- •16. Порядок припинення юридичних осіб.
- •31. Поняття, форма та зміст довіреності
- •54. Сервітут, емфітевзис. Суперфіцій.
- •77. Поняття, значення та функції договору в цивільному праві
- •9. Цивільна дієздатність та її види
- •40. Загальна характеристика спадкування за заповітом
- •63. Загальна характеристика патентного права
- •86. Поняття способів забезпечення виконання зобов’язання
- •5. Поняття та особливості цивільних правовідносин
- •32. Способи захисту суб’єктивних цивільних прав.
- •1) Захист цивільних прав та інтересів судом.
- •2)Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами арк або органами місцевого самоврядування.
- •3)Захист цивільних прав нотаріусом (шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі)
- •4)Самозахист цивільних прав.
- •55. Поняття, принципи та система права інтелектуальної власності
- •78. Система цивільно-правових договорів.
- •4. Наука цивільного права, її методи, система. Зв'язок з іншими науками
- •30. Поняття представництва та його види
- •76. Система зобов’язань
- •53. Захист прав власності від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння.
- •3. Цивільне законодавство. Аналогія права та закону у цивільному праві.
- •28. Межі, способи здійснення субєктивних цивільних прав.
- •51. Право спільної власності. Поняття, види та їх суб’єктивний склад.
- •74. Особливості охорони нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності.
- •1) Наукові відкриття,
- •2) Компонування інтегральних мікросхем,
- •3) Раціоналізаторські пропозиції,
- •4) Сорти рослин
- •5) Породи тварин.
- •6) Інформація
- •1. Винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання.
- •2. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
- •3. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них відповідно до цієї статті.
- •1. Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.
- •1. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
- •2. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
- •2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі.
- •1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
- •1. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
- •3. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.
- •1. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.
- •2. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
- •1. Право застави припиняється у разі:
- •2. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
- •22 Цінні папери як об'єкти цивільного права. Поняття, види.
- •1. Визначення цінного паперу
- •2. Основні вимоги до цінних паперів
- •3. Класифікація цінних паперів
- •43 Здійснення спадкових прав
- •66Правова охорона корисноі моделі
- •1.1 Правове забезпечення охорони винаходу (корисної моделі)
- •1.2. Умови надання правової охорони
- •2. Умови патентоспроможності
- •2. Умови патентоспроможності
- •7. Види цивільних правовідносин
- •36. Поняття і значення спадкування. Основні поняття спадкового права
- •59. Загальна характеристика інституту авторського права і суміжних прав
- •82. Поняття та принципи виконання зобов`язань
- •15. Порядок виникнення юридичних осіб
- •29. Принципи виконання цивільного обовязку
- •52.Витребування майна з чужого незаконого володіння.
- •75. Поняття та склад забовязання. Субєкти забовязання.
- •12. Місце проживання фізичної особи. Умови, порядок, наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
- •26. Форма правочинів та наслідки їх недотримання
- •72. Право на охорону найменування місце походження товару (географічне позначення)
- •3. Цивільне законодавство. Аналогія права та закону у цивільному праві.
- •28. Межі, способи здійснення субєктивних цивільних прав.
- •51. Право спільної власності. Поняття, види та їх суб’єктивний склад.
- •74. Особливості охорони нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності.
- •1) Наукові відкриття,
- •2) Компонування інтегральних мікросхем,
- •3) Раціоналізаторські пропозиції,
- •4) Сорти рослин
- •5) Породи тварин.
- •6) Інформація
1.2. Умови надання правової охорони
По-перше, потрібно визначити основні поняття, якими ми будемо користуватися:
• винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології;
• секретний винахід (секретна корисна модель) - винахід (корисна модель), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці;
• службовий винахід (корисна модель) - винахід (корисна модель), створений працівником:
— у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше;
— з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця;
• заявник - особа, яка подала заявку чи набула прав заявника в іншому встановленому законом порядку;
• пріоритет заявки (пріоритет) - першість у поданні заявки;
• міжнародна заявка - заявка, подана згідно з Договором про патентну кооперацію.
Правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.
Згідно із Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" не можуть одержати правову охорону: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; умовні позначення, розклади правила; методи виконання розумових операцій; програми для обчислювальних машин; результати художнього конструювання; технології інтегральних мікросхем; сорти рослин і породи тварин (п. З ст. 5).
Крім того, правова охорона не надається винаходу, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та не відповідає умовам патентоспроможності.
2. Умови патентоспроможності
2. Умови патентоспроможності
2.1. Винахід
Винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він новий, має винахідницький рівень і придатний для користування.
Винахід є новим, якщо його сутність невідома з рівня техніки. Останній стосовно заявленої пропозиції визначається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використання. Винахід має давати нове технічне рішення, невідоме сучасному рівню техніки. Отже, не може бути визнана винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній літературі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її межами.
Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент — в Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається й тоді, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третіми особами. Тому автор пропозиції, що може бути визнана винаходом, заявники, а також інші особи, які мають відношення до пропозиції, повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції до її заявки.
