2.2. Соціокультурні характеристики туризму.

У сучасних соціологічних джерелах соціокультурні характеристики туризму представлені не в цілісному, систематизованому вигляді, а як розрізнені фрагменти в різних наукових джерелах з проблем туризму, аналіз яких доцільно здійснити у трьох дискурсах: термінологічному, класифікаційному, структурно-функціональному.

Термінологічний дискурс має на меті порівняльний аналіз представлених у туризмології визначень туризму для виділення серед них тих, що несуть у собі соціологічний, зокрема соціокультурний, контекст.

Розглядаючи етимологію слова "туризм", слід зазначити декілька трактувань щодо його походження. Так, відомий представник американської школи туристичного бізнесу Джон Уокер посилається на англомовне походження цього терміна. На його думку, слово tourism виникло в англійській мові десь на початку XIX ст. Його корінь tour викликає асоціації швидше з "турне" театральної групи, ніж з "індивідуальними поїздками для власного задоволення", що більш актуально в світлі сучасного вживання цього слова. Вебстерський словник англійської мови дає таке визначення слову tourist: той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення чи розширення культурного світогляду (one, who makes a tour for plersure or culture).

З другого боку, російські автори словника-довідника "Туризм, гостеприимство, сервис" (М., 2002) посилаються на походження терміна "туризм" від латинського tornus - рух по колу; крутити, вертіти.

Обґрунтованим є етимологічне дослідження авторів "Фундаментальної соціології" т. XI (М., 2007) В.І.Добренькова та А.І.Кравченка, за результатами якого вони стверджують, що етимологічно слово "туризм" сягає французького tour, що в перекладі значить "прогулянка, поїздка". "Современный словарь иностранных слов" (СПб., 1994) наводить таке визначення туризму: "вид активного відпочинку - подорожі (поїздки, походи), які здійснюються організовано чи самостійно для відпочинку, зі спортивною метою (гірський, водний та лижний туризм) або з пізнавальними цілями (науковий туризм)".

Зазначимо, що в загальних рисах таке трактування поняття "туризм" увійшло в ужиток у сучасній туризмології. При цьому міра наближення різних авторів до цього визначення досить різна.

Більшість представлених у джерелах з туризмології визначень доцільно об'єднати у дві групи.

До першої групи включимо визначення, які можна умовно назвати вузъкогалузевими. Кожне з них відображає специфіку тієї чи іншої галузі суспільства-економічної, політичної, культурної і т.д.

Так, чимало визначень трактують туризм як одну з галузей промисловості, бізнесу. Одним з варіантів такого визначення є підхід з боку пропозиції. Ключовою особливістю такого визначення є його фокусування на предметі продажу продукції туристичної індустрії. Предмети споживання - це концептуальне ядро визначення туризму з погляду пропозиції, його можна сформулювати так: "туризм - це сукупність усіх видів бізнесу, які напряму постачають товари та послу ги для сприяння бізнесу, задоволенням та розвагам, вдалині від звичної домашньої атмосфери".

Дещо більш розширене розуміння туризму цієї галузевої спрямованості наводить Джон Уокер. На його думку, туризм можна визначити як науку, мистецтво та бізнес залучення туристів та організації їх перевезення та розміщення, а також створення умов для кращого вдоволення їх потреб та запитів.

Порівняльний аналіз визначень туризму галузевої спрямованості здійснив російський туризмолог В.О. Квартальнов. Зокрема, він цитує Дж. Джаффарі (США), який запропонував інше визначення туризму: "Туризм - це навчання людини поза її звичним способом життя, які вдовольняють її потреби, вдалині від імпульсів, які дає домашнє, соціокультурне, економічне та фізіологічне середовище перебування".

Джаффарі та Річі (США) повторили це визначення кількома роками пізніше як базове для університетського курсу з вивчення туризму.

Мерфі, окреслюючи суспільну базову плановану модель туризму, подає більш вузьке визначення - це подорож нерезидентів (туристів, включаючи екскурсантів) до місця призначення та їх тимчасове перебування там до тих пір, поки воно не стане їх постійним місцем проживання; туризм - це поєднання відпочинку та бізнесу.

