Змішані системи

Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Також іноді виділяють цифрову економіку - економічну систему постіндустріального суспільства, в якій основним продуктому виступає інформація.

Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді. Отже, Україна мусить скористатися кращими світовими надбаннями господарювання і, враховуючи власні особливості, побудувати економічну систему, засновану на різноманітності форм власності і видах господарювання.

71.68. Рівень безробіття. Закон Оукена. Рівні безробіття:

• Природний рівень безробіття – включає фрикційне та структурне безробіття. Усунути зусиллями уряду неможливо.

• Повна зайнятість – стан зайнятості, коли число безробітних, які шукають роботу не перевищує рівень природного безробіття.

• Фактичне безробіття – статистичний показник зайнятості на певний момент часу. Відображає кількість працездатних, які шукають роботу і зареєстровані як безробітні.

[Ред.]Закон Оукена

Артур Оукен на прикладі США математично виразив зв'язок між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Він сформулював закон, згідно з яким країна втрачає 2-3 % фактичного ВВП відносно потенційного ВВП, коли фактичний рівень безробіття збільшується на 1 % порівняно з його природним рівнем:

(Yf-Yp)/Yp= - λ*(Uf – Up)

• Yf — фактичний ВВП

• Yp — потенційний ВВП

• Uf — фактичний рівень безробіття

• Up — природний рівень безробіття

• λ — емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до змін циклічного безробіття (коефіцієнт Оукена).

Припустимо, λ = 2,5. Тоді закон Оукена формулюється так: якщо фактичний рівень безробіття Uf перевищує природний рівень Up на 1 %, то відставання обсягу ВВП становить 2,5 %. Це відношення (і :2,5 або 2:5) дозволяє обчислити абсолютні втрати продукції, які пов'язані з будь-яким рівнем безробіття.

73.Форми організаціїї суспільного виробництва.

Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство.

Розглянемо більш детальніше ці види. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.

Натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці – роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму господарювання мали й великі маєтки традиційного типу.

Натуральне господарство характеризувалося

• суспільним поділом праці в зародковому стані,

• замкнутістю організаційно-економічних зв'язків,

• роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва,

• малопродуктивною ручною працею.

Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним.

Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробниче та територіальне закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

74.Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції і чинники її зміщення. Сукупна пропозиція — певний обсяг виробництва товарів (чи надання послуг), що виробляється виробниками за певний період часу з розрахунку повної реалізації споживачам за певною ціною (основою якої є собівартість). При зміщенні кривої вправо від AS1 до AS2 відбувається збільшення сукупної пропозиції. На кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції збільшення сукупної пропозиції означає зниження рівня цін при різних рівнях обсягу національного продукту. І, навпаки, зміщення кривої вліво від 1 AS до 3 AS показує зменшення сукупної пропозиції. Внаслідок цього усі сектори економіки будуть виробляти менше національного продукту, ніж раніше, при даному рівні цін, або встановлять більш високі ціни при даному обсязі національного продукту.

 

Мал. 2.3.5. Зміни сукупної пропозиції В таблиці 2.3.2. надається перелік цих “інших умов” або нецінових чинників сукупної пропозиції. Для всіх них характерним є те, що, коли вони змінюються, змінюються і витрати на одиницю продукції при даному рівні цін. А це означає, що крива сукупної пропозиції буде зміщуватися вправо або вліво. Якщо під впливом цих чинників витрати на одиницю продукції зменшуються, то крива сукупної пропозиції зміщується вправо і вниз. І, навпаки, якщо витрати на одиницю продукції будуть збільшуватись, то крива сукупної пропозиції зміщується вліво і вгору. Таблиця 2.3.2. Нецінові чинники сукупної пропозиції, які зміщують криву сукупної пропозиції 1. Зміна цін на ресурси: а) наявність внутрішніх ресурсів: - земля (природні ресурси); - трудові ресурси; - капітал; - підприємницькі здібності; б) ціни на імпортні ресурси; в) панування на ринку. 2. Зміни в продуктивності. 3. Зміни правових норм: а) податки з підприємств і субсидії; б) державне регулювання.

76. Товар і його властивості. Альтернативна вартість. Товар - економічне благо, що має суспільну споживну вартість й обмінюється на ринку. Бувають матеріальні (тривалого і нетривалого користування) і нематеріальні (послуги). Часто використовуються поняття економічного і вільного товару.

