1.Моделі і шляхи переходу до ринку.

Ринкова економіка вкл:

1Вільний ринок

2.регульований ринок

3. соціальнооріентований ринок

Ознаки соціал.оріент. ринку.

1.Лібералізм(свобода вибору ціни продажу)

2економічний плюралізм(багатоманіття форм власності)

3.високий індекс людського розвитку

Шляхи переходу:

-роздержавлення

-приватизація

-оздоровлення фін.-кредит. Системи на основі антиінфляційних заходів

-демонополізація

-структурна перебудова(перехід до нового і прогресивного)

-подолання дефіцитного характеру(12-14% норма)

-соціальний захист населення

-розвиток системи держ.регулювання.

-розробка дієвих індекативних планів.

2.44Валовий внутрішній продукт ВВП,його структура і способи виміру.

ВВП – це ринкова вартість усієї сукупності кінцевих товарів і послуг, вироблених в певній країні, за певний проміжок часу (як правило–рік).

Два види розрахунків:

1. проміжні – які купуються для переробки, або перепродажу.

2. кінцеві – особистого або суспільного споживача та інвестиції.

В основу обчислення об'єму ВВП і ВНП покладено тезу про рівність виробленого і реалізованого кінцевого суспільного продукту, яка означає, що внаслідок купівлі-продажу кінцевого продукту одні господарські одиниці отримують доходи від продажу продуктів, інші ж несуть витрати на його придбання.

Тому ВВП можуть бути обчислені 3-ма методами:

1. Виробничий. Коли розраховується ВВП за сумою доданих вартостей, показує внесок кожного виробника і національного виробництва в цілому.ВВП=ДВ+Тнч

Тнч- непрямі чисті податки.

2. метод обчислення витрат ВВП=С+I+G+Xn

С-витрати домогосподарств на придбання споживчих товарів. I- валові приватні інвестиції G- витрати держави на утримання держ. аппарату Хн - чистий експорт розрах. як різниця між вартістю вивезених із країни і ввезених у країну тов.

3. метод обчислення доходів ВВП=A+W+P+Tнч+і+r

А-амортизаційні відрахування W-з\п з усіма податковими виплатами до неї Р- приб під-в усіх форм власності і господарювання і-%, що що його отрим. домогосп-ва від розміщення заощаджень у фін. установах r- рентні доходи власників різноманітного майна від передачі в його оренду Тн-непрямі податки що входять у ціну тов.

3.Антимонопольне законодавство України,його роль в розвитку ринкових відносин. Антимонопольне законодавство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об’єднань (крім спеціально визначених державою).Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.

В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах:

• Про захист від недобросовісної конкуренції

• Про захист економічної конкуренції.

Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи:

• організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних форм і розмірів підприємств;

• економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного утворення цін;

• економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

• адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями, організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції;

• недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.

• 4.механізм саморегулювання ринкової економіки.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову кон’юнктуру. При цьому виникають такі основні варіанти ринкової ситуації:

1. Попит перевищує пропозицію.

2. Причини: ріст грошових прибутків, виробництво непотрібної продукції, штучне зниження цін.

3. Наслідки: криза недовиробництва, ріст цін, спекуляція. Вихід: стримування зростання доходів, збільшення виробництва, підвищення цін на дефіцит.

4. Пропозиція перевищує попит.

5. Причини: зайве виробництво, штучне підвищення цін, невисока якість товарів, дефіцит грошей та ін.

6. Наслідки: затоварення (криза надвиробництва). Вихід: зниження цін.

7. Рівновага попиту і пропозиції. Це оптимальна ситуація на ринку, те, до чого він постійно прагне. Тут товари і послуги продаються за ціною ринкової рівноваги. Сила, що змушує виробництво і ринок рухатися до рівноваги, є конкуренція. Взаємодія законів попиту, пропозиції, ціни, конкуренції визначає появу і дію механізму ринкового саморегулювання.

