7. Види цивільних правовідносин

Залежно від того, який критерій покладено в основу поділу, виділяють такі види цивільно-правових відносин:

а) прості і складні;

б) майнові та особисті немайнові;

в) абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідно­сини;

г)  активні та пасивні;

д) речові та зобов´язальні відносини.

Прості і складні правовідносини. 

Простими називають правовідносини, в яких одній особі на­лежить лише право, а іншій - лише обов´язок. Наприклад, правовідношення, що виникає на основі укладення договору позич­ки. Позичкодавець має право лише вимагати повернення речі, а користувач лише зобов´язаний до цього і не наділений законом будь-якими іншими правами.

Складними є правовідносини, в яких обидві сторони ма­ють як права, так і обов´язки. Таких правовідносин більшість. Наприклад, за договором купівлі-продажу майна покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і, водночас, зобов´язаний сплатити продавцю її вартість. Продавець, у свою чергу, зобов´язаний передати річ, і, водночас, має право вима­гати сплатити вартість цієї речі. Права та обов´язки сторін взаємообумовлені та складають зміст правовідносин купівлі-прода­жу.

Розмежування правовідносин на прості і складні інколи є досить важливим. У складних правовідносинах нерідко зуст­річаються елементи, що належать до різних зобов´язань. На­приклад, при перевезенні речей на перевізника (транспортну організацію) покладено обов´язок не лише перевезти річ, а й зберегти її (зберігання без договору). Тому, при вирішенні спір­них питань в кожному конкретному випадку необхідно визна­читись, простим чи складним є те чи інше правовідношення, оскільки це дасть можливість вірно застосувати до нього певну правову норму.

Особисті немайнові та майнові відносини. 

 Майновими є відносини між суб´єктами з приводу майна. Передусім це пра­вовідносини власності. Однак майнові правовідносини за своїм складом неоднорідні. Є також зобов´язальні майнові правовід­носини.

Інші відносини, з приводу особистих немайнових благ (честь, гідність, право на ім´я та ін.) називають особистими немайновими відносинами. Досить поширеними є відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

Усі вони мають такі характерні особливості:

по-перше, суб´єктивні майнові права можуть передаватися, тоді як особисті немайнові права та право авторства, за загаль­ним правилом, не можуть бути відокремленими від їх носія. Наприклад, засвідчене право авторства неможливо передати чи подарувати іншій особі. Воно не переходить до інших осіб і після смерті автора;

по-друге, у випадках порушення майнових прав інтереси уповноваженої особи можуть бути задоволені шляхом поновлен­ня порушених прав (наприклад, суд може зобов´язати незакон­ного володільця повернути річ власнику); особисті немайнові права захищаються засобами немайнового характеру;

по-третє, у випадках, передбачених законом, при порушенні цих прав допускається відшкодування моральної шкоди.

Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідно­сини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов´язаних осіб і ступінь їх конкретизації (суб´єктний склад) у правовідносинах.

В абсолютних правовідносинах уповноваженій особі про­тистоїть необмежена кількість зобов´язаних осіб. Одна сторо­на (уповноважена) в таких правовідносинах визначена, а інша (зобов´язана) - невизначене коло осіб, обов´язок яких полягає в утриманні від порушення суб´єктивних прав. Наприклад, у правовідносинах власності власник виступає уповноваже­ною особою, а всі інші - особи, які існують одночасно з ним, є зобов´язаними по відношенню до власника. В абсолютному правовідношенні визначаються межі поведінки уповноваженої осо­би, її обов´язок утримуватися від дій, які б порушували права інших осіб. Таким чином, в абсолютному правовідношенні і уповноважена особа, і зобов´язані особи повинні діяти у межах встановлених правил. Порушення будь-ким із них цих правил тягне негативні наслідки для порушника.

Окрім права власності, до абсолютних цивільно-правових від­носин належать: немайнові авторські і винахідницькі відноси­ни, що пов´язані з майновими; відносини з приводу таких благ, як життя, здоров´я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Загально-регулятивними називають такі відносини, які ві­дображають зв´язок одного з одним. Кожен у таких правовідно­синах на боці уповноваженої і зобов´язаної сторони. Наприклад, цивільно-правові відносини, пов´язані із здійсненням права на здоров´я, здорове довкілля. Вони виникають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охоро­ну здоров´я.

Відносні правовідносини характеризуються тим, що у них конкретно визначені обидві сторони. Такими є зобов´язальні пра­вовідносини. Сторони в них цілком конкретні - кредитор і борж­ник.

Отже, у відносному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть конкретна зобов´язана особа, яка повинна здійсни­ти на користь уповноваженої особи певні дії: передати майно у її власність, виконати певну роботу, надати відповідну послугу, сплатити визначену суму грошей тощо.

Право уповноваженої особи в абсолютному правовід­ношенні захищається від порушення будь-якою особою, а пра­во уповноваженої особи у відносному правовідношенні - з боку конкретно визначених осіб.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Поділ та­ких правовідносин обумовлюється характером поведінки зобов´язаної сторони.

До активних правовідносин належать зобов´язальні відносини, оскільки боржник зобов´язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, ви­конати роботу тощо.

В інших правовідносинах зобов´язана сторона повинна ут­римуватися від порушення суб´єктивного права уповноваже­ної сторони. Змістом суб´єктивного обов´язку у цьому випадку є пасивна поведінка зобов´язаної сторони. Такі правовідносини називають пасивними. До них належать: відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відно­сини тощо.

Речові і зобов´язальні правовідносини. 

В основі поділу правовідносин на речові і зобов´язальні пок­ладено характер залежності задоволення інтересів уповноваже­ної особи (носія права) від дій інших осіб.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задо­волений її власними діями, а всі інші особи зобов´язані лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими. Це правовідносини власності, відносини щодо володіння і користу­вання майном.

Якщо ж для задоволення інтересу уповноваженої особи необ­хідні активні дії конкретних зобов´язаних осіб, то такі правовід­носини називаються зобов´язальними.

Отже, речові права реалізуються безпосередньо уповноваже­ною особою, а реалізація зобов´язальних правовідносин завжди пов´язана з виконанням обов´язку конкретною зобов´язаною особою (боржником).

Окрім зазначених видів цивільно-правових відносин, в юри­дичній літературі не безпідставно виділяють ще й регулятивні та охоронні відносини.

Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних (влас­ності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин у суспільстві. Вони виникають із договорів, односторонніх угод і засвідчують правомірну діяльність фізичних та юридичних осіб.

Охоронними називають правовідносини, які виникають між порушником цивільно-правових норм і потерпілим. Вони ви­никають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб´єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим. Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища.