Тема 6. Фінансово-промислова група як нова організаційна

форма: організація і контроль функціонування технологічного процесу

Фінансово-промислові групи у структурі сучасної економіки. Фінансово-промислові групи і принципи їх організації. Організація технологічного процесу в ФПГ . Контроль функціонування діяльності технологічного ланцюжка

Фінансово-промислові групи (ФПГ) - це диверсифіковані багатофункціональні стру­ктури, створені на основі об'єд­нання капіталів промислових підпри­ємств, кредитно-фінансових уста­нов та інших господарських суб'єк­тів з метою максимізації прибут­ку, підвищення ефективності вироб­ничих і фінансових операцій, поси­лення конкурентноспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу як усієї групи в цілому, так і кож­ного з її учасників.

У сучасних умовах розвиток таких груп стає одним із основних напрямів розвитку світової економіки.

Останнім часом посилюється мотивація підприємств до входження в ФПГ. Такі наміри пов'язані з можливістю забезпечи­ти контроль над підприємствами з метою налагодження вигідних технологічних і го­сподарських зв'язків. Багатьох господар­ських суб'єктів приваблює перспектива спільної реалізації пріоритетних загально­національних програм, отримання необ­хідної державної підтримки, освоєння дов­гострокових і перспективних інвестицій­них проектів. ФПГ, які охоплюють про­мислові підприємства, дослідні організації, торговельні фірми, банки та інші структу­ри, засновані на внутрішніх договірних відносинах, стали своєрідним каркасом ринкової економіки багатьох країн.

Підприємства, що входять до складу ФПГ, пов'язані між собою численними зв'язками з приводу фінансової, виробни­чої, збутової та іншої залежності.

Існує багато інструментів інтеграції під­приємств у ФПГ. До основних механізмів консолідації капіталу можна віднести такі:

а) холдингова форма управління акці­онерним капіталом групи;

6) довірче управління головним під­приємством акціями учасників групи;

в) взаємне володіння акціями учасни­ків ФПГ;

г) довгострокові фінансові зв'язки;

д) спільне відкриття акціонерної компа­нії (головного підприємства; торгового до­му тощо).

Холдингова форма управління акціонерним капіталом групи

Холдинговий механізм групової органі­зації є домінуючим у створенні й функціо­нуванні багатьох зарубіжних ФПГ як на національному, так і транснаціональному рівні. Досить часто холдинг виступає як компанія, яка володіє контрольним паке­том акцій учасників групи і визначає за­вдяки цьому її стратегію.

Система участі в капіталі гарантує голо­вному підприємству здійснення контролю над дочірнім підприємством, але цей конт­роль в основному має стратегічний характер. Механізм узгодження інтересів учасників групи визначають такі юридичні документи:

• угода з фінансових питань, що регу­лює інвестиційну і дивідендну політику підприємств на наступний фінансовий рік;

• договір про єдине управління, де чіт­ко визначено, які функції делегуються ке­рівництву головного підприємства, тобто централізуються, а які виконуються децен­тралізовано, кожним учасником самостійно.

Довірче управління головним підприємством акціями учасників групи

Таку функцію виконують, як правило, трастові відділи банків.

Розпорядження акціями дає змогу банкам посилити конт­роль над виробничими компаніями і по­ширити його за межі їх частки участі в ка­піталі. Основним джерелом поповнення траст-активів комерційних банків і здійснення фінансового контролю над нефінан­совими установами є пенсійні фонди, інве­стиційні та страхові компанії.

Взаємне володіння акціями учасників ФПГ

Суть його полягає в тому, що банки володіють акці­ями промислових компаній та інших бан­ків, комерційних структур, а промислові об'єднання, в свою чергу, купують акції банків. У результаті власники великих ви­робничих корпорацій стають співвласни­ками банків, комерційних структур. За­значена форма як спосіб підтримання і ре­гулювання діяльності промислово-фінансо­вих груп найбільш поширена в Японії.

Довгострокові фінансові зв’язки

Такі зв'язки дуже часто реалізуються через кредитні відносини, які є менш жор­сткою формою зв'язку в групі порівняно з відносинами корпоративної власності.

