсутність - засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого прожи­вання, якщо не вдалося встановити місце її перебування. Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути виз­нана безвісно відсутньою за таких умов:

1)   якщо вона відсутня у місці свого постійного проживання протягом року;

2)   якщо протягом одного року в місці, де особа постійно або переважно проживає, немає відомостей про її місцеперебування. День одержання останніх відомостей може бути підтверджено пред´явленням останнього листа відсутньої особи, або іншим способом.

У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутню особу, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані останні відомості про неї, а в разі неможливості вста­новити цей місяць - перше січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України);

3)   вжитими заходами щодо розшуку відсутньої особи встано­вити місце її перебування неможливо;

4)   визнання причин, через які заявник просить визнати фі­зичну особу безвісно відсутньою юридично поважними.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою спричиняє пев­ні правові наслідки, але не відображається на її правоздатності та дієздатності. Особа, яка жива, не перестає бути суб´єктом права.

Згідно зі ст. 44 ЦК України на підставі рішення суду про виз­нання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Цей захід не означає обмеження майнових прав даної особи, а навпаки, сприяє охороні її інтересів. Водночас він є гарантом задоволення майнових прав осіб, з якими відсутня особа мала певні зобов´язальні відносини.

За заявою заінтересованих осіб, органів опіки та піклування опіка може бути встановлена нотаріусом над майном фізичної особи, місцезнаходження якої невідоме, до ухвалення судом рі­шення про визнання її безвісно відсутньою.

Опікун зобов´язується з майном особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, місцезнаходження якої невідоме, вико­нати низку обов´язків, які повинна була виконати відсутня осо­ба - забезпечити за рахунок цього майна утримання осіб, яких остання зобов´язана за законом утримувати (неповнолітні діти, пристарілі батьки), а також задовольнити вимоги щодо сплати боргів за зобов´язаннями безвісно відсутньої особи.

Окрім встановлення опіки над майном відсутньої особи зако­нодавство передбачає можливість укладення договору передачі її майна в управління.

Орган опіки і піклування вправі підшукати для майна відсут­ньої особи управителя і укласти з ним договір управління май­ном у відповідності зі ст. 1029 ЦК України. Заінтересованими в цій процедурі можуть бути як члени сім´ї безвісно відсутньої особи, так і, напевно, ті, кому така особа повинна повернути борг або виконати інше зобов´язання.

Припиняються зобов´язання, тісно пов´язані з особою, яка безвісно відсутня, зокрема чинність довіреності, договору дору­чення.

Будь-які інші наслідки визнання фізичної особи безвісно від­сутньою у ЦК України не зазначені. Але вони визначені іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про пенсійне забезпе­чення»

• неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непра­цездатні батьки, дружина незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає за дітьми безвісно відсутньої особи, які не досягли восьми років, мають право вимагати призначення їм пенсії у зв´язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім.

• Чоловік або дружина безвісно відсутньої особи набувають пра­ва розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи РАЦСу.

• Дитина безвісно відсутньої особи може бути усиновлена без згоди останньої.

Якщо фізична особа, яка визнана безвісно відсутньою, з´явилася або одержані відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або той, що ухвалив рішення про визнання її безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує його.

• На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутньої особи.

• Припиняються виплати пенсій відповідним категоріям осіб. Виплачені раніше грошові суми поверненню не підлягають.

• Можливе поновлення шлюбних відносин між. особою, яка по­вернулась, і її дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Поновлення інших особистих та майнових прав такої особи чинне законодавство не передбачає.

46. Способи набуття і припинення права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Отже, підставами набуття права власності є:

Набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права - якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього.

Набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва - право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно - з моменту завершення будівництва (створення майна).

Прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Набуття права власності на перероблену річ - переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

- особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

- право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.

- якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.

- власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.

Привласнення загальнодоступних дарів природи - особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

Момент набуття права власності за договором

1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Набуття права власності на безхазяйну річ - безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Беруться на облік органом держ. реєстр., за заявою ОМС, потім робиться оголошення у ЗМІ, після 1 року з дня оголошення власник не з*явився то переходить у власність ТГ за рішенням суду.

Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився – з моменту заволодіння річчю.