Визначення Ліпера (Канада) найбільш складне з тих, що наведено вище. Він стверджує, що туризм потрібно розглядати як систему, що об'єднує людей, які подорожують на власний розсуд та тимчасово зупиняються поза їхнім звичним місцем проживання на одну та больше діб, здійснюючи тури, спрямовані на отримання матеріальної вигоди.

Елементами такої системи є туристи, виробничі регіони, транзитні маршрути, регіони призначення та індустрія туризму. Ці п'ять елементів пов'язані між собою просторовим та функціональним зв'язками. Керуючись характеристиками відкритої системи, організація цих п'яти елементів працює всередині великої соціальної системи, взаємодію чи з фізичною, культурною, суспільною, економічною, політичною та технологічною діяльністю.

Близьке до наведеного розуміння туризму визначається Всесвітньою радою з туризму та подорожей, яка вказала на такі характеристики сучасного туризму:

• найбільша індустрія, яка має близько $3,5 трлн. обігового капіталу;

• провідний виробник промислової продукції, чий внесок до валового національного продукту становить 6,1%;

• провідний платник податків;

• роботодавець для 127 млн. людей, тобто кожного п'ятнадцятого від усіх працюючих;

• галузь світової економіки, яка найдинамічніше розвивається'.

Як бачимо, всі наведені визначення сконцентровані на "економічному" розумінні туризму.

Однак навіть серед науковців та практиків економічного спрямування поширюється розуміння необхідності докладнішого розуміння туризму, що виходить за межі "індустріального підходу". Так, для Національної політики навчання туризму (США) типова така дефініція туризму - це "діяльність та активність людей, які їздять у місце чи місця за межами свого регіону з будь-якою метою, за винятком щоденних поїздок на роботу".

Як бачимо, у цьому визначенні взагалі відсутня та частина туризму, що пов'язана з його організацією. Разом з тим слід погодитись з російським дослідником М.Б. Біржаковим, що туризм хоча й належить до мандрівок, але, на відміну від подорожей, це категорія, яка перебуває під сильним впливом економіки та політики, до цього ж він наділений дуалізмом внутрішньої природи явища. На його думку, туризм - це:

а) особливий масовий вид подорожей з чітко визначеними целями туризму, які здійснюють власне туристи, тобто діяльність самого туриста, та

б) діяльність з організації та здійснення (супроводження) таких подорожей, туристична діяльність. Така діяльність здійснюється різними підприємствами індустрії туризму та суміжних галузей.

Подальшого розширення предметне визначення туризму набуло в роботах російських та українських туризмологів. Зокрема, класичне визначення туризму у зазначеній роботі М.Б. Біржакова виглядає так: туризм - це тимчасове переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну чи іншу місцевість у межах своєї країни у вільний час з метою отримання задоволення та відпочинку, в оздоровчих та лікувальних, гостьових, пізнавальних, релігійних чи в професійно-ділових цілях, але без занять оплачуваною роботою з джерела у відвідуваному місці.

Саме такі розширені визначення туризму утворюють другу групу.

Принципового значення для подальшого уточнення змісту поняття "туризм" мають роботи відомого українського філософа В.С. Пазенка. Обґрунтовуючи необхідність створення інтегральної науки - туризмології, він пише: "Одним із чинників, який стимулює створення туризмології, є тенденція перегляду розуміння туризму як суто "індустрії подорожей та відпочинку", надання цьому розумінню "людського виміру". А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядне, культурне, пізнавальне, етичне, комунікативне значення туризму як специфічного соціального інституту і феномена загальнолюдської культури. В цьому аспекті головним об'єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує.

