- •Завдання для команд:
- •Проект – презентація на тему:
- •Відповіді на запитання:
- •Учнівське самоврядування, структура учнівського самоврядування.
- •Міжнародні дитячі організації.
- •3. Особистість. Теорія Зигмунда Фрейда.
- •Методи ведення колективно – творчих справ.
- •Ділове мовлення (види, структура, застосування).
- •III. Члени парламенту, їх права та обов хязки.
- •1 У. Керівні та робочі органи.
- •1 У. Сесія Парламенту та Рада лідерів.
- •Головні тенденції дитячого самоврядування в демократичних країнах.
- •Психологія лідерства. Основні характеристики притаманні лідеру (темперамент, характер).
- •3. Методика колективного планування заходів.
- •Оформлення документів. Акт. Договір. Трудова угода.
- •Історія учнівського самоврядування від античності до сьогодні.
- •3. Брехня, як складова необхідність ділового спілкування (функції брехні, види брехні).
- •Реформування шкільного самоврядування.
- •Методика підготовки проведення заходу.
- •Бізнес спілкування.
- •1. Федеральне, провінційний, місцевий, сільський рівень розвитку дитячого самоврядування.
- •2. Технології брехні.
- •3. Методика і проведення економічного колективного аналізу.
- •Тайм – менеджмент – управління часом та особиста ефективність.
- •Психологія вольових якостей лідера.
- •Принцип роботи колективу у мікрогрупах.
- •«Юнеско» - європейська молодіжна організація.
- •Проективнийий менеджмент.
- •3. Емоції. Психологічне обґрунтування.
- •Думки і реальність. Об’єктивне вдосконалення до реальності.
- •Економіка. Дві основних течії.
- •Діяльність, як основна ступень у житті лідера.
- •1. Дитячі організації України та міста Дніпропетровська.
- •2. Менеджмент споживача.
- •3. Стилі керівництва.
- •Психологія спілкування.
- •Розгляд нормативних документів учнівського самоврядування, вірність їх написання.
- •3. Моделі нейтралізації брехні.
Економіка. Дві основних течії.
Еконо́міка — теорія управління господарством, суспільними господарськими системами різних розмірів (від домогосподарства до загальнолюдського глобального господарства планети Земля), різних видів (натуральне і грошове) і різних епох.
Суспільна наука, що вивчає ефективне використання обмежених ресурсів, розглядає питання організації та управління виробництва, розподілу, обміну, збуту й споживання товарів та послуг.[1] Термін походить від давньогрецького слова οἰκονομία (ойкономія, «управління домогосподарством») від οἶκος (ойкос, «дім») + νόμος (номос, «звичай» чи «право»).[2] Основними розділами економіки є мікроекономіка (досліджує процеси господарювання у таких інституціях, як підприємства, сім'ї, фірми тощо) та макроекономіка (господарські процеси у народних господарствах країн світу та в глобальному господарстві, господарстві глобального суспільства в цілому).
Ціль економіки пояснити як працюють господарства. Економіка проявляє себе у суспільному житті не тільки крізь бізнес, фінанси, державні інститути, але й у злочинності, освіті, релігії та інших соціальних сферах як війна та наука.
Частіше всього економіку поділяють на мікроекономіку (мала економіка) яка ставить за мету дослідити поведінку фірм, окремих людей, сім'ї та макроекономіку (велика економіка) яка вивчає країни, великі інтернаціональні об'єднання та світ в цілому. В економіці важливу роль має статистика.
Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків. Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку: I етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є: а) Г. Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини; б) австрійська школа (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення; в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо пре¬метів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва. II етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних наук. Представниками другого етапу є: а) А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції б) математична школа (У.-С. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги. III етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман). Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функції: 1. Пояснення явищ, які спостерігаються. 2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів.
Макроекономіка — наука, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання тощо. Макроекономіка оперує такими поняттями як ВВП, ВНП, сукупний попит, сукупна пропозиція, платіжний баланс, грошові ринки, товарів і праці, використовуючи агреговані показники. Вперше термін використаний в 1933 році.
Окрім неї, економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Водночас макроекономіка як наука, насамперед, спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, які відбуваються в економіці.
Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо).
Макроекономіка базується на мікроекономічних явищах та процесах, що означає:
макроекономічні показники є результатом зведення показників економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;
макроекономічні закономірності відображають тенденції масової поведінки на мікрорівні;
при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні рішення;
макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів та економічної політики держави.3. Діяльність, як основна ступень у житті лідера.