Економічний товар — все зовнішнє по відношенню до людини, що має властивості корисності, може бути при­своєним і є відносно дефіцитним. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують.

Вільний товар — все зовнішнє по відношенню до людини або таке, що має властивості корисності, пропозиція якого є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задовольняється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, сонячне світло є вільними товарами.

З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:здатність задовольняти певну потребу людини;

• придатність для обміну на інші товари.

Тобто йому властиві споживна вартість і вартість:

Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару.

Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини.

Також ці дві властивості дають змогу ввести поняття альтернативної вартості для товарів, що задовольняють одну й ту саму потребу людини. Альтернативна вáртість - теоретичний показник, який вказує, на скільки одиниць треба зменшити виробництво одного товару, щоб за рахунок вилучених факторів виробити одиницю іншого подібного товару. Розрізняють постійну та зростаючу альтернативну вартість.

Постійна альтернативна вартість означає, що фактори виробництва є досконалими замінниками, їх використовують в однакових фіксованих пропорціях, щоб виробляти обидва товари. І наприклад подвоєння всіх затрат факторів збільшує обсяг виробництва удвічі.

Зростаюча альтернативна вартість — можливість за рахунок вилучених факторів від зменшення виробництва одного товару виробити значно більше іншого товару. Альтернативна вартість завжди існує там, де є вибір. Коли ми обираємо, ми приймаємо один варіант і при цьому відмовляємося від іншого. Отже, альтернативною вартістю обраного варіанту буде вартість варіанту,від якого ми відмовились.

77.Номінальний і реальний валовий внутрішній продукт. ВВП – це ринкова вартість усієї сукупності кінцевих товарів і послуг, вироблених в певній країні, за певний проміжок часу (як правило – рік).

Поточні ціни – це фактичні ціни поточного року, які є предметом обліку або аналізу.

Номінальний ВВП – це ВВП розрахований у поточних цінах.

Реальний ВВП – це ВВП виражених у постійних цінах, з врахуванням інфляції.

Валовий Внутрішній Продукт – це вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг вироблених із ресурсів розміщених в певній країні, не залежно від того хто є їх власником.

Валовий Національний Продукт - це вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг вироблених із ресурсів які належать громадянам певної країни, не залежно від місця розташування цих ресурсів.

78.Необхідність державного регулювання ринкової економіки. Державне регулювання економіки — це управління соціально-економічним розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об'єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб'єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації конкретних цілей.

Об'єкти державного регулювання економіки — сфе­ри, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови со­ціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або терміново, як того вимагають умови нормального функціо­нування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Конкретні об'єкти ДРЕ: економічний цикл; структу­ра економіки; умови нагромадження й інвестиційна діяль­ність; науково-технічний прогрес та інноваційні процеси; грошовий обіг, інфляція; ціни; платіжний баланс; блок соці­альних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка й перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо); умови конкуренції; навколишнє середовище (екологічні пробле­ми); регіони тощо.

Суб'єкти ДРЕ — це суб'єкти виконання та суб'єкти впливу.

Суб'єкти виконання — держава та її інституційні орга­ни (законодавчі, виконавчі і судові органи різних рівнів).

Суб'єкти впливу — фізичні та юридичні особи, гро­мадські й політичні об'єднання, засоби масової інформації, окремі особистості тощо.

Основні цілі державного регулювання економіки:

• Раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності

• Забезпечення стабільного розвитку національної економіки

• Забезпечення конкурентноздатності національних товарів на світових ринках

• Реалізація соціальних цілей розвитку суспільства

Макроекономічна ефективність означає:

• зростання продуктивності праці в суспільному ви­робництві на основі його технічного і технологічного онов­лення, вдосконалення організації та управління;

• збалансований, пропорційний розвиток економіки;

• повне й оперативне задоволення соціально-економіч­них потреб суспільства.

Конкурентоздатність національної економіки — виробництво товарів і послуг відповідно до вимог якості та цінових параметрів світового ринку.

Реалізація соціальних цілей розвитку суспільства передбачає:

• соціальну стабільність;

• забезпечення ефективної зайнятості;

• дотримання вимог екологічної безпеки;

• задоволення соціально-культурних та духовних по­треб населення.

80. Причини виникнення та види безробіття.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення називається самодіяльнимнаселенням.