Подорож - одне із ключових понять тезаурусу туризмознавства: "Вид діяльності, який називаємо туризмом, поєднує організацію подорожей та індустрію гостинності". На значення поняття "подорож" вказують і французькі теоретики: "Так само, як географія знайшла єдність у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у "подорожі". Але подорож - не лише одна із форм діяльності людини, а й прояв її способу життя. Втім людина, що подорожує (вчений, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст чи "молодий шукач пригод"), - це не просто "споживач туристичного продукту", що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка під час мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культур них артефактів, до "ціннісних галактик" інших країн, народів, людей. Саме така особистість за нашим переконанням утворює епіцентр філософії туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ, або "споживати", використовувати його, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської "навали" вихідного дня), а милуватися ним, шанувати багатства природи та культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності.

За такого підходу дедалі більшого поширення набуває розуміння туризму як масштабного соціального явища - соціального феномена.

Так, російські дослідники дають одне з найбільш розширених (і в той же час конкретних) визначень туризму: багатозначний термін, яким позначаються різні сфери цього складного феномену:

1) "тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без занять оплачуваною діяльністю в країні (місці) тимчасового перебування" (Закон РФ "Про основи туристичної діяльності" від 1 грудня 1996 p., додаток №1). Туризм передбачає тимчасове переміщення населення з одного регіону (району, міста, села) в інший, якщо воно не пов'язане з переміною місця проживання чи роботи.

Базовим вважається визначення, прийняте Статистичною комісією ООН в 1993 році, згідно з яким туризмом вважається діяльність осіб, які подорожують та перебувають у місцях за межами їх звичного середовища протягом періоду, який не перевищує року поспіль, з метою відпочинку, а також з діловими та іншими цілями;

2) приватний випадок подорожей з чітко визначеними цілями тапоєднуваний з діяльністю з організації та здійснення таких подорожей. В широкому розумінні туризм означає переміщення з одночасною зміною побуту людей. Розвиток туризму перебуває під більш сильною залежністю від стану економіки та геополітичних процесів, які відбуваються як в окремій країні, так і у світі в цілому. В сучасному розумінні туризмом називають діяльність, пов'язану з масовим туристським переміщенням, його матеріальною базою, рівнем обслуговування, досягненнями туристів-спортсменів;

3) форма розумового та фізичного виховання, що реалізується через подорожі;

4) популярна форма організації відпочинку, проведення дозвілля;

5) галузь господарства з обслуговування людей, які тимчасово перебувають поза місцем постійного проживання;

6) сегмент ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства (транспорт, громадське харчування, готельний бізнес, культура, торгівля та ін.) з метою пропозиції своєї продукції та послуг туроператорам.

Отже, в сучасній туризмології поступово укорінюється саме розширене розуміння туризму.

Туризм розглядається як багатовимірне соціокультурне і політико-економічне явище, яке сприяє зближенню націй і людей, розширенню культурних контактів і розвитку глобального співтовариства. Туризм, як прибуткова галузь економіки, став впливати на політику держав. Світовий досвід і практика економічної, соціальної і політичної стабільності розвинених країн доводять, що географічне положення держави, її природно-кліматичні ресурси і визначні пам'ятки стають загальним благом лише засобами туризму.

Саме таке розуміння найбільш наближене до соціологічного розуміння туризму як соціокультурного феномена.

При цьому культурний ефект туризму виявляється в раціоналізації вільного часу населення, розширенні його духовних і фізичних здібностей. Туризм сприяє збереженню і своєчасній реставрації історичних пам'яток, архітектурних споруд, поліпшенню екології регіону: починають розвиватися інфраструктура туризму, сервісні служби (дороги, побутові послуги, кафе, ресторани, парки розваг).

Туристи з розвинених країн привозять в країни, що розвиваються, не тільки валюту, але і знання, кваліфікацію, високий рівень освіти і культури, тим самим залучаючи місцеве населення до вищого рівня цивілізованості. В результаті міжнародний туризм виконує латентну функцію освіти, замінюючи аборигенам середню школу і університет одночасно.

Соціальний ефект туризму виявляється у збільшенні числа зайнятих, зростанні інвестицій, підвищенні матеріального рівня життя населення регіону. У цій галузі праця не механізована і не може бути механізованою, що дозволяє залучати трудові ресурси, направляючи їх на обслуговування туристів. У 1995 р. кожне 16-те робоче місце в світі припадало на туризм. Згідно з даними Міжнародної організації праці, у 1995 р. 11% робочої сили у всьому світі, а це близько 200 млн. чоловік, прямо або опосередковано працювали у сфері туризму, а 2005 р. вона орієнтовно збільшилася до 340 млн.

Стійке зростання кількості туристського потоку - запорука економічного піднесення регіону. Якщо людина подорожує країною, зупиняється в готелях, то туди надходять кошти, отже, більше податків отримує місцевий бюджет. Туристи, як правило, відвідують музеї, галереї, купують там сувеніри; не буде туристів - музеї залишаться без коштів. Тут має місце так званий мультиплікативний ефект - прибутки отримують не тільки власники готелів і ресторанів, але і фермери, що поставляють продукти харчування, навчальні заклади, в яких навчаються діти персоналу готелів, транспортні підприємства. Успішний розвиток туризму впливає на такі ключові сектори економіки, як транспорт і зв'язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання та ін.

Розвиток сфери туризму сприяє підвищенню рівня освіти, вдосконаленню системи медичного обслуговування, впровадженню нових засобів розповсюдження інформації. Розвиток індустрії туризму сприяє зниженню рівня безробіття в регіоні, значному збільшенню надходжень до місцевих бюджетів, впорядкуванню територій. Удосконалюється і сфера громадського харчування: відкривається багато невеликих підприємств різного рівня, які достатньою мірою задовольняють попит на послуги харчування, а також кейтерингові послуги (організація банкетів, оформлення місць для роздачі їжі та ін.).

На культурні і соціальні аспекти, як і на туризм у цілому, впливають соціально-демографічні чинники. Так, зростання тривалості життя в розвинених країнах означає, що люди, вийшовши на пенсію, можуть проводити в поїздках більше часу, аніж раніше (зрозуміло, якщо розмір пенсії тому сприяє). Завдяки збільшенню оплати праці, наданню робочим і службовцям різних соціальних гарантій і пільг за рахунок підприємств відбулося розширення соціального складу туристів. Багато підприємств включають туризм у свої соціальні програми. Зменшення кількості дітей у сім'ях звільнило час для подорожей молодим парам, а пізніший шлюб, особливо у середнього класу, збільшив кількість часу, який можна витратити на ознайомлення з іншими країнами.

Нині жінки не поспішають виходити заміж, самі заробляють і відповідно оплачують свою відпустку. Прагнення до здорового способу життя і турбота людей про своє здоров'я розширили спектр медичного і оздоровчого туризму.

Слід зазначити, що таке розуміння туризму, як соціокультурного феномена, поступово набуває легітимації не тільки у законодавчій базі окремих держав, але й у міжнародних нормативних документах.

Так, згідно із Законом РФ "Про основи туристичної діяльності": туризм - це тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних та інших цілях без занять оплачуваною діяль¬ністю в країні (місці) тимчасового перебування.

Українське законодавство закріпило в нормативних актах таке визначення:

туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (Закон України "Про туризм" № 324/95-ВР) (Відомості Верховної Ради України, 1995 p., № 31, ст. 241; 2001 p., № 32, ст. 172).

Постійну увагу подальшому розвитку туризму, удосконаленню міжнародної правової бази для його розвитку приділяють міжнародні організації, зокрема Організація Об'єднаних Націй. Так, у 1954 р. нею було прийнято таке визначення: туризм - це активний відпочинок, який впливає на зміцнення здоров'я, фізичного розвитку люди¬ни і виходить за межі постійного місця проживання.

У 1993 році це визначення набуло уточненого формулювання: туризм - це діяльність осіб, які подорожують і здійснюють перебування в місцях за межами звичного їм середовища, протягом періоду, що не перевищує одного року поспіль, з метою відпочинку, також з діловими чи дозвіллєвими цілями.

За визначенням ЮНЕСКО, туризм - це від'їзд з дому без наміру наживи. Згідно з Гаазькою декларацією по туризму від 1989 p., туризм - це переміщення людей з місця їх мешкання і роботи, а також сфера послуг, створена для задоволення потреб, що виникають в результаті цих переміщень. У таких переміщень є чітко поставлена мета - ознайомлення з визначними пам'ятками, лікування, навчання або відпочинок за кордоном. На відміну від нього, подорож - переміщення людей у просторі та часі незалежно від мети.

Класифікаційний дискурс

Зазвичай класифікацію розуміють в науці і соціальній практиці як розподіл предметів будь-якого роду на класи за найбільш суттєвими ознаками, притаманними предметам даного роду, і соціальними формами спілкування. У соціології - це спроба визначити соціальні структури (суспільство, організації, відносини), які існують постійно.

У соціології туризму - це процес виділення із складного соціо-культурного феномена "туризм", що несе у собі його родові ознаки, більш конкретних і специфічно окреслених його видових проявів, які вирізняються за тими чи іншими ознаками.

Зазначимо, що процес класифікації феномена "туризм" в соціології ще не завершений. Існує декілька підходів щодо його здійснення.

В одних соціологічних джерелах представлена класифікація за формами туризму, під якими розуміють тип організації туристичної діяльності людини або групи людей (індивідуальний, груповий (колективний, сімейний туризм).

Також є класифікація за видовими ознаками. Так, М.Б. Біржаков пропонує поділяти туризм на активний і пасивний.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (скелелазіння, спортивні ігри, спускання на плотах бурхливими річками, підводний туризм, сафарі та ін.), що вимагають значної фізичної напруги і доступні далеко не всім категоріям туристів. Ще більш виділяється в цьому сенсі екстремальний туризм.

Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напружену, в сенсі фізичних навантажень, програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на осіб, більш схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, не вимагають напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на морському, гірському, водолікувальному курорті, оздоровчі тури, тури на лікування. Це стосується турів для сімей з дітьми, туристів старшого віку і пенсіонерів.

Найбільш повна і логічно виважена класифікація феномена туризму представлена В.І.Добреньковим та А.І.Кравченком. В ній туризм поділяють за такими ознаками: мета подорожі, спосіб пересування, інтенсивність туристського потоку, тривалість подорожі, характер організації подорожі тощо.

У всьому світі прийнято ділити туризм перш за все на зовнішній (виїзний та в'їзний), тобто міжнародний, і внутрішній.

Внутрішній туризм - подорожі усередині своєї країни осіб, що постійно проживають в межах держави, без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. На внутрішній туризм в світі припадає 80-90% поездок.

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну з туристичними цілями без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. В середньому близько 65% всіх міжнародних туристичних поїздок припадає на Європу, близько 20% - на Америку і близько 15% - на інші регіони.

За видами діяльності (цілями відпочинку) туризм поділяється на спортивний (пішохідний, водний, лижний та ін.), культурно-пізнавальний, утилітарний (наприклад, риболовля), лікувально-оздоровчий (у санаторіях) і спортивно-оздоровчий (дитячі табори, наметові табори), науковий, діловий, спортивний відпочинок, шоп-тури, пригодницький, паломництво, екзотичний, екотуризм, пікнік, вікенд, науковий, конгресовий та ін.

Спортивний туризм - походи маршрутами певної категорії складності, а також участь в змаганнях з техніки туризму і чемпіонатах; різновид самодіяльного туризму.

Культурно-пізнавальний туризм - подорожі людей по своїй країні і по зарубіжних країнах для ознайомлення з пам'ятками культури, місцевими традиціями, звичаями, способом і стилем життя.

Складова частина культурного туризму - музейний туризм. У західноєвропейських країнах практично всі музеї - від найменшого до найбільшого - орієнтовані на відвідини туристів, за рахунок чого більшість музеїв існує.