Фінансові зв'язки промислових під­приємств і банків проявляються у тому, що останні:

• беруть на себе певні функції касового та обліково-фінансового характеру (ведуть роз­рахунки з клієнтами ФПГ за укладеними з ними угодами, виплачують дивіденди на акції учасників об'єднання, здійснюють податкові чи інші платежі державі);

• організовують фінансування із третіх джерел (шляхом створення консорціумів комерційних банків та розміщення цінних паперів групами інвестиційних банків);

• виступають фінансовими і діловими кон­сультантами корпорації (надають комер­ційну інформацію; здійснюють операції зі злиття і поглинання підприємств, реоргані­зації і фінансового оздоровлення об'єднань тощо).

Спільне відкриття акціонерної компанії

Характерною особливістю такого меха­нізму інтеграції є те, що учасники ство­рюють під своєю егідою компанії та роз­робляють спільні інвестиційні проекти для проникнення у нові сфери, забезпечуючи цим зростання ділової активності підконт­рольних структур.

Слід зазначити, що основою глобалізації сучасної міжнародної економіки є транснаціональні корпорації (ТНК) – підприємства або фінансово-промислові об’єднання, яким належить або які контролюють комплекси виробництва або обслуговування, що перебувають за межами

тієї країни, де ці корпорації розташовані, і мають широку мережу дочірніх підпри­ємств, філій і відділень у різних країнах та займають провідне становище у галузі виробництва та реалізації того чи іншого товару.

Сучасні ТНК, діяльність яких всебічно диверсифікована, виступають як міжнародні ТНК інтеграційного типу. Вони створюють реальну основу формування світової еконо­міки, складниками якої є міжнародне ви­робництво з єдиним ринковим та інформа­ційним простором, міжнародний ринок ка­піталів, робочої сили, науково-технічних послуг.

Однією із найпоширеніших форм існу­вання ТНК є транснаціональні фі­нансово-промислові групи. Вони пе­ретворили світову економіку в міжнародне виробництво, забезпечили розвиток НТП у всіх його напрямах: підвищення технічного рівня та якості продукції; ефективності виробницт­ва; удосконалення форм менеджменту то­що. Діють вони через свої дочірні підпри­ємства та філії у десятках країн світу за єдиною науково-виробничою і фінансовою стратегією та володіють величезним науково-виробничим і ринковим потенціалом, що за­безпечує високий динамізм їх розвитку.

Про загальні масштаби і динаміку всього процесу, пов'язаного з розвитком ФПГ, прямими іноземними інвестиціями та інтернаціоналізацією виробництва, мо­жна судити на підставі того, що ТНК сьо­годні — це приблизно 45 тис. материнських компаній і 280 тис. їх зарубіжних філій, які все більше впливають на всю систему міжнародних економічних відносин і сві­тову економіку в цілому. Так, у 1996 р. обсяг продажів зарубіжних філій ТНК пе­реважав увесь світовий експорт й становив 6,4 трлн. дол. Загальний обсяг активів за­рубіжних відділень ТНК оцінюється при­близно у 9,0 трлн. дол.

Аналізуючи основні мотиви створення транснаціональних ФПГ, слід виділити такі:

1) розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва;

2) можливості підвищення ефективності й посилення конкурентноспроможності, спільні зусилля великих промислових фірм, які ін­тегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства, пов’язані з ефектом масштабу і економією на витратах;

3) просування товарів на ринки інших країн;

4) використання науково-технічного по­тенціалу інших країн;

5) збільшення прибутковості об'єднання та зниження витрат. Завдяки міждержав­ній співпраці зниження витрат досягається у міру розширення виробництва. В цьому ж напрямі діють такі чинники, як обмін ноу-хау, відкриття прийнятних з точки зо­ру витрат сировинних ринків тощо;

6) використання робочої сили зарубіж­них країн;

7) забезпечення поставок сировини та енергоресурсів із-за кордону;

8) вигідне використання капіталу, що не знайшов достатньо прибуткового засто­сування всередині країни;

9) використання грошових ринків ін­ших країн.