Вивчення механізмів функціонування ринку робить необхідним повернення, але вже в новій якості, до теорії граничної корисності. Справа в тому, що фундатори теорії граничної корисності (Є. Бем-Баверк, Ф. фон Візер, К. Менгер) та їх послідовники намагалися використовувати її в розробці законів ринку в цілому, зокрема при дослідженні її впливу на попит, пропозицію і т. д. Основні положення цієї теорії досить повно висвітлені в навчальній літературі. Наприклад, досить вдалу інтерпретацію її дає В. З. Балікоєв. Перед тим, як зрозуміти суть теорії граничної корисності, необхідно засвоїти вихідні посилання:  по-перше, висока ціна на товар зазвичай перешкоджає придбанню його покупцем, а низька ціна стимулює покупку. По-друге, при тих самих розмірах доходу споживача низькі ціни створюють ефект росту прибутку. Реальні доходи споживача дійсно зростають, і саме це явище називається ефектом доходу.  По-третє, при споживанні супутних товарів зниження ціни на один з них стимулюватиме ріст його споживання. Він заміщатиме собою інші, більш дорогі товари в структурі споживання покупця, стаючи привабливішим через відносну дешевину. Це явище називається ефектом заміщення.  По-четверте, грошові доходи споживачів, за рідкісним винятком, завжди обмежені. Отже, вони мають стримуючий ефект щодо споживачів.  По-п’яте, потреби людей у принципі безмежні. До того ж з багатьох об’єктивних причин вони мають схильність до зростання. Проте окрему потребу в конкретному товарі можна задовольнити.

Потреби мають свою напругу, яку протягом визначеного проміжку часу необхідно задовольнити. Визначена потреба задовольнятиметься відповідно до спаду корисності кожної наступної (додаткової) одиниці товару. Отже, для споживача остання одиниця означатиме граничну корисність, яка завжди спадає, оскільки потреба насичується, а напруженість її знижується. Це явище відоме як закон спадної корисності. Як уже зазначалося, під корисністю розуміється спроможність товару задовольняти потребу людей. Звідси очевидно: корисність — явище чисто суб’єктивне, а не об’єктивне, що не піддається точному кількісному визначенню.

Цінність продукту визначатиметься, згідно з даною теорією, цінністю останньої його одиниці. Таким чином, корисність того або іншого блага зменшується для споживача залежно від того, яким великим його запасом він володіє. Отже, корисність пов’язана ще й з поняттям рідкості.

Ринковий механізм полягає у тенденції ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги (тобто доки пропозиція й попит не зрівняються). У цій точці відсутні як дефіцит, так і надлишок, а отже, зникають ті фактори, що спричинили зміни в ціні. Пропозиція й попит не завжди перебувають у стані рівноваги; внаслідок різких змін на деяких ринках можуть виникати проблеми із збутом, проте рано чи пізно становище вирівнюється.

Таким чином, основними елементами ринкового механізму є попит, пропозиція, ринкова ціна, конкуренція. Без втручання уряду (тобто без встановлення фіксованих цін та інших заходів регулювання) попит і пропозиція зрівноважують ринок і вказують ціну товару й кількість його виробництва. Те, якими будуть ця ціна та кількість, залежить від специфічних характеристик попиту й пропозиції. Зміни ж у цінах і кількості товару у часі залежать від того, як попит й пропозиція реагують на зміни інших факторів.

5.кредит:сутність,джерела,види.

Кредит – як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу позики грошей на умовах обов'язкового повернення їх у певний строк з оплатою у вигляді відсотка. Юридична або фізична особа, яка видала гроші в борг, є кредитором, а котра отримала - позичальником. У процесі руху позики між кредитором і позичальником складаються певні економічні відносини.

Форми кредиту:

• Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з відстрочкою платежу.

• Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами підприємцям у вигляді грошових позик.

• Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики.

• Споживчий кредит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка).

• Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній, валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та цільового характеру.

• Іпотечний кредит надається у вигляді довгострокових позик банками під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі землі, потреб господарювання тощо.

• Міжгосподарський кредит надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.

Основні функції:

• перерозподільча – кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору перетворюючи їх у позичковий капітал.

• емісійна – виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами.

• економія витрат обігу завдяки тому, що кредит суттєво пприскорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.

Найважливішими джерелами кредиту служать:

1. кошти, призначені для відновлення основного капіталу і накопичуються в міру перенесення його вартості у формі амортизації;

2. частина оборотного капіталу, вивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, виплати заробітної плати і т. п.;

3. призначена для капіталізації частину додаткової вартості;

4. кошти бюджетної системи, різних цільових фондів і резервів;

5. доходи і накопичення населення.

6.теорія довгих хвиль М.Кондратьєва та їх місце в економічній науці. Розробка теорії "довгих хвиль" була розпочата ще в XIX ст. Англійський економіст У.С. Джевонс висловив ідею про існування довгих економічних хвиль, обґрунтувавши її статистично. Найбільший внесок у розробку цієї теорії зробили Микола Кондратьєв та Йозеф Шумпетер.

В основу теорії довгих хвиль покладено ідею про еконо­мічну рівновагу, її порушення і відновлення, що мають хви­леподібний характер. М. Кондратьєв вважав, що для роз­витку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості і пов'язував їх з існуванням трьох видів економічної рівноваги.

Рівновазі першого порядку, за Кондратьєвим, відпові­дає "коротка хвиля" тривалістю 2—3 роки, рівновазі друго­го порядку — "середня хвиля" тривалістю 8—11 років, а рівновазі третього порядку — "довга хвиля" тривалістю в середньому 57 років.

М. Кондратьєв узагальнив показники ринкової кон'юнк­тури (середнього рівня цін, процентної ставки, заробітної плати, виробництва чавуну, свинцю тощо), здійснивши багатофакторний аналіз економічного зростання. Він виділив три великі цикли з "хвилями піднесення", що характери­зувалися поліпшенням ринкової кон'юнктури, та з "хви­лями зниження", для яких притаманне погіршення ринко­вої кон'юнктури.

Оскільки, на думку М. Кондратьєва, неможливо точно визначити роки перелому в розвитку великих циклів, він означив такі їхні межі:

І цикл:

1. Хвиля підвищення (з кінця 80-х — початку 90-х ро­ків XVIII ст. до 1810—1817 рр.)

2. Хвиля зниження (1810 —1817 рр. до 1844— 1855 рр.).

II цикл:

1. Хвиля підвищення (з 1844—1855 рр. до 1870— І875 рр.)

2. Хвиля зниження (з 1870—1875 рр. до 1890— 1896 рр.)

III цикл:

1. Хвиля підвищення (з 1891 —1896 рр. до 1914— 1920 рр.)

2. Імовірна хвиля зниження третього циклу з періо­ду 1914—1920 рр.

На думку вченого, для "великих циклів" характерні такі закономірності:на початку "хвилі підвищення" відбуваються значні якісні зміни в економічному житті суспільства, здійсню­ються технічні відкриття та винаходи, які активізують на­уково-технічний прогрес, зумовлюють впровадження нових технологій, спричиняють бурхливий розвиток грошового обігу;

• велика кількість соціальних катаклізмів (війни, ре­волюції, масові страйки) припадає "на хвилі зниження"; їм властиві структурні кризи і депресія в сільському гос­подарстві;

• "хвилі підвищення" сприяють скороченню тривалості криз та зменшенню їх глибини, стимулюють пожвавлення, економічне зростання, а "хвилі зниження", навпаки, збільшу­ють тривалість і глибину криз та депресій, зменшують пер­спективи економічного зростання.

У теорії М. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чинниками економічного зростання. Матеріаль­ною основою довгих хвиль є структурне оновлення техноло­гічного способу виробництва. Вчений зазначав, що інтен­сивність науково-технічних відкриттів є функцією запитів еко­номічної діяльності. Сам розвиток науки, як наголошував до­слідник, є закономірним процесом економічної динаміки.

У структурі довгострокових циклів М. Кондратьєв ви­діляв дві фази — висхідну та низхідну. Низхідна фаза великого циклу — це період зміни ба­зових технологій і технологічних структур тривалістю 20 - 25 років. Упродовж цієї фази відбуваються економічні кризи малих і середніх циклів, що створюють підґрунтя для най­вагоміших вкладень у технічне переоснащення. На цей час також припадає найбільше навантаження у вимірі перебу­дови економічної структури суспільства адекватно техно­логічному оновленню виробництва.

