[Ред.]Види
Акції - цінні папери,випущені акціонерними товариствами,які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу(дивіденду) з прибутку акціонерного товариства.
Облігація - документ,що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк із правом отримання щорічного фінансового доходу та зобов’язання про повернення суми боргу у визначений строк.
Вексель - письмове боргове зобов’язання за встановленою законом формою,яке видається позичальником кредитору,що надає останньому право вимагати від боржника повернення зазначеної суми в певний строк.
Варрант - цінний папір,що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час.
Ваучер - майновий купон,що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств,які підлягають приватизації.
Сертифікат - фінансовий документ,випущений банком,який засвідчує наявність грошового депозиту і зобов’язання виплатити цю суму тримачеві сертифіката у певний строк. Це цінний папір на пред’явника.
Коносамент - розписка,що видається агентом транспортного підприємства відправникові вантажу,яка засвідчує прийняття вантажу для перевезення і зобов’язання видати його в пункті призначення тримачеві коносаменту.
Функції
Доцільно розглянути здатність цінних паперів виконувати в процесі ринкової взаємодії певні функції. До основних функцій, що виконуються цінними паперами, можна віднести:
Мобілізаційну. Ця функція стосується практично всіх видів цінних паперів. Це - акції, банківські депозити, казначейські зобов'язання держави, облігації підприємств і внутрішньої державної позики та інші. Суть цієї функції полягає в тому, що підприємство, організація чи держава на певній стадії свого розвитку досягає такого моменту, коли починає відчувати нестачу коштів. З метою покращення фінансового стану приймається рішення про випуск того чи іншого цінного паперу. Таким чином, за короткий проміжок часу організація-емітент може мобілізувати значні кошти на розвиток власної діяльності.
Управлінську. До числа тих з них, яким властива ця функція, відносяться акції, пайові свідоцтва, сертифікати з часткою, інвестиційні сертифікати та ін.
В контексті ринку цінних паперів управлінська функція означає наявність у власника зазначеного вище виду цінного паперу і можливість брати участь в управлінні емітентом.
Запозичувальну. Ця функція виконується лише борговими цінними паперами, частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших.
Розрахункову. Цінні папери, які функціонують на ринку, можуть виконувати в процесі загально-ринкової взаємодії ще одну дуже важливу функцію - вони можуть виступати засобом розрахунку/платежу/.
Забезпечувальну. В процесі загально-ринкової взаємодії, а також на ринку цінних паперів останні можуть виконувати функцію засобу забезпечення виконання зобов'язань.
Перерозподільчу. Ця функція є в якійсь мірі уніфікованою і починає виконуватись відразу після надходження цінних паперів на їх вторинний ринок в позабіржовий і біржовий обіг. Вона полягає в тому, що на вторинному ринку відбувається своєрідний перерозподіл капіталу між різними галузями господарства, забезпечуючи розвиток тих чи інших галузей, акції чи інші цінні папери яких користуються найбільшим попитом /металургійна, хімічна промисловість та інші/.
Ціна
Курс акцій – ціна, за якою акції котируються і продаються на фондовій біржі. Виражається в їх абсолютній грошовій вартості або відношенням вартості реалізації до номінальної вартості. Курс акцій прямо залежний від розмірів отримуваних за ними дивідендів і обернено – від норми позикового процента. Ціна акції постійно коливається навколо своєї нормальної величини. Під час росту виробництва, коли прибуток, а разом з ним дивіденди ростуть, курс акції підвищується. Коли через спад економіки дивіденди скорочуються, курс акції різко знижується. Таким коливанням ринок цінних паперів сигналізує про загальне «здоров'я» економіки. На ціну акції впливає інфляція.
Курс акції залежить від попиту і пропозиції на данний вид акцій. Документ, за яким акціонерне товариство проводить виплату по дивіденду, називається «купонний лист»
45. Приватизаційні процеси в Україні і тенденції їх розвитку.