На сьогодні економіка багатьох країн демонструє різноманітні форми організа­ційно-господарської взаємодії міжкорпоративних об'єднань і побудови на їх основі промислово-фінансових груп. Серед вели­кого розмаїття форм ФПГ є як традиційні концерни на чолі з потужною промисло­вою корпорацією, так і універсальні між­галузеві фінансово-промислові об'єднання, що сформувались навколо банків. Розгля­немо няїбільш типові моделі ФПГ.

Американські фінансово-промислові конгломерати. У США вони є найвищою формою організації ФПГ. Важлива особ­ливість таких структур - це наявність мі­цної системи кредитно-фінансових закла­дів, яка включає не тільки банки, а й трастові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, ощадні асоціації. Так, комерційні банки «Морган Гаранті траст компані», «Леман бразерс», «Банк оф Америка» взяли участь у 80 % угод, пов'язаних з по­глинанням дрібних фірм .

На сьогодні у США поширені два ос­новні типи ФПГ, що розрізняються між собою центром, навколо якого об'єднується вся група. У першому випадку консоліду­ючим ядром ФПГ є банківський холдинг, а в другому - виробничо-технологічний комплекс.

Найбільш відомими ФПГ США, основу яких становлять потужні фінансові інсти­тути, є групи «Чейза», «Моргана», «Мелона», «Лімена-Голдмена», «Сакса» та ін. Серед великих промислових корпорацій слід назвати «Дженерал моторз», «Дженерал електрік», «Форд моторз» та ін. Показово, що у групу «Дженерал моторз» входить більше 200 заводів у США, 12-у Канаді і 32 підприємства в інших країнах світу, що виробляють близько 20 % світо­вого випуску автомобілів.

Японські ФПГ (сюдани) функціону­ють у формі комплексу незалежних про­мислових і банківських монополій, пов'яза­них між собою системою господарських зв'язків. Сюдани - це самодостатні, уні­версальні багатогалузеві економічні комп­лекси, що включають в організаційну структуру фінансові установи (банки, страхові та трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства різних галу­зей народного господарства.

Економіку Японії практично повністю контролюють шість великих ФПГ: «Міцубісі», «Міцуі», «Суміто», «Фуйо»,«Санва», «Дайті Канге». Вони об'єднують 157 промислових і 24 фінансові компанії. Крім того, ці ФПГ побічно, через акції, контролюють близько 6 тис. фірм, що не входять до їх складу. Так, «Санва» контролює 1034 фірми за межами своєї ФПГ .

Промислові об'єднання ФПГ побудо­вані, як правило, за принципом верти­кальної інтеграції («кейрецу»). Під егі­дою головної фірми - безліч підпорядко­ваних їй дочірніх (разом вони створюють свого роду верхній ярус вертикальної інте­грації) компаній. Всього таких ярусів налічується до чотирьох, оскільки більшість дочірніх по відношенню до головної фірми мають під своїм контролем інші. Варіанти відсот­кового співвідношення акціонерного капі­талу можуть бути різними - від 10 до 50 %. Так, головна фірма кейрецу - «Тойота», що входить до складу ФПГ «Міцуі», об'єднує під своїм контролем 15 компаній, які займаються виробництвом компонентів, автомобілів, фундаментальними досліджен­нями, експортом та імпортом сировинних продуктів.

Південнокорейські ФПГ (чеболі) зо­середжують увагу на виготовленні наукомісткої продукції. У складі цих об'єднань формуються науково-дослідні та проектно-технологічні інститути, тому ФПГ Півден­ної Кореї є фінансовими науково-промисло­вими групами. Нині на світовому ринку ко­рейські ФПГ витісняють транснаціональні компанії американського, японського і за­хідноєвропейського походження.

Південнокорейські ФПГ характеризу­ються також високим рівнем диверсифіка­ції. У кожній з них представлені провідні галузі промисловості. Наприклад, ФПГ «Самсунг» працює більше ніж у двадцяти галузях промисловості (проектування і буді­вництво об'єктів у різних сферах; виробниц­тво добрив, синтетичних волокон, каучуку та інших хімічних товарів; приладобуду­вання та електроніка; машинобудування; нафтопереробка; авіабудування та ін.).