Терміни "культурно-пізнавальний" і "науково-пізнавальний" туризм у вітчизняній літературі часто вживаються як синоніми. їх об'єднує кваліфікаційна характеристика "пізнавальний", яка виявляє мету і призначення цих видів туризму. У зарубіжній літературі характеристика "пізнавальний" не вживається, тому розглядаються культурний і науковий туризм як самостійні види рекреаційної діяльності.

Пізнавальний туризм - туристські поїздки, подорожі, походи з метою відвідин будь-яких регіонів, місцевостей, центрів туризму тощо для ознайомлення з пам'ятками природи, історії і культури, побутом і традиціями місцевого населення, народними ремеслами і промислами, досягненнями в області науки, культури, промислового виробництва, будівництва і т.ін. Елементи пізнавального туризму різного ступеня властиві практично всім видам туризму.

Оздоровчий туризм - туристські подорожі, поїздки і походи в якій-небудь місцевості із сприятливими для здоров'я природно-кліматичними умовами і перебування там з метою відпочинку. Оздоровчий відпочинок залежно від засобів впливу на людину поділяється на клімато-, море-, грязелікування і т. ін. Зазвичай в рамках оздоровчого туризму проводяться некатегорійні походи, прогулянки, купання, катання на водних або гірських лижах, екскурсії, розважальні заходи тощо.

Медичний туризм - поїздки людей в ті країни або регіони, де можна заощадити на медичному обслуговуванні, вдаючись за допомогою до професійних лікарів і найкращих клінік. Все більше жителів Західної Європи приїздить до Польщі, Угорщини і Словаччини, щоб зробити собі пластичні операції, отримати стоматологічні й інші медичні послуги, заплативши за це у декілька разів менше, ніж удома.

Науковий і навчальний туризм припускає навчання іноземній мові, реставрацію пам'яток, вивчення етнографії, історії, проведення археологічних експедицій.

Науковий туризм включає поїздки для участі в різних нарадах, конгресах і симпозіумах, у великих міжнародних книжкових ярмарках, а також участь у наукових, найчастіше археологічних, експедиціях. Останнім часом науковий туризм неймовірними темпами завойовує турбізнес. Фахівці розрізняють три види наукового туризму, не пов'язаного з конгресами і семінарами:

• ознайомчий. Під час поїздки туристів ознайомлюють з природними й антропогенними об'єктами і надають пояснення;

• допоміжна участь. У цьому випадку туристи беруть участь в наукових роботах як допомоговий персонал, наприклад беруть участь у реставраційних роботах, роботах у заповідниках із збереження рідкісних тварин або в польових наукових дослідженнях;

• самостійні дослідження туристів.

Діловий туризм - поїздки бізнесменів для укладення контрактів, ознайомлення з перспективами ринку збуту, пошуку нових партнерів або клієнтів.

Екологічний туризм. Термін "екотуризм" був уведений в ужиток на початку 80-х років. XX ст. Єдине визначення екотуризму відсутнє. За визначенням Міжнародного Союзу охорони природи (МСОП): екологічний туризм, або екотуризм - подорож з відповідальністю за навколишнє середовище щодо непорушених природних територій для вивчення і насолоди природою і культурними визначними пам'ятками, що сприяє охороні природи, "м'яко" діє на навколишнє середовище, забезпечує активну соціально-економічну участь місцевих жителів і отримання ними вигод від цієї діяльності.

Екологічний туризм ділять на декілька різновидів:

• науковий туризм - подорожі, основною метою яких є спостереження за природою в польових умовах;

• природний туризм (nature tourisme, nature-based or nature-oriented tourism) - будь-які види туризму, які безпосередньо залежать від використання природних ресурсів в їх відносно незміненому стані, включаючи ландшафти, рельєф, води, рослинність і диких тварин. Як різновид природного туризму, іноді виділяють біотуризм (wildlife tourism) і подорожі в дику природу (wilderness travel), метою яких можуть бути будь-які об'єкти живої природи;

• освітні тури - екскурсії в заповідники і національні парки для вивчення історії і природи;

• пригодницький туризм (adventure tourism) - подорожі, пов'язані з активними способами пересування і відпочинку на природі (альпінізм, скелелазіння, піший, водний, лижний, кінний туризм, каньйонінг, каякінг, дайвінг).