Приватизація державного майна здійснюється через: продаж частини державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні папери; продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних паперів; продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства за подання покупцем документів, передбачених чинним законодавством; викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.
46. Економічні категорії і закони, їх класифікація.
Економічні категорії — це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів(товар, власність, капітал, ринок, попит).
Економічні закони — відбивають найсуттєвіші, стікі, такі, що постійно повторюються, причино-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних прцоесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин. Економічні закони створюють “систему економічних законів”:
всезагальні: функціонують в усіх економічних системах(закон зростання потреб, закон відтворення). Їх вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку суспільства на всіх етапах.
загальні — функціонують у кількох еконмоічних системах, де існують для них відповідні економічні умови.
специфічні — функціонують лише в межах однієї економомічної системи.
Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Також вони віддзеркалюють взаємозв'язки економічних явищ, але менш стійкі і мають менш обов'язковий характер.
47. Діалектична залежність попиту і пропозиції, їх співвідношення. Рівноважна ціна. Крест Маршала.Виходячи на ринок, продавці та покупці планують свою діяльність, спираючись на власний досвід та інформацію, яку їм надає ринок насамперед через ціни. Таке планування кожний суб’єкт здійснює відособлено. Іноді ринок виявляє, що споживачі помилилися у своїх очікуваннях: запропонували менше або більще товару, ніж споживачі готові купити за встановлену ціну.
Ситуація на ринку, коли підприємці пропонують за певною ціною стільки товарів, скільки споживачі готові купити, називаютьринковою рівновагою.
.Утвориться дефіцит товарів на ринку.
Ціна рівноваги означає, що покупці зорієнтовані продовжувати купувати товар у тих обсягах, у яких виробники погоджуються постачати їх на ринок.
48.. Державний бюджет, його сутність та структура. Бюджетна політика уряду України. Державний бюджет - система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.
Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни.
Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, - залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління ) задовольняються за рахунок федерального бюджету.
У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських.
Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.
Вдосконалення структури видатків та їх більшої переорієнтації на цілі економічного зростання передбачає:
запровадження адресного характеру соціальних виплат.
рішучий перехід на світові ціни на природний газ у приватному і державному секторах згідно прозорого заздалегідь оголошеного графіка.
обмеження видатків на безпосередню підтримку окремих галузей.
відмова від політично забарвлених ініціатив на зразок будівництва соціального житла чи надмірно високої допомоги при народженні дитини.
Перерозподіл податкового тиску з виробництва на споживання, який одночасно повинен збільшити надходження до бюджету на 15 ‑ 20 млрд грн. доцільно здійснити за допомогою:
-запровадження податку на нерухомість. -оподаткування предметів розкоші.-поступового підвищення до європейського рівня ставки акцизного збору на бензин, а також негайного підвищення у 2 ‑ 3 рази ставок акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби.
Наведені вище зміни у податковому законодавстві мають яскраве анти-„проїдальне” спрямування і сприятимуть як поліпшенню сальдо бюджету, так і збільшенню приватних заощаджень, що набуває підвищеної ваги на тлі світової фінансової кризи та проблем платіжного балансу в Україні.
49.,52,79. Основні етапи розвитку економічної теорії. Перші висловлювання про економіку як науку з'явилися понад два тисячоліття тому. Набагато пізніше була розвинута у працях А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса та інших, перші систематизовані знання про сутність економічної системи, її цілі виникли лише наприкінці XV — в XVII ст., на етапі становлення капіталістичного способу виробництва.
Меркантилізм - А. Монкретьєн, Томас Манн. Багатство створює торгівля. 15-16 століття.
Першою школою політичної економії (як основної складової економічної теорії) був меркантилізм, який отримав свою назву від італійського слова "мерканте" — торговець, купець. Це зумовлено тим, що капіталістичні економічні відносини почали формуватися насамперед у торгівлі. Найвидатнішим представником меркантилізму був французький учений А. Монкретьєн (1575— 1621). Меркантилісти відображали переважно інтереси торговельної буржуазії. Вони першими поставили питання про причину багатства, проте ототожнювали його з грошима, а джерелом багатства вважали сферу обігу, яку назвали предметом політичної економії. Відстоювали ідею протекціонізму (захисту вітчизняного ринку), виступали за втручання держави в економіку.
Фізіократія - 17-18 ст. Багатство створює сільське господарство, земля. Франсуа Кене Фізіократія — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції.
Фізіократія(від. грец. «фізіс» — природа і «кратос» — влада) означає «влада природи». Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, але обмежились лише сільським господарством. Представники:Ф.Кенне, А.Тюрго, В.Мірабо, Д.Норе.
Класична школа - А. Сміт. 18 ст. Багатство створює нації створюється в процесі виробництва. Основний фактор - продуктивна праця. Ринковий механізм.
Класична політекономія. Найвидатнішими представниками класичної політекономії були англійські економісти А. Сміт (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823). Основою переходу до неї було те, що капітал із сфери обігу інтенсивно проникає у сферу виробництва. Класики політичної економії стверджували, що джерелом багатства є не обмін, а вся сфера матеріального виробництва. Тим самим вони започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою людська діяльність у виробничій сфері є джерелом багатства.
В 19 столітті поділились на марксизм та маржиналізм.
Марксизм - теорія додаткової вартості. Експлутація.
Марксистська політекономія. Наступний етап розвитку економічної теорії пов'язаний з іменами К. Маркса (1818—1883) та Ф. Енгельса (1820—1895). Основною заслугою економічних поглядів К. Маркса було вчення про двоїстий характер праці, додаткову вартість, обґрунтування законів розвитку капіталістичного способу виробництва і насамперед основного економічного закону. Багато ідей К.Маркса догматично тлумачилися верхівкою партійного, державного та радянського апаратів. Його послідовник Ф.Енгельс першим визначив предмет політичної економії як науку, що вивчає закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних благ.
Маржиналізм - теогія граничної корисності.
Засновниками маржиналізму вважаються австрієць К. Менгер (1840—1921), англієць В. С. Джевонс (1835—1882) і француз Л. Вальрас (1834—1910).
Основна ідея маржиналізму — це дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономі-ка) та національної економіки (макроекономіка).
З погляду методології головними принципами маржиналізму є:
ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення його від впливу ідеології та відокремлення від конкретно-економічних дисциплін для з'ясування універсальних закономірностей, незалежних від місця і часу (щоб підкреслити «відстороненість» своїх досліджень, мар-жиналісти, починаючи з В. С. Джевонса і А. Маршалла, почали вживати замість терміна «political economy» нейтральніший — «economics»);
перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів (за словами М. Блауга, «економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв'язок між даними цілями і даними обмеженими засобами, що мають альтернативні можливості використання»);методологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупності атомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб'єктів господарювання, а економічних закономірностей як наслідку взаємодій індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб'єктів;
статичний підхід, оскільки досліджується не те, як змінюється економіка, а те, як вона улаштована, як може існувати і не руйнуватися система, котра складається з індивідів, що керуються власними інтересами;рівноважний підхід;економічна раціональність, яка означає максимізацію суб'єктами господарювання своїх цільових функцій (корисності для споживачів і прибутку для виробників);
граничний аналіз;
математизація, тобто широке використання математичних методів, зокрема диференціального числення.
Неокласичний напрям сформувався у протистоянні з марксизмом ще у 70-ті роки XIX ст. і відстоює ідею мінімального, опосередкованого втручання держави в економіку. Зокрема, теорії трудової вартості протиставлялася концепція "граничної корисності" Нині неокласичний напрям представлений двома теоріями — монетаризмом інеолібералізмом.
Кейнсіанський напрям отримав назву від імені англійського економіста Дж. Кейнса (1883—1946), який стверджував, що без активного втручання держави в економіку капіталістичний лад не може існувати. Він обґрунтував необхідність державного регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції за допомогою фінансово-кредитних важелів, зокрема — збільшення державних інвестицій, зниження відсоткової ставки під час кризи тощо.
Інституційно-соціальний напрям, або інституціоналізм (лат. institutum — установа) стверджує думку, що у процесі розвитку суспільства здійснюється природний відбір інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації.
Неокласичний синтез - орґанічне поєднання двох напрямків економічної теорії: кейнсіанськї та неокласичної шкіл.
Принцип «неокласичного синтезу» було запропоновано Джоном Хіксом ще 1937 р., у 40—50-х pp. підтримано Франко Модільяні та остаточно обгрунтовано Полом Самуельсоном. Вони розглядали працю Кейнса як окремий випадок традиційної неокласичної теорії.
Суть синтезу полягає в тім, що залежно від стану економіки пропонувалось використовувати або кейнсіанські методи регулювання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку та вважали найліпшими регуляторами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного ринку, забезпечуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням.!
Прихильники «неокласичного синтезу» не перебільшували регулюючих можливостей ринку. Вони вважали, що в міру ускладнення економічних взаємозв'язків і відносин слід удосконалювати та активно використовувати різноманітні методи державного регулювання.
Монетаризм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів. Започаткував теорію монетаризму І.Фішер.
Монетаристи вважають, що держава має обмежити своє втручання в господарське життя, лише підтримуючи стабільний темп росту грошової маси. На їхню думку, в довгостроковому плані фінансова експансія веде до росту відсоткових ставок та витісненню приватних інвестицій, а кредитно-грошова експансія стимулює інфляцію.
Монетарна політика спирається на здатність грошово-кредитної системи істотним чином впливати на функціонування і розвиток економіки.
50. прибуток як кінцевий результат діяльності підприемства.Норма прибутку. Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.
Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами виробництва.
Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначаєтьься як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.
Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, в тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, рикових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.
51.9Необхідність та шляхи ринкової трансформації економіки України Ринкова трансформація - процес переходу до ринкової економіки. І навіть не цілком ринкової, а змішаної, бо в світі не існує країн де діє вільний ринок в чистому вигляді[1]. Звичайний некерований саморегульований ринок зробить з України сировинний придаток світу. Теперішня ситуація нас також не задовольняє, так як незважаючи на те, що Україну визнали країною з ринковою економікою, наша економічна система ще не до кінця перейшла в ринкову. А тому зміни потрібні. Особливістю цього процесу в Україні є те, що ми переходимо від директивно-планової економіки СРСР, в якому наша економічна система була лиш частинкою. Це зумовлює особливу послідовність змін, які називають інверсним переходом ( на відміну від класичного переходу при капіталізмі ). Зокрема:
Від загального одержавлення власності до розвитку різноманітних її формВід державної монополії до включення конкурентних засад
Від директивно-планових цін, до вільного ціноутворення
Частково це вже здійснено, але вийшло не зовсім ідеально. Тому потрібно продовжувати зміни.Проводити приватизацію
Розвивати ринкову інфраструктуруНагромадження капіталу пов'язувати зі зростанням виробництва
53.товарне виробництво, його види та етапи розвитку.
Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.
Дві обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва:
Наявність суспільного поділу праці.
Економічне відокремлення виробників.
Товарне виробництво буває двох видів:
Просте - існує поряд з натуральним.
Розширене - означає кінець натурального. товаром стає навіть праця.
І інших двох видів:
Зі стабільним набором товарів
З безперервно оновлюваним (більш сучасне)
Пізніше до товарного виробництва додається також нетоварний сектор - наука, освіта, суспільна безпека.
Також є дві стадії обміну:бартернийгрошовий
Основні загальні ознаки товарного виробництва:
суспільний поділ праці;економічна відособленість виробників;
еквівалентність відносин;ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;визнання суспільного характеру праці через ринок;
здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;
конкуренція.