Знахідка - особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Якщо у транспорті чи в приміщення знайшла особа річ, то передає особі, яка представляє транспорт або це приміщення.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або ОМС, або передати знахідку особі, яку вони вказали.

Річ, що швидко псується, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана від продажу знайденої речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати її повернення. Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату, знищення або пошкодження в межах її вартості лише в разі свого умислу або грубої необережності.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або ОМС, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення в ЗМІ, після 3 міс, транспорт продається, сума виторгу на спец. рах. в банк, якщо протягом 3 р. власник не з*явиться – гроші для ТР, на тер. якої було знайдено транспорт

Бездоглядна домашня тварина – особа, яка знайшла повинна повідомити про цк власника і повернути, якщо протягом 6 міс. Робочої або ВРХ і протягом 2 міс. Для інших домашніх тварин власника не буде особа набуває право власності на цю тварину. На час перебування тварини, у особи, що знайшла її , особа несе відпов. за її загибель. Особи мають право на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з вирахуванням вигод, здобутих від користування нею.

Набуття права власності на скарб

Скарб - закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

Якщо в майні іншої особи – порівну наб. право власн.

Якщо в майні іншої особи, без її згоди на те – скарб, для власника цього майна.

Якщо скарбом є річ, яка є культурною цінністю - скарб державі, а особі, яка знайшла скарб – винагорода – 20 % від вартості скарбу.

Набувальна давність - особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 або рухомим майном - протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через 15, а на рухоме майно - через 5 років з часу спливу позовної давності.Набувається лише за рішенням суду.

Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності - у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності - особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. З моменту вчинення дій, які свідчать про відмову, або з моменту державної реєстр.

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі - якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом

4) знищення майна – з моменту знищення, якщо підлягає держ реєс. - з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

5) викупу пам'яток культурної спадщини – якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки культурної спадщини їй загрожує пошкодження або знищення, відповідний орган охорони культурної спадщини робить власнику пам'ятки відповідне попередження, якщо не виконала умов попередж., то суд виносить рішення про викуп державою, ціна – за згодою сторін, або за ріш.суду Переходить у власність держави.

6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю – виключна необхідність ОМС або держави зем. діл., для забезпечення якої допускається відчуження зем.діл. за згодою власника, за рішенням суду за умови надання власникові рівноцінної зем.діл. Орган має повідомити власника про намір викупу за рік до такого відчуження.

7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене - право власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені може бути припинене за рішенням суду шляхом їх викупу і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі. Може бути знесене нер.майно тільки коли власника забезпечеть іншим нер.майном.

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника

9) реквізиції - уразі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника за умови попереднього і повного відшкодування його вартості. Реквізоване майно – у власність держ або знищується. Якщо реквіз. майно збереглося після припинення надз. обст. – може бути пвернено власнику.

10) конфіскації - позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Майно у власність держави безоплатно. Розмір встановлюєть законом.

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

69. Майнові та немайнові права, що випливають з патенту. (чіткого розмежування на майнові та немайнові закон не наводить)

Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.

1. власник має виключне право використовувати патент за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Якщо декілька осіб – то лише за угодою. Використання в цьому значення – виготовлення речі за зразком запатентованого об’єкта з дотриманням всіх вимог патенту.

2. забороняти іншим особам використовувати патент без його дозволу

3. передавати на підставі договору право власності на патент будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту.

4. дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання патенту на підставі ліцензійного договору.

5. подати до Установи для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого промислового зразка.

92. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності - обставини, з якими закон або договір пов'язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопорушення.

Стаття 617 ЦК вперше закріплює загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Правовий випадок (казус) - така подія або її результат (наслідки), яких могла б не бути, але які не були відвернуті відповідальною особою тільки тому, що їх неможливо було передбачити і запобігти через раптовість їх настання. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Непереборна сила - це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву. Непереборна сила є об'єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому ця подія, як правило, має стосовно діяльності суб'єкта зовнішній характер втручання.

20. Під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Об'єкти цивільних прав та об'єкти цивільних правовідносин — поняття тотожні. Цивільні правовідносини складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задоволення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у правовідносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення своїх законних права та інтересів.

