Склад і будова ґрунту. Основні типи ґрунтів

Ґрунтом називають пухкий тонкий шар зем­ної кори, який утворився внаслідок взаємодії кліматичних факторів, рослинних і тваринних організмів з гірськими породами.

Засновником сучасної науки про ґрунт - ґрунтознав­ства - був В. В. Докучаєв (1846—1903). Він установив, що ґрунт - самостійне природне тіло, яке має тільки йому, харак­терні властивості й будову. До факторів ґрунтоутворення нале­жать материнська порода (верхня розпушена частина гірських порід), клімат, рослинність, рельєф місцевості, склад живих орга­нізмів, які живуть у ґрунті.

Ґрунт складається з мінеральних і органічних речовин. Мінеральні речовини утворилися внаслідок руйнування гірських порід під впливом фізичних і хімічних факторів.

До органічної частини ґрунту належать нерозкладені і малорозкладені рештки рослин, тварин, мікроорганізми, які перетворюють органічні речовини на мінеральні. У процесі розкладу органічних речовин у ґрунті утворюється перегній (гумус), який відіграє велику роль у родючості ґрунту. Пере­гнійні речовини поліпшують фізичні, хімічні й біологічні власти­вості ґрунту: вони утримують воду, що дає змогу забезпечувати нею рослини; надають ґрунту темного забарвлення, сприяючи тим самим кращому поглинанню сонячного проміння. Маючи різких коливань температури.

Ґрунт є середовищем існування для численних комах та їх личинок, дощових червів, хребетних тварин, які поліпшують властивості ґрунту: розпушують його, розкладають органічні рештки, змінюють хімічні властивості.

Ґрунт - основне джерело вологи для рослинності. За потребою у воді розрізняють водолюбні рослини - гідрофіти, яким необхідно багато води (біле латаття, лотос); вологолюбні рослини -гігрофіти, які живуть в умовах надмірного зво­ложення (калюжниця, сусак); рослини із середньою потребою у волозі - мезофіти (троянда, айстра, бузок); рослини, для, яких потрібно дуже мало води-ксерофіти (кактус, агава, полин).

Важливі властивості ґрунту - водопроникність і вологоєм­ність. Водопроникність - це здатність ґрунту пропускати через себе воду. Наприклад, піщані ґрунти водопроникні, вони погано утримують вологу, а глинисті ґрунти погано пропускають воду, утруднюючи доступ її до рослин., Вологоємністю називають здатність ґрунту вміщувати і утримувати певну кількість води. Чим дрібніші часточки ґрунту, тим більша вологоємність ґрунту, але при цьому зменшується його водопроникність.

Атмосферне повітря проникає в ґрунт, створюючи умови для проростання насіння, розвитку кореневої системи, окислення органічних і мінеральних речовин, які знаходяться в ґрунт Чим більше кисню в ґрунті, тим краще розвиваються рослини, тому для кращого проникнення в ґрунт атмосферного повітря його розпушують і орють.

Хімічний склад ґрунту свідчить насамперед про те, багатий чи бідний він на різні елементи, необхідні рослинам. Основні поживні елементи для рослин - кальцій, магній, сірка, калій, фосфор, залізо. Інших елементів (до них належать бор, мідь, мо­лібден, марганець, йод та ін.) у ґрунті мало, але роль їх також велика.

Кожна місцевість має свої ґрунти, які відрізняються від інших складом і властивостями. Утворення окремих типів ґрунтів пов'язане з різними ґрунтоутворювальними породами, кліма­том і особливостями рослин. В. В. Докучаєв виділив 10 основних типів ґрунтів, тепер їх налічують понад 100.

Болотні й заболочені ґрунти зустрічаються в тундрі й тайзі (у знижених і заболочених місцях). Вони зна­ходяться в умовах надмірної вологості, що заважає повітрю проникати в ґрунт і сприяє процесам гниття. Низькі температури на півночі утруднюють розпад органічних речовин у ґрунті.

Зверху знаходиться торфовий горизонт, який донизу посту­пово темнішає. Складається він з напіврозкладених решток бо­лотної рослинності, його товщина буває від кількох сантимет­рів до метра. Під торфовим горизонтом лежить горизонт, який складається з в'язкої синюватої глини (глею), рідше - з супіску. У цих ґрунтах понад 5% гумусу, тому їх можна використову­вати в сільському господарстві. Для цього треба їх осушувати й розпушувати, посилюючи надходження кисню в ґрунт, і вно­сити вапно й мінеральні добрива.

Підзолисті й дерново-підзолисті ґрунти - найбільш поширені ґрунти. Вони вкриті лісами й лучною рослинністю. У лісах чітко виділяється верхній шар ґрунту, який складається з напіврозкладених решток листя, хвої, гілок. Це лісова підстилка; товщина її 10-15 см. Нижче лежить перегнійний горизонт; він складається з грудок різної величини, які легко розбираються. Найхарактер­ніше для цих ґрунтів - наявність підзолистого горизонту, який складається з промитих піщаних мас, що зовні нагадують попіл. Материнські породи звичайно представлені наносами з глинистих, піщаних, валунних та інших порід.

Щоб підвищити родючість цих ґрунтів, необхідно ввести сіво­зміни з посівом високоврожайних культур, вносити органічні й мінеральні добрива й поглиблювати орний шар.

Чорноземні ґрунти утворилися під степовою рослин­ністю; вони характерні для степових і лісостепових областей. Верхній перегнійний горизонт має зернисту або дрібногрудкувату структуру. Перегною в них від 5 до 20%, товщина горизонту до 2 м. Наявність великої кількості перегною пояснюється великою масою органічних речовин, утворених рослинністю, не­достатністю вологи і повільним розкладом органічних решток.

Щоб зберегти родючість чорноземних ґрунтів, необхідно за­безпечити їх достатньою кількістю вологи, створюючи полеза­хисні смуги, споруджуючи ставки та інші водойми і проводячи боротьбу з ярами. Велике значення має правильна сівозміна і безвідвальна оранка ґрунту.

Щоб підвищити родючість ґрунту, треба забезпечити його достатньою кількістю мінеральних і органічних добрив, постачати землеробів новими, більш досконалими машинами по оброб­ці ґрунту, розвивати хімічну промисловість, яка створює нові види добрив, осушувати й зрошувати величезні масиви землі, створювати високопродуктивні сорти культурних рослин.