54.Динаміка інфляційних процесів в економіці України. Антиінфляційна політика. Інфляція (від лат. inflatio — роздування) — збільшення кількості емітованих грошей, що має наслідком зростання цін, виражених у даній грошовій одиниці.
Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі. Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.
Непрямі засоби включають:
Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.
Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
Обов'язкові резерви комерційних банків.
Операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.
Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.
Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю - продаж цінних паперів.
Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в себе:
Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.
Державне регулювання цін.
Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.
Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.
55. Економічна теорія: обєкт та предмет економічного аналізу. Економічна теорія – це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів з метою задоволення своїх безмежних потреб.
Первісне значення слова “економіка” –– від грецького "управління господарством" –– мистецтво ведення домашнього господарства. Поступово це поняття стало розширюватися.
Економіка –– це всі види діяльності людей, що дають їм змогу забезпечувати собі матеріальні умови життя. Вона створює каркас цивілізації, адже тримає на собі всі інші інститути життєдіяльності людського суспільства: державу, науку, охорону здоров'я тощо. Людські потреби різноманітні й мінливі. Враховуючи це, американський соціальний психолог Абрахам Маслоу запропонував спеціальну “піраміду” потреб, до якої, крім основних матеріальних потреб, він включив потребу в самореалізації, повазі, соціальні потреби, потреби безпеки тощо. І все ж таки, фундаментом навіть найвищих гуманітарних людських потреб є основні матеріальні, за Маслоу, –– фізіологічні потреби. Таким чином, економіка потрібна людству для задоволення всіх, до найвищих, потреб.
Кожна країна має в своєму розпорядженні ресурси, які використовують для організації виробництва й, таким чином, задоволення потреб громадян. Це ––природні, трудові, виробничі, інформаційні та інші ресурси.
Природні ресурси: ресурси океанів, морів, рік та озер; корисні копалини та ін. Трудові ресурси: люди з їх природними здібностями, їхніми знаннями, вмінням й виробничим досвідом. Виробничі ресурси: усе, що створено працею людини. Інформаційні ресурси: знання й відомості, що необхідні людям для свідомої економічної діяльності.
Усі ці ресурси є факторами суспільного виробництва. Головною економічною проблемою в минулому й нині є відносна безмежність людських потреб і обмеженість природних ресурсів.
Світом економіки керує економічна раціональність –– спосіб вибору рішень, що заснований на прагненні отримати найвагоміші матеріальні й духовні результати, витрачаючи мінімальну кількість ресурсів. Закон, морально-етичні норми, культура створюють лише умови, межі та повні обмеження, в яких відшукують оптимальні рішення.
Економічне життя суспільства вивчають різні науки: фундаментальні –– політична економія, економічна теорія та прикладні –– фінанси та кредит, облік та аудит, економіка підприємства, економічна статистика, маркетинг та менеджмент. У дослідженні економічних процесів виділяють два види аналізів: макроекономічний –– проблеми, що стосуються всього економічного життя країни (інфляція, безробіття, рівень життя, економічне зростання та ін.); мікроекономічний –– економічні відносини між окремими господарюючими суб'єктами, їхня діяльність та вплив на національну економіку. Межі між макро- й мікроекономікою досить умовні, тому ці сфери, за своєю суттю, дещо суперечать діалектиці як ученню про взаємозв'язок. На практиці спеціалісти з макроекономіки займаються мікроекономічними обґрунтуваннями, а макроекономіка є продовженням мікроекономічного аналізу. Отже, такий поділ є дуже умовним
56.Ринкова пропозиція та її графічна модель. Детермінанти пропозиції. Пропозиція – це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.
Крива пропозиції показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.
Крива пропозиції. Р — це ціна, Q — кількість пропозиції.
Коли пропозиція зростає - крива SS зміщується праворуч. Коли пропозиція спадає - крива SS зміщується ліворуч.