Об'єкти цивільних прав можна поділити на три види:

1) об'єкти, які обертаються вільно;

2) об'єкти, які обмежені в обігу;

3) об'єкти, вилучені з обігу.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Тобто можна зробити висновок, що на території України діє презумпція: об'єкти цивільних прав можуть вільно обертатися, якщо вони не вилучені з обігу або не обмежені в обігу. При цьому види об'єктів цивільних прав, які вилучені з обігу, та об'єктів цивільних прав, обмежених в обігу, мають бути прямо вказані в законі або визначені в порядку, встановленому законом.

Об'єкти, обмежені в обігу — це об'єкти, які можуть належати тільки окремим учасникам цивільного обороту, або обіг таких об'єктів, їх придбання або відчуження може здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу (ліцензії). до таких видів діяльності належать торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом угод та іншим чином переходити від одного суб'єкта до іншого в межах цивільного обороту. Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" визначені види діяльності, займатися якими мають право виключно державні підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" ядерні матеріали перебувають виключно у державній власності. Згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд" території природних заповідників є власністю народу України. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому законодавством України.

Порушення встановлених правил обігу для об'єктів, обмежених в обігу, та для об'єктів, вилучених з обігу, при укладенні угод тягне за собою визнання таких угод недійсними. Окремо також можна виділити спеціальні правила оборотоздатності для певних об'єктів цивільних прав. Такими об'єктами є земля, природні ресурси, нерухоме майно.

39. Спадкування за законом здійснюється у разі:

а) відсутності заповіту;

б) повного або часткового визнання заповіту недійсним;

в) неприйняття спадщини спадкоємцем за заповітом чи відмови від неї;

г) усунення спадкоємця за заповітом від права на спадкування;

д) охоплення заповітом лише частини спадщини.

заповідач при складанні заповіту не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. на обов'язкову частку у спадщині мають право : неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкоємця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Причому, всі вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Лише за рішенням суду з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, може бути зменшено розмір обов'язкової частки у спадщині, але позбавлення права на обов'язкову частку у спадщині ЦК України не передбачає.

Обов'язкова частка - це мінімум того, що може дістати неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду). На спадкоємця, який одержав саме цю частку, не може бути покладений заповідальний відказ, він не може бути зобов'язаний вчинити певну дію, спрямовану на досягнення суспільно корисної мети, щодо цієї частки не може бути встановлено сервітуту. Всі ці обставини, можуть стосуватися лише того майна, яке перевищує обов'язкову частку у спадщині.

Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

ЦК України передбачає п'ять черг спадкоємців за законом. У разі відсутності заповіту, а також, якщо заповітом охоплена не уся спадщина, або спадкоємець за заповітом усунений від права на спадкування, не прийняв спадщини чи відмовився від неї, то одержує право на спадкування перша черга спадкоємців за законом.

До першої черги спадкоємців за законом належать три категорії осіб, а саме: діти спадкодавця, у тому числі, зачаті за життя спадко­давця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Важливо знати, зокрема, і таке:

а) спадкоємцем першої черги є також особа, усиновлена спадкодавцем;

б) статус подружжя мають жінка та чоловік , які перебувають у шлюбі;

в) якщо дружина та чоловік довго не проживають спільно, то це ще не є підставою для позбавлення їх статусу подружжя, а значить і виключення їх з числа спадкоємців першої черги;

г) якщо особи проживають спільно, але без реєстрації шлюбу, то вони не є подружжям, а тому не є спадкоємцями першої черги один після другого.

До другої черги спадкоємців за законом належать рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. При цьому мова йде лише про рідних брата та сестру: повнорідних, які мають спільних матір та батька, а також неповнорідних, у яких спільною є лише мати або спільним є лише батько. "Зведені" брати та сестри — діти від попереднього шлюбу дружини та чоловіка кровного споріднення не мають, а тому вони не є братом та сестрою.

До другої черги спадкоємців не відносяться також двоюрідні брати та сестри.

До третьої черги спадкоємців за законом відносяться рідні дядько та тітка спадкодавця — тобто рідні брат та сестра матері, батька особи, яка померла.

При відсутності відповідних документів факт перебування у родинних відносинах щодо такого випадку може бути встановлений судом.

до четвертої черги права на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем одні­єю сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. Такі особи можуть бути взагалі не родичами, але насамперед це особи, які проживали з померлим у фактичних шлюбних відносинах, а також ті родичі, які включені і які не включені до п'ятої черги спадкоємців за законом. Якщо спільне проживання інших осіб мало ознаки сім"ї, то вони також можуть бути включені до цієї ж черги спадкування.

Спадкоємцями п'ятої черги є інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, а також його утриманці, зокрема ті, які не були членами сім’ї спадкодавця.

Ознаками, наявність яких дає особі підставу вважатися утриманцем спадкодавця, є:

1) неповноліття та непрацездатність;

2) одержання матеріальної допомоги від спадкодавця протягом не менше п’яти років в сукупності, а не обов’язково підряд;

3) матеріальна допомога спад­кодавця була єдиним або основ­ним джерелом засобів для існування утриманця.

Окремі особи згідно закону мають право на спадкування за правом представлення — спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім дітям, матерям, батькам, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. При цьому частка їхнього померлого родича ділиться порівну, як­що спадкування за правом предс­тавлення здійснюється кількома особами. Згідно ч.6 ст. 1266 ЦК України право представлення при спадкуванні по прямій низхідній лінії діє без обмеження ступеня споріднення, тобто це право може, за певних умов, мати і правнук.

Варто мати на увазі і те, що право представлення за родичами прямої лінії споріднення надано і прабабі, прадідові..

В той же час треба знати, що дід та баба померлого, тобто родичі висхідні, не можуть бути спадкоємцями за правом представлення у колі спадкоємців першої черги. Вони, як це вказувалося раніше відносяться до другої черги спадкоємців за законом.

62. Охорона суміжних прав виконавців

Виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права:

- вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;

- вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);

- вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.

Окрім немайнових прав, виконавцям належать майнові суміжні права, які полягають у праві дозволяти чи забороняти іншим особам:

- публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);

- фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;

- відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань,зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та,на яку вони дали свою згоду;

- розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення;

- комерційний прокат, майновий найм своїх виконань,зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми(відеограми) або за його дозволом;

- розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і вбудь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.

Майнові права виконавців, на відміну від особистих немайнових суміжних прав, можуть передаватися(відчужуватися) іншим особам на підставі договору.

Охорона суміжних прав виробників фонограм (відеограм)

Виробник фонограми (відеограми) має немайнове суміжне право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів,вимагати його згадування у процесі використання фонограми(відеограми). Поряд з цим, виробнику фонограми (відеограми) належить майнове право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам їх використання.

Охорона суміжних прав організацій мовлення

Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.

До майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

- публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;

- фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;

- публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.

Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Немайнові суміжні права діють безстроково, а майнові суміжні права - протягом 50 років.

При здійсненні суміжних прав необхідно пам’ятати, що суміжні права є залежними від авторських прав, тобто виконавці, виробники фонограм (відеограм), організацій мовлення не повинні порушувати особисті немайнові та майнові права.

85. Окремі способи припинення зобов'язань.

Серед способів припинення зобов'язань з волі сторін належне місце займає виконання зобов'язань (ст. 216 ЦК).

Виконання зобов'язання є нормальним способом припинення зобов'язання, досягненням мети, заради якої воно створювалося. Але припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким, а належним його виконанням.

Вимоги, що визначають належне виконання зобов'язань, містяться в законах, договорах, а за їх відсутності — у вимогах, що звичайно ставляться (ст. 161 ЦК).

Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому випадку на сторону, яка допустила неналежне виконання покладаються додаткові юридичні обов'язки — відшкодування збитків, сплата неустойки та ін. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від реального виконання зобов'язання. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобов'язання, за загальним правилом, оформляється тим способом, у тій формі, що і його встановлення. Отже, якщо зобов'язання встановлюється в письмовій формі, то і його виконання оформляється письмово.

При усній формі немає потреби якимось чином оформляти його виконання. Але з цього правила є певні винятки.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України, коли угоди між організаціями або між організацією і громадянином укладаються в усній формі, організація, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що підтверджує одержання грошей; підстави їх одержання.

При виконанні зобов'язань, які не виражені у письмовій формі, боржник має право вимагати від кредитора розписку, що посвідчує виконання зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові на посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а при неможливості повернення зазначити про це в розписці, яку він видає.

Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Наявність боргового документа у боржника посвідчує виконання зобов'язання, поки не доведено інше.

Якщо кредитор відмовляється посвідчити виконання зобов'язання зазначеними у ст. 216 ЦК України способами, боржник має право затримати виконання. У такому разі кредитор вважається таким, що прострочив, з усіма наслідками, передбаченими в ст. 215 ЦК України.

Зарахування — це такий спосіб припинення зобов'язання, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав або строк яких не зазначений чи визначений моментом витребування.

Здійснюється витребування за наявності трьох умов:

Перша умова: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником.

Друга умова: вимоги мають бути однорідні, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду. Можна зарахувати грошовий борг проти грошового, але не можна, наприклад, утримувати чужу річ за грошовий борг власника цієї речі. Частіше за все зарахуванням погашаються зустрічні грошові вимоги.

Третя умова: необхідно, щоб за обома вимогами настав уже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не піддягає виконанню. До зарахування може бути пред'явлена і вимога, строк якої не вказано або яка підлягає виконанню за першою вимогою кредитора.

Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сторони.

За наявності всіх вищенаведених умов згоди іншої сторони для зарахування не потрібно.

При цьому, якщо зустрічні вимоги рівні, то зобов'язання припиняється (повне зарахування), якщо нерівні, то одне із зобов'язань припиняється повністю, а в іншому зменшується обсяг вимог, але зобов'язання продовжує існувати (часткове зарахування).

Але все ж таки не всі зустрічні однорідні зобов'язання, строк яких настав, можуть бути зараховані. Відповідно до ст. 218 ЦК України не допускається зарахування таких вимог:

1) за якими минув строк позовної давності;

2) про відшкодування шкоди, зумовленої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті;

3) про довічне утримання;

4) в інших випадках, передбачених законом.

зобов'язання може припинятися угодою сторін. Вона може мати місце, коли сторони не приступили до виконання зобов'язання або виконали його частково.

Серед підстав припинення зобов'язань угодою сторін виділяють новацію, відступне, прощення боргу.

Новація — це угода про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими особами.

Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є угода сторін про припинення первісного зобов'язання. Тому від дійсності останнього залежить дійсність нового. Якщо первісне зобов'язання визнається недійсним, то недійсним стає зобов'язання, яке його замінює.

У практиці використовується поняття пролонгацій (продовження) договірних відносин учасників на новий строк, що також не визнається новацією.

Новацію характеризує те, що вона припиняє додаткові зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або погодженням сторін.

Новація не допускається щодо аліментних зобов'язань, зобов'язань стосовно відшкодування заподіяної життю або здоров'ю фізичної особи шкоди, в інших випадках, передбачених законом.

Відступне. За згодою сторін зобов'язання може бути припинене наданням замість виконання відступного (сплатою грошей, переданням майна тощо)

Надання відступного як спосіб припинення зобов'язання може мати місце як при виникненні зобов'язання, так і в процесі його виконання.

Оформляється відступне договором, в якому вказуються розмір відступного, порядок і строк його надання. Стосовно форми відступного діють загальні правила про форму угод. Що ж стосується форми надання відступного, то вона може бути різною: передача грошей, майна, виконання робіт, надання послуг та ін.

Розмір, строки і порядок надання відступного встановлюються угодою сторін.

Прощення боргу. Зобов'язання припиняється звільненням кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав інших осіб щодо майна кредитора (ст. 653 проекту ЦК).

Таке формулювання допускає припинення зобов'язання одностороннім актом кредитора, який прощає борг. Боржник може заперечувати проти складення з нього боргу. Але в цьому випадку прощенню боргу він повинен протиставити належне виконання зобов'язання і таким способом припинити його. Але необхідність у прощенні боргу, як правило, виникає, коли виконання зобов'язання ускладнюється або коли він прострочив виконання, тобто в ситуаціях явної згоди боржника на припинення зобов'язання шляхом прощення боргу.

Сторони можуть скористатися правом односторонньої відмови від виконання договору в таких випадках:

— при поставці продукції (товарів), якість якої не відповідає стандартам, технічним умовам, іншій документації;

— при оголошенні покупця банкрутом;

— при завищенні постачальником ціни на продукцію;

— в інших випадках, передбачених законодавством.

До підстав припинення зобов'язань незалежно від волі сторін належать: неможливість виконання, збіг боржника і кредитора в одній особі, смерть громадянина, який є боржником або кредитором, коли зобов'язання пов'язане з його особою, ліквідація юридичної особи — боржника чи кредитора.

Неможливість виконання зобов'язання. Закон не визначає поняття "неможливість виконання зобов'язання". Під ним слід розуміти неможливість для боржника через різні причини здійснити передбачені зобов'язанням дії, спрямовані на його виконання.

зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона спричинена обставинами, за які боржник не відповідає.

Однією з обставин, яка спричинює неможливість виконання зобов'язання боржником і звільняє його від відповідальності, є винні дії кредитора. За цієї умови кредитор не має права вимагати повернення виконаного ним за зобов'язанням.

Іншою обставиною, яка виключає відповідальність боржника, є правомірне невиконання або неналежне виконання боржником зобов'язання. Воно може бути спричинено фізичною, юридичною або економічною неможливістю.

Відсутність вини боржника в невиконанні зобов'язання є також обставиною, що зумовлює неможливість виконання. В цьому випадку невиконання є протиправним, але відсутня вина боржника, тому зобов'язання припиняється.

Збіг боржника і кредитора в одній особі. Припинення зобов'язань у разі збігу боржника і кредитора в одній особі (ст. 219 ЦК) відбувається внаслідок правонаступництва, тобто переходу прав та обов'язків від боржника до кредитора і навпаки.

Припинення зобов'язання смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи. Як правило, смерть громадянина — кредитора чи боржника — не тягне за собою припинення зобов'язання, оскільки майнові права та обов'язки, які становлять його зміст, переходять у випадку смерті кредитора чи боржника до їх спадкоємців.

Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої участі боржника. Зобов'язання також припиняється смертю кредитора, якщо виконання проводиться особисто для кредитора.

Припиняється у зв'язку з виконанням.

49. право приватної власності юридичної особи – це юридично забезпечена можливість юридичної особи володіти, користуватись та розпоряджатись належним їй майном на свій розсуд та в інтересах її учасників шляхом здійснення щодо цього майна будь-яких дій, які не суперечать закону та засновницьким документам.

Особливості права приватної власності юр. ос.:

1. правове регулювання здійснюється також НПА, які регулюють діяльність юридичних осіб;

2. у власності юрид особи перебуває майно передане засновниками і набуте в процесі діяльності;

3. юр особа виступає як власник майна, а у її учасників може виникате одне із таких прав:

• може бути право власності, якщо створено приватне підприємство (ПП)

ПП виступає як єдиний майновий комплекс

• зобов*язальні корпоративні права

• не має прав (н.п. обєднання громадян)

Зміст права власності юр осби залежить від обсягу її правоздатності. За загальним правилом – загальна правоздатність. Є спеціальна правоздатність.

Правоздатність в тому числі визначається засновницькими документами юридичної особи.

Підстави набуття права власності:

• одна із найбільш поширених – виробництво – створення нових речей

• продукція, плоди, доходи, які приносяться їй річчю, яка є в її власності.

Плід – результат органічного розвитку

Доходи – те, що приносить річ, пребуваючи в цивільному обороті. Якщо майно передано в оренду, то договором може бути передбачено, що право власності на продукцію, плоди, доходи може бути передано орендарю.

• переробка речі

• звернення у власність загальнодоступних дарів природи

• право власності на цінні папери, а також майно набувається в процесі приватизації

• реорганізація, ліквідація

• за договором

• в порядку спадкування ( виключно за заповітом)

У власностітюр ос може бути будь-яке майно, за винятком того, яке не може належати юридичній особі за законом.

Особливим об*єктом є підприємство як єдиний майновий комплекс

Інший особливий об*єкт – земельна ділянка ( зем ділянка передається юр особам для підприємницької діяльності)

Залежно від виду юридичних осіб вони по-різному здійснюють право власності. Юр. ос. Як суб*єкт права власності здійснює свої повноваження 1) через створені нею органи або 2) через своїх представників

Об*єднання громадян може мати майно для виконання статутних завдань ( при ліквідації майно – державі)