Проте з цього загального правила Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" встановив важливий виняток. Якщо сам винахідник чи особа, яка одержала інформацію про винахід від винахідника прямо чи опосередковано, розкривають цю інформацію, але не раніше як за 12 місяців до дати подання заявки до патентного відомства, то таке розкриття інформації про винахід не впливає на визнання його патентоспроможним. Іншими словами, новизна пропозиції не втрачається.
Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не випливає з рівня техніки. Винахід — це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Винахідництво — це творчий пошук, створення нового пристрою, технології, матеріалу тощо. Саме про це йдеться в законі: право авторства на винахід належить громадянину, який створив винахід. Тому не вважається винаходом запозичення відомого рішення, перенесення і використання позитивного досвіду, хоч ці заходи можуть бути дуже ефективними. У них немає творчого процесу самого винахідництва. Проте одного творчого характеру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще недостатньо. Може бути творчість, а її результати визнати винаходом немає підстав. Пропозиція визнається такою, що має винахідницький рівень, якщо порівняною рішеннями, відомими у науці й техніці на дату пріоритету, пропозиція характеризується новою якістю, перевагами, які позитивно відрізняють її від відомих рішень.
Винахід придатний для використання. У вищезгаданому законі йдеться про промислове використання, але з подальшого тексту випливає, що використання може мати місце не лише у промисловості, а й у сільському господарстві, системі охорони здоров'я, оборони, транспорту та інших галузях народного господарства. У цій нормі закону (п. 7 ст. 6) йдеться про два аспекти поняття "промислова придатність": а) галузі застосування винаходу; б) технічна можливість використання винаходу. Іноді надходять пропозиції, які за своїми параметрами відповідають вимогам патентоспроможності, але вони в сучасних умовах, наприклад, ще не можуть бути використані в суспільному виробництві — немає відповідного устаткування, матеріалів тощо.
У цій нормі закону підкреслюється й така ознака винаходу, як технічна можливість його застосування на практиці, тобто пропозиція має бути придатною для відтворення, повторення і тиражування як у даний час, так і в майбутньому. Отже, винаходом визнається і пропозиція, яка може бути використана лише за умови появи технічної можливості у майбутньому.
2.2. Корисна модель
Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислове придатним.
Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до патентного відомства України. На новизну корисної моделі також не впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до подання заявки до патентного відомства України.
Винаходи і корисні моделі — близькі між собою результати технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам патентоспроможності, як умови світової новизни і промислової придатності. Проте до корисної моделі не ставиться умова винахідницького рівня. Принципова відмінність між ними полягає в об'єкті — до винаходів належать продукти і способи, до корисної моделі — конструктивне виконання пристрою.
До пристроїв як об'єктів винаходів чи корисних моделей належать машини, механізми, прилади тощо. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, яке повинно мати явно виражені просторові форми, тобто характеризуватися не лише наявністю елементів і зв'язків між ними, а й формою виконання цих елементів, їхнім певним взаємним розташуванням. Сутність корисної моделі полягає саме в оригінальній компоновці пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед прототипом своїм змістом, новим розв'язанням задачі, то корисна модель — новою компоновкою елементів пристрою. Це рішення тому і називається "корисна модель" певного пристрою, тобто нове розташування елементів пристрою, нова корисна модель.
89Поняття та значення цивільно-правової відповідальності
Цивільне право як система правових норм регулює майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності та широкій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов'язків. В умовах переходу до ринкової економіки додержання порядку, дисципліни, умов зобов'язань, прийнятих за договором, набуває особливої ваги.
Цінність цивільного права полягає в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсенал засобів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси і за допомогою інтересів. Одним із таких засобів впливу на майнові інтереси осіб є застосування до правопорушника майнових санкцій, зокрема цивільно-правової відповідальності.
Питання про суть санкції та її співвідношення з поняттям відповідальності залишається дискусійним як у літературі із загальної теорії права, так і в галузевих юридичних науках. Зазначаючи, що санкція безпосередньо пов'язана з вимогою певної поведінки, яка міститься у правовій нормі, О.Е. Лейст писав: "У юридичному обов'язку відображено вимогу належної поведінки, а санкція — спосіб державного примусу де виконання (додержання) цієї вимоги, загроза примусом на випадок її порушення".
Стосовно цивільно-правових відносин 0.0. Красавчиков під санкцією розумів установлену законом міру майнових або інших правових невигідних для особи наслідків, які застосовуються в разі недодержання закону, невиконання прийнятих зобов'язань, заподіяння шкоди або за наявності інших передбачених законом підстав. Так, зокрема, санкцією в цьому розумінні є примус до виконання обов'язку в натурі (ст. 208 ЦК). У разі невиконання зобов'язання передати індивідуаль-но-визначену річ у власність або користування кредиторові останній має право вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому, кредиторові.
Цивільно-правова відповідальність як різновид санкції — це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на особу нових, додаткових обов'язків як міри відповідальності має місце, зокрема, при пред'явленні до правопорушника вимог про відшкодування ним збитків або сплату неустойки (штрафу, пені). Так, за договором поставки, укладеним строком на один рік, постачальник повинен здійснювати поставку покупцеві товарів рівномірно рівними щомісячними партіями. Якщо, наприклад, протягом одного місяця (скажімо, квітня такого-то року) поставки товарів не було, непоставлена в цьому місяці кількість товарів піддягає поставці в наступному місяці поточного року за умови, що покупець у встановленому порядку не відмовиться від прострочених поставкою товарів. За порушення умов договору щодо кількості поставки постачальник, крім того, повинен відшкодувати завдані покупцеві збитки (ст. 203 ЦК) і сплатити неустойку, якщо вона передбачена договором.
Отже, до основного обов'язку — допоставити товари — приєднуються нові, додаткові обов'язки у вигляді відшкодування збитків або сплати неустойки.
Мірою цивільно-правової відповідальності є також втрата завдатку однією стороною або повернення його у подвійному розмірі другою стороною. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, то він залишається у другої сторони. Коли ж відповідальною за невиконання договору є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.
1 відшкодування збитків, і сплата неустойки, і втрата завдатку є додатковими (до основного) обов'язками, бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні роботи, наданні послуг тощо і він виконується на еквівалентних та сплатних засадах. Сплачуючи ж неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки порушення зобов'язання.
За ознакою примусу С.М. Братусь пропонував розмежовувати обов'язок, що виконується добровільно, і юридичний обов'язок, що виконується за допомогою державного примусу. На його думку, юридична відповідальність — це виконання обов'язку на основі державного або прирівняного до нього громадського примусу, добровільне ж виконання обов'язку юридичною відповідальністю бути не може1. З такою думкою важко погодитись, бо в такому разі не визнаватиметься відповідальністю добровільна сплата боржником сум неустойки чи збитків, які він перерахував на користь кредитора платіжним дорученням, і навпаки, відповідальністю вважатиметься примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку (наприклад, відібрання речі у боржника).
Підкреслюючи, що обов'язок і відповідальність взаємопов'язані, А.М. Савицька правильно відзначила, що цей явний взаємозв'язок не може бути підставою для їх ототожнення в разі примусового виконання обов'язку, в основі якого лежить мета — реальне виконання зобов'язання. За допомогою примусу боржник вчиняє дії, які він добровільно не виконав, і таким чином досягається мета, що ставилася при виникненні зобов'язання. Цивільна відповідальність виступає як засіб спонукання, стимулювання боржника добровільно виконати свій обов'язок, t якщо порівняти відповідальність і примусове здійснення добровільно не виконаного обов'язку, то останнє виступає як мета, а відповідальність — як засіб.
Від цивільно-правової відповідальності як покладення на правопорушника нового додаткового обов'язку або позбавлення суб'єктивного цивільного права слід відрізняти засоби оперативного впливу (оперативні санкції). Останні не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають застережливий характер і можуть застосовуватися в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу. Так, якщо підрядчик не приступає своєчасно до виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчити її до строку стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків (ч. 1 ст. 347 ЦК). Тут одностороння відмова замовника від договору є засобом оперативного впливу, а відшкодування збитків — мірою цивільно-правової відповідальності підрядчика за затримку виконання робіт за договором підряду.
Значення цивільно-правової відповідальності розкривається через її функції. По-перше, встановлюючи обов'язок правопорушника відновити порушене право управомоченої особи, зокрема відшкодувати заподіяні їй збитки, інститут відповідальності виконує компенсаційну роль. По-друге, загроза застосування засобів відповідальності покликана попереджувати вчинення правопорушення суб'єктами цивільних правовідносин, виховувати їх у дусі поваги до закону, до прав та інтересів інших осіб, неухильного виконання прийнятих на себе обов'язків. По-третє, як вид юридичної відповідальності цивільно-правова відповідальність є негативною реакцією держави на скоєне правопорушення, яка полягає в його осудженні суспільством і державою і, отже, є карою для правопорушника. По-четверте, застосування мір відповідальності до особи, що порушує зобов'язання, може негативно позначитися на її матеріальному і фінансовому становищі, призвести до банкрутства господарюючого суб'єкта, а це є сигналом про неблагополучный стан організації і необхідність ужиття заходів до її оздоровлення (наприклад, санації).
Ефективність цивільно-правової відповідальності залежить передусім від її застосування, реалізації до конкретних осіб, винних у скоєнні цивільного правопорушення. Проте, керуючись принципом диспозитивності, властивим як цивільному праву в цілому, так і окремим його інститутам, зокрема інституту відповідальності, потерпіла сторона сама вирішує, застосовувати чи не застосовувати міри відповідальності до правопорушника. Іншими словами, застосування майнових або немайнових санкцій, у тому числі відповідальності, за чинним законодавством є правом, а не обов'язком суб'єктів цивільних правовідносин. Це стосується і юридичних осіб, які самостійно вирішують питання щодо здійснення належних їм прав.