1. Думки і реальність. Об’єктивне вдосконалення до реальності.

Основна вимога природничо парадігми в науці - об'єктивність дослідження, тобто отримання достовірних, надійних, однозначно розуміються даних.

Об'єктивне вивчення людської суб'єктивності передбачає дослідження таких її реалій, які виражені в зовнішньому поводженні, відображені в продуктах діяльності людини, проявляються у спілкуванні та у взаєминах його з іншими. Чи можливо в принципі за зовнішніми фактами поведінки людини судити про його внутрішній світ? Як пов'язані між собою внутрішні, суб'єктивні, ідеальні явища і зовнішні, чуттєво дані, матеріальні процеси?

Такого питання для біхевіористів, обосновавших використання об'єктивного методу в психології, не стояло. Об'єктом дослідження вони зробили поведінку, доступне зовнішнього спостереження. Досить було зафіксувати із зовнішньої позиції систему реакцій індивіда, встановити викликали їх стимули, щоб пояснити поведінку людини. Для поведінкової психології цього було цілком достатньо. Не було потреби пояснювати поведінку людини або тварини внутрішніми причинами - образами, розумовими конструкціями, потребами і мотивами і т.п. Наш життєвий досвід, знання життєвої психології говорять про те, що ми можемо за зовнішніми проявами поведінки людини - жестам, міміці, ході, інтонацій, особливостям дихання, дій, вчинків і т.п. - Судити про внутрішні причини, що їх викликали, про психологічних станах, наміри. Систематичне спостереження повторюваних форм поведінки у даної людини дає підставу для висновку про наявність у нього певних рис характеру, інтересів, нахилів, здібностей і т.п. Інакше кажучи, на рівні життєвої психології не існує дилеми, можна чи не можна за фактами поведінки судити про явища суб'єктивного світу. Тут відповідь однозначно позитивна.

Наукова психологія також ствердно відповідає на це питання. Але відповідає мовою понять. Біхевіоризм запропонував свій варіант відповіді - всю психологію він звів до системи зовнішніх поведінкових реакцій, зробивши непотрібними внутрішні процеси. У межах вітчизняної психології був запропонований інший відповідь, сформульований на основі принципу єдності свідомості та діяльності. Відповідно до цього принципу психіка, свідомість людини вивчається в єдності внутрішніх і зовнішніх проявів. «Взаємозв'язок психіки та поведінки, свідомості та діяльності в її конкретних, від щабля до щабля і від моменту до моменту змінюються формах є не тільки об'єктом, а й засобом психологічного дослідження, опорною базою всієї методики".

Вся складність реалізації принципу єдності свідомості та діяльності в дослідженні полягає у встановленні характеру зв'язки і відносини внутрішніх процесів та зовнішніх проявів. Відношення між ними не даність, але завжди заданість, а тому вона має бути спеціально досліджено. «Загальна задача всіх методів об'єктивного психологічного дослідження полягає в тому, щоб адекватно виявити це ставлення і, таким чином, по зовнішньому перебігові акту визначити його внутрішню психологічну природу». Таким чином, методологічною основою об'єктивного методу в психології є принцип єдності свідомості та діяльності; а областю застосування об'єктивного методу є взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх проявів психології людини.