31. Поняття, форма та зміст довіреності

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За заг правилом – форма довіреності – форма звич. Правочину.

Довіреність може бути складена у простій письмовій формі або у письмовій формі з нотаріальним посвідченням. довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків передоручення одержання заробітної плати, стипендії, тощо, коли довіреність може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, тощо.

До нотаріально посвідченої довіреності прирівнюються:

1) довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на лікуванні -посвідчені начальниками, їх заступниками, старшими і черговими ліка­рями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних установ;

2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-учбових закладів, де немає державних нотаріаль­них контор, приватних нотаріусів, посадових осіб і органів, довіреності робітників і службовців, членів їх сімей та членів сімей військовослужбовців, - командирами (начальниками) цих час­тин, з'єднань, установ і закладів;

3) довіреності осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Зміст довіреності (заг. вимоги):

а) вона може бути вчинена лише у письмовій формі;

б) як і кожний іменний документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо;

в) у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові тим, кого пред­ставляють

Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.

Залежно від обсягу повноважень, що надаються представнику особою, яку він представляє, виокремлюють два види довіреності: 1) загальна довіреність; 2) спеціальна, у тому числі разова, довіреність.

Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника на здійснення будь-яких правочинів та інших юридичних дій різного характеру.

Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу. Якщо особа, яку представляють, уповноважує представника на здійснення якого-небудь одного правочину, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю.

Грнутуються на дог. або на акті юр. Особи.

54. Сервітут, емфітевзис. Суперфіцій.

Книга третя. Право власності та інші речові права » Розділ II. Речові права на чуже майно.

Право обмеженого користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути за­доволені іншим способом. Право обмеженого користування чужим майном (сервітут) не може бути договірним зобов'язанням. Це речове право, яке встановлюється в інтересах пев­ної особи способом, передбаченим законом. Слід зауважити, що ця особа (сервітуарій) має виключне і абсолютне право користування чужим майном у ви­значеному обсязі. Це право належить тільки сервітуарію і може бути припине­не, крім випадків, встановлених законом, тільки ним самим. Власник майна, обтяженого сервітутом, не може припинити його чинність, якщо для цього не буде підстав, встановлених законом.

Види : особисті і земельні сервітути. Відмінності між земельним і особистим сервітутом лежать у площині об'єктів, суб'єктів і тривалості. Об'єктом земельних сервітутів є земельні ділянки та інші природні ресурси; суб'єктом — власник земельної ділянки, яка потребує додат­кового обслуговування. Земельні сервітути, за загальним правилом, встановлю­ються на тривалий час. Особисті сервітути встановлюються на нерухоме майно. Їх суб'єктом є конкретно визначена особа, яка не має права їх відчужувати. Тривалість чинності особистих сервітутів може бути визначена віком життя особи, на користь якої встановлено сервітут, або більш коротким строком

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Сервітут — це коло прав і обов'язків сервітуарія, може бути змінений за домовленістю сторін, якщо він визначений договором про встановлення сервітуту.

Строковий або безстроковий. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за корис­тування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, пра­ва володіння, користування і розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшко­дуванню на загальних підставах.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, за­безпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності — від власника (володільця) іншої земельної ділян­ки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Члени сім'ї власника житла набувають сервітутне право користування цим житлом за фактом набуття статусу члена його сім'ї. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його влас­ником. Член сім ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Членами сім'ї власника житлового приміщення визнаються: дружина (чоловік) власника житла за умови, якщо подружжя не стало співвласниками цього житла; їх діти, батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть спільне з ним господарство. Необхідною умовою виникнення зазначеного сервітуту є спільне проживання членів сім'ї з власником житла та ведення спільного господарства.

Сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призна­ченням.

Сервітут може бути припинений і у інших випадках, встановлених зако­ном. До таких випадків передусім слід віднести загальні підстави припинення речових прав: загибель об'єкта сервітуту як фізичного, так і юридичного; виз­нання недійсним правочину, яким встановлено сервітут, у тому числі заповіту; скасування судового рішення, яким встановлено сервітут, тощо.

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання корис­туватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі — землекористувач).

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарсь­ких потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадку­вання. Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділян­кою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кож­на із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рік.

Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі. Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користуван­ня нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлю­ються договором. Власник земельної ділянки зобов'язаний не перешкоджати землекорис­тувачеві у здійсненні його прав.

Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повно­му обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом. Землекористувач зобов'язаний ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, за­стосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Землекористувач має право відчужити емфітевзис (подарувати, обміняти, продати тощо), якщо інше не встановлено законом. Переважне право власника відпо­відної земельної ділянки на придбання емфітевзису у разі його продажу, за ціною, що оголошена для цього, та на інших рівних умовах. У разі порушення зазначеного права власник відповідної земель­ної ділянки може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний ра­хунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік. Однак, якщо землекористувач здійснить продаж права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі, власник земельної ділянки має право на одержання відсотків від ціни продажу (вартості права), встановлених догово­ром. Тому власник має право скористатися правом першої купівлі, а також правом на одержання відсотків від вартості права, обумовлених договором.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських по­треб припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

2) спливу строку, на який було надано право користування;

3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

4) за ріш. суду.

Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержан­ня плати за користування нею. Якщо на земельній ділянці збудовані промислові об'єкти, договором може бути передбачено право власника земельної ділянки на одержання частки від доходу землекористувача. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в об­сязі, встановленому договором із землекористувачем. Перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою.

Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди). Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом. Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відпо­відно до її цільового призначення.

Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

2) спливу строку права користування;

3) відмови землекористувача від права користування;

4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Окрім юрисдикційного порядку припинення супер­фіцію, останній може бути припинений за взаємним волевиявленням сторін або в силу імперативної вказівки закону.

У разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування. Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки історії та культури тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припи­нення права користування земельною ділянкою постановити рішення про ви­куп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк.