74. Особливості охорони нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності.

      

Крім традиційних об'єктів, що охороняються авторським правом і суміжними правами, а також правом промислової власності, правовій охороні підлягають чи­мало результатів інтелектуальної діяльності, як, наприклад, сорти рослин, топо­графії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (секрети виробництва, зок­рема ноу-хау) тощо, їх відносять до нетрадиційних об'єктів інтелектуальної влас­ності, оскільки вони є, як правило, результатами творчої діяльності людини.

До них відносять:

1) Наукові відкриття,

Суть: нв – це встановлення невідомих раніше, але обєктивно існуючих закономірностей, властивостей, явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

Строк охорони: безстроково

Чим засвідчується: дипломом

Особливості: автор може дати відкриттю своє імя або якусь назву

2) Компонування інтегральних мікросхем,

Суть: компонування є придатним, якщо воно є оригінальним. Інтергральна мікросфема – це мікроелектронний виріб, елементи якого нерозривно пов'язані конструктивно, технологічно та електрично.

Строк охорони: 10 р.

Чим засвідчується: свідоцтвом

3) Раціоналізаторські пропозиції,

Суть: це визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення в будь-якій сфері її діяльності. Обєктом є: обєкт або процес.

Строк охорони: безстроково охороняються немайнові права

Особливості: Субєктами є особа – автор раціоналізаторської пропозиції та юр.особа, якій ця пропозиція подана. Юр. особа має право будь-як використовувати, автор – винагороду.

4) Сорти рослин

Суть: новий сорт рослин – це

Строк охорони: 30р. а дерева + виноград – 35р. (право поширення - безстрокове)

Чим засвідчується: патентом

5) Породи тварин.

Суть: нова порода тварин – це

Строк охорони: 30 р.(право поширення - безстрокове)

Чим засвідчується: патентом

6) Інформація

Суть: Компютерні програм: антивіруси, драйвери, схеми роботи компютерів, браузери.

Особливості: зявилось відносно недавно.

7) ноу-хау

Суть: ноу-хау включає в себе знання, навики, виробничий, науковий або інший досвід, в тому числі й конфіденційного характеру;

Їх не традиційність виявляється як у специфіці предмету самого результату так і в неоднозначності визначення виду правової охорони.

  

11. Підстави, порядок і наслідки визнання фізичної особи недієздатною.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Порядок:

1. Заява про визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу. Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Призначення експертизи. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

3. Розгляд справи. Справи про визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною відносяться на рахунок держави.

4. Рішення суду. Суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.

Наслідки:

• Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

• Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

• Правочини від імені недієздатної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

• Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун.

44. Загальна характеристика речового права.

Речове право — абсолютне, виключне. Воно може бути припинене ли­ше самим суб'єктом цього права або на підставі закону.

Об'єктом речового права є певна річ або майно, які належать іншому власникові. Об'єктами речових прав на чужі речі можуть бути всі речі, які є об'єктом права власності.

Будь-яке речове право все ж за своїм змістом є обмеженим правом, воно не може замінити права власності. Власник зберігає за собою право володіння, право користування і право розпорядження, але ці правомочності власника обмежуються речовим правом. Суб'єкт речового права може користуватися чи роз­поряджатися чужою річчю (майном) лише в тих межах, які визначені речовим правом.

Суб'єкт речового права має право володіти, частіше користуватися і навіть розпоряджатися чужою річчю (майном) у визначених межах. Здійснення цих правомочностей не повинно шкодити праву власності, обмеженому речовим правом. Речове право — це право на тривалий строк. Воно може бути необмежене або обмежене певним строком, наприклад, довічне користування або користування на певний строк.

Речове право виникає у тих випадках, коли певна особа не може задоволь­нити свої потреби за рахунок використання власного майна. Постає потреба скористатися чужим майном (річчю).

Основною передумовою виникнення речового права на чужу річ є нагальна потреба певної особи скористатися чужою річчю чи майном для задоволення певних потреб, які ця особа не може задовольнити за рахунок власного майна. Право на чужу річ може виникнути і у разі необхідності надійно захистити свої права, наприклад, шляхом застави чи притримання.

Речове право на чужу річ може виникати на підставі закону, заповіту, рішен­ня суду. Воно також може бути встановлено договором між особою, яка воліє скористатися чужою річчю, та особою, яка є власником даної речі. Проте це до­говір не про право використання чужої речі (майна), а про встановлення речово­го права на ці речі.

Речові права можуть припинятися:

• при поєднанні в одній особі суб'єкта речового права і власника майна (речі), обтяженого речовим правом;

• коли суб'єкт речового права відмовляється від подальшого його використання;

• коли спливає строк, на який було встановлено речове право;

• при зникненні обставин, які були підставою для встановлення речового пра­ва;

• при невикористанні речового права протягом трьох років.

Захист речових прав на чужі речі чи майно здійснюється на тих самих засадах, що й захист права власності. Кожен суб'єкт речового права на чужу річ чи майно має право на захист відповідно до положень, передбачених ЦК України для захисту права власності.

67. Суб’єкти патентного права. Це автори, патентовласники, ліцензіати.

Автор – це фізична особа, творчою працею якого створений твір.

Патентовласник – особа, що має виключне право на використання винаходу.

Такими можуть бути:

• сам автор;

• роботодавець (при службових винаходах);

• особа, зазначена автором у заявці на видачу патенту;

• правонаступники;

• договірний патентовласник – патент може бути переданий за договором за плату будь-якій фізичній або юридичній особі.

Ліцензіат – особа, що одержує у визначеному договором обсязі права по

використанню винаходу за плату. Ліцензійні договори бувають трьох

видів :

• виняткової ліцензії ;

• неповної ліцензії ;

• відкритої ліцензії.

Особливі суб'єкти права на використання винаходу - це попередній

користувач і примусовий ліцензіат. Вони можуть використовувати винахід без згоди патентовласника.

Попередній користувач – особа, що до дати пріоритету (до подачі заявки

іншою особою) самостійно створила незалежно від автора тотожний винахід і сумлінно його використовувала. Попередній користувач зберігає право на подальше безоплатне використання його без розширення обсягу

використання.

Примусова ліцензія видається будь-якій особі Вищою патентною палатою,

якщо патентовласник протягом чотирьох років не використовує винахід і

відмовляється укласти ліцензійний договір.

90. Види цивільно-правової відповідальності.

Існує декілька способів класифікації видів цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність може бути договірною і позадоговірною.

Договірна відповідальність настає в разі порушення умов договору.

Позадоговірна відповідальність настає у випадку заподіяння шкоди майну чи здоров’ю, якщо між тим, хто заподіює шкоду і потерпілим не було цивільно-правового договору.

Якщо у цивільних правовідносинах є кілька зобов’язаних суб’єктів, наступає один з таких видів відповідальності:

-    часткова (дольова);

-    солідарна;

-    субсидіарна (додаткова).

Часткова (дольова) відповідальність передбачає, що кожна з зобов’язаних осіб несе відповідальність тільки у своїй частці.

Солідарна відповідальність передбачає, що кредитор має право звернути стягнення як в частині, так і в цілому на майно всіх боржників, частини їх або одного з них. Виконання солідарного зобов’язання одним із декількох боржників звільняє решту від відповідальності. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Якщо одна з цих осіб відшкодує потерпілому збитки, то вона має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність передбачає наявність крім основного боржника ще й додаткового. У разі неможливості відшкодування збитків основним боржником до відповідальності притягається додатковий. Наприклад, неповнолітній у віці від 15 до 18 років сам несе відповідальність за вчинену ним шкоду за наявності у нього власного майна. Якщо неповнолітній не має такого майна, або майна недостатньо, відшкодовувати заподіяну ним шкоду зобов’язані його батьки чи піклувальники, які несуть субсидіарну відповідальність

10. Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Дієздатність, як і правоздатність фізичної особи, припиняється смертю. Разом із тим фізичні особи можуть бути визнані обмежено дієздатними (ст. 36, 37 ЦК) чи недієздатними (ст. 39-41 ЦК). Слід погодитися з думкою, відповідно до якої обмеження дієздатності можливе як стосовно цілком дієздатних осіб, так і щодо осіб, що досягли 14 років.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Стаття 37. Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, установлюється піклування.

2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

5. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

Фізична особа, обмежена в дієздатності, може самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини. Правочини по розпорядженню майном ця особа може вчиняти тільки за згодою піклувальника. Частина 4 ст. 37 ЦК передбачає, що одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, обмеженого в дієздатності, і розпорядження ними здійснюються піклувальником. Відмова піклувальника дати згоду на здійснення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, дієздатність якої обмежена, до органу опіки чи піклування, або суду.

Обмеження дієздатності фізичної особи не впливає на його деліктоздатність. Частина 5 ст. 37 ЦК передбачає, що особа, яка обмежена в дієздатності, самостійно відповідає за невиконання своїх договірних зобов'язань чи заподіяння шкоди.

Обмежена дієздатність фізичної особи відрізняється від дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років за суб'єктом, обсягом дієздатності і за способом встановлення. Дієздатність осіб у віці від 14 до 18 років виникає автоматично після досягнення ними відповідного віку. Обмеження ж дієздатності фізичної особи відбувається у судовому порядку на підставах, передбачених законом (ст. 36 ЦК). Особа, обмежена в дієздатності, може, як зазначено в законі, самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини (ст. 37 ЦК). Таким чином, обсяг дієздатності зазначених осіб є набагато меншою за обсяг дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років.

42. Стаття 1257. Недійсність заповіту

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Заповіт, як правочин, підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та їх недійсність. Заповіт, складений недієздатною особою, представником від імені заповідача, тобто особами, що не мають права на його складання, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому визнання такого заповіту недійсним судом в силу ст. 215 ЦК не потрібне.

Заповіт, складений особою, волевиявлення якої не було вільним і не відповідало її волі, може бути визнаним недійсним тільки за позовом зацікавленої особи з наданням відповідних доказів цієї обставини. Наприклад, складання заповіту під впливом насильства з боку спадкоємця.

Заповіт може бути визнаним недійсним не повністю, а частково. Тому недійсність його окремих розпоряджень, не має наслідком недійсності його в цілому. Наприклад, заповідач своїм заповітом порушує права спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку. Заповіт в цій частині є недійсним. Можливий випадок також зазначення в заповіті з умовою такої умови, що суперечить моральним засадам суспільства. В частині цієї умови заповіт буде недійсним. В решті воля заповідача зберігає чинність.

Якщо заповіт визнається недійсним в цілому, то настає спадкування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на загальних підставах. Право на пред'явлення позову про недійсність заповіту мають зацікавлені особи, частіше — спадкоємці за законом. Такий позов може бути поданий до суду тільки після смерті заповідача.

65. Стаття 459. Придатність винаходу для набуття права інтелектуальної власності на нього