ФПГ у Німеччині формуються, як пра­вило, на основі потужних банків, яким на­лежить провідна роль у процесі інтеграції промислового і банківського капіталу. При­кладами є фінансова група Німецького ба­нку (Deutsche BanK AG) з концернами «Сіменс», «Ганіель», «Байєр», «Хеш», “Хенкель”, “Хортен”, фінансова група Дрезденського банку з концернами “Фольксвагенверк”, “Крупп”, “Шикеданц”, “Грундіг”, “Откер”. Одночасно з промисловістю ФПГ створюються у торгівлі, сільському господарстві, сфері послуг .

Процеси транснаціоналізації є характе­рними і для банківської системи. Транс­національні банки (ТНБ) виконують усі основні функції, необхідні для забез­печення діяльності фінансово-промислових груп. Це потужні банківські установи, що досягли такого рівня міжнародної концен­трації і централізації капіталу, який за­вдяки зрощенню з промисловими монопо­ліями передбачає їх реальну участь в еко­номічному розподілі світового ринку пози­чкових капіталів і валютно-кредитних ре­сурсів. ТНБ здійснюють міжнародні опе­рації через складну мережу тісно інтегро­ваних закордонних відділень, філій і агентств, які знаходяться в основних фі­нансових центрах світу, а також на націо­нальних ринках провідних країн.

Найбільші банки утворюють світові фінансові центри, через які здійснюється рух міжнародних фінансових потоків. На сьогодні склалися три основних регіони, де сконцентровані міжнародні банки: США, Західна Європа і Південно-Східна Азія. Так, у 1999 р. активи «Індастріал банк оф Джепен/Даічі Канейо банк» (Японія) ста­новили 1241 млрд дол., німецького «Дойче банк/Банкерс траст» - 732,5, а банку «Сіті груп» (США) - 668,6 млрд дол.

Порядок створення транснаціональних об'єднань в Україні регламентується За­коном України «Про промислово-фінан­сові групи в Україні» від 21.11.95 р. Від­повідно до п. 7 ст. 1 цього Закону транснаціональна промислово-фінан­сова група (ПФГ) — це промислово-фінансова група, до складу учасників якої входять українські та іноземні юридичні особи. Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної ПФГ приймаються Ка­бінетом Міністрів України лише за умов попереднього укладення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верхо­вною Радою України. Сьогодні транснаці­ональні ПФГ для України - це в основно­му міждержавні ПФГ, створені за участю країн СНД.

Узагальнюючи, слід зазначити, що фі­нансово-промислові групи займають одну із ключових позицій у формуванні і функці­онуванні міжнародного бізнесу і є найбільш активними учасниками міжнародних економічних відносин та потужною рушійною силою, спрямованою на інтеграцію націо­нальних економічних систем окремих кра­їн у світову економічну систему. Розвиток таких об'єднань в Україні дасть змогу ви­рішити ряд проблем, викликаних трансформаційними процесами в економіці країни, а також досягнути таких цілей:

• концентрації грошових, матеріальних, науково-технічних, трудових, інформацій­них ресурсів, що необхідні для подолання спаду виробництва та активізації інвести­ційної діяльності;

• взаємодії фінансового, промислового та інтелектуального капіталу;

• формування ефективного механізму самофінансування учасників групи;

• підвищення економічної стабільності учасників групи,

• покращання кредитного обслугову­вання підприємств групи банками, які входять до їх складу;

• реалізації за рахунок високої концен­трації капіталу масштабних науково-технічних проектів на базі використання складних технічних і технологічних систем;

• формування міжнародних кооперацій­них зв'язків на основі створення трансна­ціональних промислово-фінансових груп.

Економічні перехідні умови України в даний час сприятливі для організації технополісів і ФПГ. Ці форми покликані реалізувати багато інновацій як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Однак створення ФПГ пов'язане з необхідністю структурної перебудови національної економіки і пріоритетної підтримки тих її областей, що сприяють якнайшвидшому економічному розвитку. Ці групи функціонують як самостійні організації, що саморозвиваються, об'єднують при цьому на старті банки, промислові підприємства і торгові організації, науково-технічні і вузівські установи.

Розглянемо принцип формування ФПГ на базі інноваційної технології. Для забезпечення кінцевого результату технологія повинна бути впроваджена у виробництво, тобто повинний бути створений єдиний технологічний ланцюжок (ТЛ). Формує його керуюча компанія ФПГ. Процес утворення ТЛ складається із декількох етапів, основними з яких є наступні:

• визначення мети (стратегії);

• вивчення технології;

• підбор підприємств-виконавців (контрагентів);

• проектування і розробка виробничого процесу;

• вибір джерела фінансування;

• контроль результатів.