Сьогодні найбільш популярними видами екотуризму стають піші походи і наметові табори, спостереження за птахами, кіно-, фотографування і екосафарі, походи в гори і альпінізм, водний туризм і риболовля, ботанічні екскурсії, спостереження екзотичних метеликів, пригодницький туризм, велосипедні трекінги, спелеотуризм, підводний туризм, сплав по гірських річках (рафтинг), кінний туризм та інші вида екстрім-туризму.

Релігійний туризм (паломництво) - поширений у світовій туристичній практиці спосіб відвідин святих місць. Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток паломництва та релігійного туризму, утворються паломницькі служби, що організовують поїздки місцевого населення в монастирі й до релігійних святинь.

Етнографічний туризм - заснований на інтересі людей до справжнього життя іншого народу, до ознайомлення з народними традиціями, обрядами, творчістю і культурою.

За способом пересування туристів розрізняють: пішохідний, авіаційний, морський, річковий, автотуризм, залізничний, велосипедний і змішаний. За інтенсивністю туристичних потоків розрізняють постійний і сезонний туризм.

У туризмі існують пікові сезони і сезони спаду туристичної діяльності. Це означає, що готелі, транспорт й інші об'єкти інфраструктури туризму, а також персонал залишаються незайнятими значну частину року. Окрім того, в сільських районах пік туристичного сезону нерідко збігається з розпалом збору врожаю та інших важливих робіт.

За тривалістю перебування туристів у подорожі виділяють короткочасний та довготривалий туризм. Короткочасний туризм передбачає тривалість подорожі не більше трьох діб. Довготривалий туризм може тривати від 3 діб до 1 року.

За характером організації подорожі виділяють індивідуальний, груповий, організований, самодіяльний та неорганізований туризм.

Індивідуальний туризм - подорож однієї людини за власною програмою. Турфірми виконують замовлення туристів-індивідуалів (визначення районів відвідин, тривалість зупинок, умов нічлігу і т.ін.). Індивідуальний туризм може розвиватися завдяки спорідненим і сімейним зв'язкам, творчим обмінам і відвідинам на запрошення. Індивідуальні тури практикуються також за програмами соціального і молодіжного туризму. Обслуговування при індивідуальному туризмі здійснюється спеціальними, звичайними або спеціалізованими турфірмами.

Груповий туризм - форма організації туристичної подорожі людей, об'єднаних бажанням і можливістю спільної подорожі за конкретним маршрутом або з метою отримання програмного обслуговування, задоволення колективного інтересу до об'єкта відвідання. Під час подорожі виникає тимчасовий колектив. Груповий туризм - переважна форма організації поїздок за маршрутами та програмами соціального й молодіжного туризму. При груповому туризмі реалізуються значні можливості отримання пільг та знижок. Так, знижки на обслуговування груп надають підприємства розміщення, різні види підприємств транспортного обслуговування, заклади культури, профспілки.

Організований туризм - поїздки за турами й маршрутами, що організовують туристичні фірми або клуби. Реалізуються, як правило, на умовах попередньої оплати.

Неорганізований туризм - спонтанні поїздки туристів, як правило, організовані самими туристами без участі організації-посередника, туристського клубу або секції.

Самодіяльний туризм (кваліфікований) - специфічний вид туристської громадської (аматорської) діяльності, який реалізується на добровільній самодіяльній основі.

За типом спонсорування - туризм державний і туризм комерційний.