Висхідна фаза великого циклу — це період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства, який триває 25 - ЗО років. Протягом такого проміжку часу можливі також циклічні кризи, пов'язані з оновленням основного капіталу, характерне масове поши­рення нових технологій, зародження та розвиток нових га­лузей економіки. Відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, залучення у виробництво значних обсягів робочої сили, підвищення оплати праці.

Водночас із просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві виникають і по­силюються протидіючі тенденції. З часом їхня дія стає та­кою помітною, що розпочинається глибока криза, яка запо­чатковує низхідну фазу великого циклу.

Сучасна інтерпретація теорії "довгих хвиль" М. Кондратьєва належить австрійському економісту Й. Шумпетеру.

Оскільки наукові відкриття забезпечують значний про­рив у технологіях багатьох галузей, це сприяє прискорено­му нагромадженню капіталу, зростанню прибутків та економічному піднесенню загалом. Однак у міру насичення рин­ку попит різко скорочується, прибутки знижуються й знач­нії частина капіталу стає надлишковою. Саме так, на думку Й. Шумпетера, виникає "хвиля підвищення", а пізніше — "хвиля зниження" великого циклу.

[ред.]Значення теорії циклів Кондратьєва:

Одночасно з формуванням наукових засад довгостроково­го прогнозування економічної кон'юнктури теорія "довгих хвиль" дозволяє виявити й фундаментальні закономірності розвитку економічної системи. Так, першому технічному циклу ("довгій хвилі") відповідає домонополістичне господарство, засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі. Другій хвилі відповідає монополістичне підприємництво з мо­нополістично регульованим механізмом, а третій хвилі — пе­ріод державно-монополістичного господарювання.

Наукові розробки М. Кондратьєва та Й. Шумпетера стали підґрунтям для виникнення нового напряму дослі­джень в економічній теорії — обґрунтування сутності, при­чин та наслідків "довгих" циклічних коливань.

Врахування об'єктивної взаємозумовленості "довгих хвиль" і відповідного оновлення економічної структури суспільства дає можливість науково обґрунтувати сучасний стан розвитку світового господарства. Основою розвитку продуктивних сил є широка інтернаціоналізація структури відтворення, розвиток біотехнологій, впровадження ЕОМ в усі галузі суспільного виробництва тощо. За прогнозами вчених, цикл триватиме до 20-х років XXI ст. Прийнято вважати, що нинішній цикл завершить індустріальний пе­ріод розвитку людства. На зміну йому прийде постіндуст­ріальна цивілізація.

7.конкуренція та її роль в функціонуванні ринкової економіки. Конкуренція – економічне суперництво, боротьба між суб’єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку. Завдання конкуренції – суперництво ринкових суб’єктів за реалізацію власних інтересів шляхом набуття економічних конкурентних переваг порівняно зі своїми суперниками.

Основні умови виникнення та існування конкуренції:

• наявність на ринку необмеженої к-ті незалежних виробників і покупців товарів або ресурсів свобода виробників щодо вибору господарської діяльності абсолютно вільний доступ економ. суб’єктів до ринку та вільний вихід з нього певна відповідність між попитом та пропозицією

• відсутність угод між постачальниками та споживачами ресурсів, які можуть обмежити конкуренцію.

Негативні риси конкуренції полягають в тому, що дрібні виробники витісняються великим капіталом: одні збагачуються, інші розоряються, посилюється соціальне і майнове розшарування населення, зростає безробіття, посилюється інфляція.

Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює якісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передової організації виробництва. Конкуренція корисна для суспільства, вона стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спонукає постійно оновлювати асортимент продукції, що випускається, стежити за досягненнями науково-технічного прогресу і швидко впроваджувати їх у виробництво.

Види економічної конкуренції

• За галузево-територіальною ознакою

  • Внутрішньогалузева

  • Міжгалузева

  • Міжнародна

• За кількістю суб'єктів ринку та ступенем їх конкурентної сили:

  • Досконала (чиста)

  • Недосконала (монополія, монополістична конкуренція, олігополія)

• За методами конкурентної боротьби

  • цінова

  • нецінова

  • чесна

  • нечесна