Стратегічною метою функціонування ТЛ може бути поширення інноваційної технології, наприклад, по випуску компактних електронних пристроїв, блоків, що будуть використовуватися не тільки в приладобудівній, але й у легкій, хімічній галузях промисловості й ін.

Для того щоб відібрати контрагентів, необхідно одержати і проаналізувати техніко-економічну інформацію про кожного з них, зокрема такі дані:

• керівництво контрагента;

• номенклатура продукції, що випускається;

• фінансова звітність за останні чотири квартали;

• структура активів і пасивів;

• стан устаткування і тривалість технологічного циклу випуску продукції, що може бути використаний у ТЛ;

• структура ціни на продукцію;

• наявність зв'язків з іншими підприємствами.

Велике значення для формування ТЛ мають результати аналізу фінансового стану, структури активів і оборотності обігових коштів.

При конкурсному доборі контрагентів використовується критерій технологічної цінності (Kт.ц), що визначається за формулою:

Ктц = __Р____ ,

ВТТЦ

де Р — результат випуску продукції, що використовується у рамках ТЛ (виторг від реалізації продукції), грн.; В — витрати на виробництво продукції (собівартість), грн.;

ТТЦ — тривалість технологічного циклу виробництва продукції, днів.

Показник Ктц характеризує щоденну ефективність виробництва продукції, що може бути використана в ТЛ.

Ефективність діяльності підприємства оцінюється за допомогою аналізу фондовіддачі — відношення виторгу від реалізації продукції за квартал до середньої квартальної вартості постійних активів.

Після ухвалення позитивного рішення керуюча компанія ФПГ укладає договір з контрагентом про його участь у ТЛ.

Подальший процес розробки ТЛ складається з таких етапів:

• проектування виробничої схеми;

• складання календарного плану проекту;

• проектування схеми фінансових потоків;

• складання організаційного плану;

• проектування й оцінка ефективності ТЛ.

Під організацією технологічного процесу розуміється проведення комплексу заходів щодо узгодження і затвердження питань, зв'язаних з функціонуванням ТЛ. Цей процес є однією з головних частин циклу управління і припускає наступні дії (операції):

• узгодження організаційної схеми;

• узгодження плану ефективності;

• пошук інвестора (як правило, банку в структурі ФПГ);

• підготовка й узгодження нормативних документів;

• визначення форм зв'язку, оповіщення, взаємодії, впливу;

• затвердження дати початку функціонування ТЛ;

• підписання договорів;

• призначення керуючого по ТЛ;

• одержання коштів і початок функціонування ТЛ.

У пошуках більшої ефективності своєї діяльності великі ФПГ і корпорації перебудовують схему організаційної ієрархії на основі концепції горизонтальної корпорації. Така інноваційна концепція в значній мірі нівелює як ієрархію управління вертикальної структури, так і границю між підрозділами і функціями. Основою горизонтальної корпорації стає "ядро" менеджерів у таких ключових областях, як фінанси, людські ресурси. Однак при цьому інший персонал організації повинний активно брати участь у багатопрофільних командах по управлінню розвитком продуктів і забезпеченню їхнього збуту.

У підсумку організація може мати лише три-чотири управлінських рівнів між вищим керівництвом і персоналом, що задіяний у ТЛ чи у виробничому процесі.

Виробничі цілі горизонтальної корпорації повинні бути спрямовані й ув'язані з задоволенням вимог клієнтів, а не з рішенням задач прибутковості і забезпечення інтересів акціонерів. Якщо ФПГ керується цим принципом, з'являється можливість швидше вийти на максимальну продуктивність.

В традиційній вертикальній корпорації витрачається багато енергії на внутрішню діяльність, наприклад на управління взаємодією між підрозділами або на передачу інформації нагору або вниз по ієрархії.

Не існує єдиного способу рішення всіх проблем ФПГ. Існує загроза, що реорганізація може перетворитися в самоціль і при цьому вичерпуються організаційні ресурси. В деяких галузях масового виробництва сучасні вертикальні організації більш ефективні, чим горизонтальні. Тому перед тим як починати реорганізацію, керуюча компанія ФПГ повинна визначити, які ринки і які компанії її цікавлять, проаналізувати їх вимоги з метою повного задоволення запитів.

В недалекому минулому, коли бізнес був більш передбачуваним і стабільним, компанії створювали вертикальну структуру управління. Найбільш важливі рішення приймались нагорі; у кожного менеджера підрозділу були визначені місце і задачі. Але доки переважала стабільність в методах управління в таких організаціях, ускладнювалось розуміння співробітниками загальної задачі компанії і того, як робота конкретного співробітника пов’язана з рішенням цієї задачі.

В 1960-1970рр. деякі компанії на Заході перейшли на “матричну структуру”, основу якої складали сумісні проекти , що “перетинали” окремі підрозділи. Але відповідальними за прийняття рішень залишались вищі керівники, і матрична структура не виправдала себе. Підсилення світової конкуренції і прискорення технологічного розвитку змусили корпорації прийняти горизонтальну форму організації управління. Руйнувалася застаріла психологія вузького мислення великої армії спеціалістів, які робили свою кар’єру, просуваючись по вертикалі знизу нагору. В сьогоднішній економічній ситуації кожний співробітник великої корпорації повинен бути націлений на бізнес, як систему, в якій всі функції безперервно взаємопов’язані. Чим крупніше організація, тим ширше різновиди її функцій і частіше виникають умови для розриву і роз’єднаності цих функцій.

Прискорені зміни в організації виробничого процесу потребують реформування систем навчання, атестації і винагородження. Необхідно формувати у персоналу прихильність до процесу, а не відданість босу. Цьому сприяє запровадження процедури оплати праці “на 360 градусів”, при якій внесок кожного співробітникав процес оцінюється “з усіх сторін”: начальством, колегами, раніше прийнятими їми рішеннями. У таких умовах головні цілі досягаються завжди багатопрофільною командою, у яку зібрані менеджери із широкою компетенцією, а не вузькі фахівці. Така лідируюча команда не займається повсякденною діяльністю. Її задачі складаються в пошуку ресурсів, координації етапів процесів і програм. Це дозволяє прискорити процес від розробки до виходу конкретного продукту на ринок у середньому в 3 рази в порівнянні з традиційними організаціями.

Однак жодна компанія до кінця не виключає функціональної спеціалізації. Ідеологи горизонтальної корпорації вважають, що поки неможливо обійтися без менеджерів виробництва і фінансів. Більшість організацій використовують і вертикальний і горизонтальний принципи управління.

В управлінні, особливо в перехідний період економіки України, активну і часто вирішальну роль відіграє фінансове планування. Для оцінки можливостей, фіксації планових результатів необхідно складати і контролювати бюджети.

Роль бюджетного планування постійно підвищується. На старті фінансовий план використовується в основному для того, щоб визначити цифри на майбутнє. Однак у міру діяльності корпорації цей план може перетворитися в головний інструмент узгодження інтересів різних служб. Тому його необхідно багаторазово уточнювати, щоб задовольнити запити даних служб, погодивши їх з передбачуваними термінами надходження грошей. Після зазначених процедур фінансовий план використовують для делегування повноважень і розподілу відповідальності. У рамках ТЛ таке делегування передається на нижчі рівні керування. Однак політика з боку керуючої компанії у відношенні фінансової самостійності окремих підрозділів повинна здійснюватися під твердим контролем. Усередині ФПГ може бути введена система командних бюджетів. При цьому кожна команда повинна щомісяця захищати свій бюджет на правлінні. Неефективні напрямки варто закривати.

Крім чисто фінансових важелів контролю за підрозділами в рамках ФПГ використовують стратегічний маркетинг. Рішення щодо виключення підприємств зі складу групи або залучення нових в інтересах виробництва і просування на ринок того чиіншого конкретного продукту приймають управляючі. Керівництво може контролювати всі експортні замовлення, зокрема і постачання устаткування через державні організації.

Одним з показників, що характеризує роботу ТЛ є корпоративна ефективність.

Корпоративна ефективність роботи кожної команди розраховується за таким алгоритмом:

1. Обчислюється частка витрат кожної команди ЧВкі у витратах ФПГ. Для грошового виразу суми витрат у розрахунках використовують вартість сукупних активів. Отже, сума витрат кожної окремої команди Вкі відповідає балансовій вартості активів, що знаходяться в управлінні команди, а сума витрат Вфпг- вартості сукупних активів ФПГ. Таким чином,

ЧВкі = Вкі (1)

Вфпг

2. Обчислюється частка кожної команди в сукупному чистому прибутку ФПГ:

ЧПкі = Пкі (2),

Пфпг

де Пкі— чистий прибуток і-ої команди;

Пфпг — чистий прибуток ФПГ.

3. Розраховується коефіцієнт корпоративної ефективності для кожної команди:

Ккі = ЧПкі (3)

ЧВкі

4. Команди рангуються за значенням коефіцієнта корпоративної ефективності.

Приклад.

ФПГ реалізує п'ять процесів, кожним з який керує окрема команда. Результати управління представлені в табл.1.

Таблиця 1

Показник	Номер команди
	1	2	3	4	5
Витрати команди, гр.од.	2190	3820	2340	3270	2930
Чистий прибуток, гр.од.	230	170	310	280	150

За даними табл.1 розраховуються шукані показники і виявляється команда з найбільшим внеском (табл.2).

Таблиця 2

Показник	Номер команди
	1	2	3	4	5
Частка команди у витратах	0,1505	0,2625	0,1608	0,2247	0,2014
Частка команди в прибутках	0,2018	0,1491	0,2719	0,2456	0,1316
Коефіцієнт корпоративної ефективності команди	1,3409	0,568	1,6909	1,0930	0,6534

Рангуємо команди за коефіцієнтом корпоративної ефективності і визначаємо внесок команди в діяльність ФПГ (табл.3).

Таблиця 3

Ранг	1	2	3	4	5
Номер команди	3	1	4	5	2

Отже, команда, що керує третім процесом, найбільш ефективна.

Динаміку корпоративної ефективності можна вивчити з використанням мультиплікативної моделі, яку одержимо, підставивши у формулу (3) визначені раніше значення і виконавши перетворення:

Ккі = Пкі Вфпг (4)

Вкі Пфпг

Таким чином, значення Ккі змінюється у випадку зміни кожного з двох співмножників.

Процес спонукання учасників до діяльності для досягнення цілей ТЛ називається мотивацією. Мотивація стимулює продуктивне виконання намічених робіт і реалізацію прийнятих рішень. Сучасні теорії мотивації засновані на результатах психологічних досліджень структури потреб людей. Потреби — це усвідомлена відсутність чого-небудь, що спонукує до дії. Потреби задовольняються винагородами, тобто тим, що людина вважає для себе цінним.

Розрізняють зовнішні винагороди — грошові виплати чи просування по службі і внутрішні — почуття задоволення від добре виконаної роботи і досягнутої мети.

В умовах перехідної економіки мотивації вступають у протиріччя з реальністю: як дохідливо пояснити працівнику, що працювати треба більше при невиплаті зарплати? Тут необхідно чіткіше описувати перспективи стабільно працюючого підприємства. На організаційному етапі підприємств, що діють у ТЛ, необхідно, щоб і керівник, і всі працівники бачили чітку мету створення ТЛ і були зацікавлені в кінцевому результаті його створення.

Мотивацію можна побудувати на теорії чекань, заснованої на припущенні про те, що людина направляє свої зусилля на досягнення якої-небудь мети тільки тоді, коли упевнена з великим ступенем імовірності в задоволенні своїх потреб. Мотивація є функцією факторів чекання: "витрати праці — результати" і "результати — винагорода". Мотивація слабшає, якщо імовірність успіху чи винагорода оцінюються працівником невисоко.

З одного боку, висуваючи високі вимоги до персоналу, менеджер повинний адекватно оплачувати його працю. З іншого боку, підвищуючи працівнику зарплату, необхідно вимагати від нього неухильного дотримання дисципліни і збільшення обсягу виконуваних їм робіт. У підсумку на підприємстві залишаться працівники високого рівня, а ті, хто в таких умовах не зможуть працювати, залишать його.