Наведена класифікація не охоплює всіх без винятку видів туризму через обмеженість обсягу посібника, наявність словникових, довідкових та енциклопедичних джерел. До того ж, туризм є феноменом, що стрімко і динамічно розвивається, продукуючи нові й нові види. Дослідження вітчизняної туристичної сфери засвідчують, що в радянські часи основний потік туристів проходив усередині країни, а в зарубіжному туризмі переважали три види: пляжний відпочинок, огляд визначних пам'яток і шоп-тури. Пляж, готель з басейном, автобусна екскурсія історичними місцями для багатьох людей як вид відпочинку нині втрачають свою привабливість. Практично зникли як вид туризму поїздки за продовольством. Сьогодні ринок туристичних послуг як в нашій країні, так і в світі надзвичайно змінився. Він сегментується з урахуванням мотивації подорожі, віку, активності і допитливості туриста. Сформувався споживач, що надає перевагу нестандартному відпочинку. Багато виїзних турів розширюються за рахунок включення в пакет якої-небудь родзинки у вигляді екстрім-екскурсії. Раніше це були альпінізм, пішохідний, кінний, водний, гірський, спелео-, вело-, мото- і автотуризм. Тепер на слуху дайвінг, каньйонінг, скельні сходження, джампінг,парапланфюм, парашутний спорт, легка авіація, джип-сафарі тощо. Щороку туристичний ринок пропонує новинки.

Структурно-функціональний дискурс має на меті здійснити структурно-функціональний аналіз соціокультурного феномена туризму.

Структурно-функціональний аналіз в соціології зазвичай розуміють як метод соціологічного дослідження, в межах якого розрізняють два основні підходи:

1) структурний - йде від аналізу різних структур до визначення виконуваних функцій;

2) функціональний - визначається певна сукупність функціональних вимог і згодом виявляються різні структури, які виконують ці функції.

Структурно-функціональний аналіз, як один з напрямів практичного структуралізму, є не що інше, як системний, нередукціоністський підхід, головна теза якого - ціле є дещо більше, ніж сума його складових частин. Ця ідея утвердилася в багатьох науках, у різних контекстах і варіантах, а поняття "структура" стало центральним сенсоутворювальним логіко-методологічним конструктом. Причинний структурологізм ґрунтується на постулаті системності соціальних об'єктів та визнанні каузальної залежності між властивостями суспільних явищ і процесів та їх структурою.

У цьому зв'язку особливу функцію виконує поняття "соціальна структура", яке відображає не ідеальні конструкції, а ті, що мають місце в об'єктивній соціальній реальності. По-перше, структура - це певний, порівняно стабільний спосіб взаємозв'язку суб'єктів соціальної поведінки. По-друге, вона відзначається певною незалежністю від індивідів та інших суб'єктів соціальної дії. По-третє, структура відіграє щодо них роль стримуючого та спонукального чинника.

Виходячи з того, що структура туризму як соціокультурного феномена має відображати соціальні відносини в цій сфері, доречно залучити до основних елементів структури саме суб'єктів - носіїв соціальних відносин: туристів, туристичні групи, туристичні організації, туристичні практики і туристичні інститути.

У відповідності до зазначеної структури туризм виконує у суспільстві певні функції. На думку В.О. Квартальнова, туризму притаманні такі функції.

• гностичні, або пізнавальні, - аналітичні, синтезуючі та евристичні;

• інформаційно-комунікативні;

• творчі - пояснювальні, прогностичні, проектувальні;

• діяльніші - пов'язані з формуванням та здійсненням ідеологічних, управлінських, виховних, освітніх та пропагандистських заходів.

Додатково, крім перелічених функцій, він ще виокремлює такі соціальні функції:

1) створення матеріально-технічної бази та інтелектуальних основ розширеного розвитку суспільного виробництва, соціального прогресу та підвищення благоустрою всіх членів суспільства;

2) формування, регулювання та вдосконалення суспільних відносин;

3) виховання людини.

На притаманність туризму соціальної функції вказує М.Б. Біржаков. На його думку, ця функція реалізується шляхом виконання певних соціальних завдань:

• надання нематеріальних благ споживачу у вигляді широкого спектра послуг;

• формування загальноосвітнього, культурного, соціального ровня населення;

• розширення міжнаціональних, міждержавних, міжетнічних, міжособистісних відносин;

• забезпечення відпочинку, відновлення життєвих сил, здоров'я споживачів;

• погодження інтересів окремих груп населення з довготривалими інтересами суспільства, витому числі щодо збереження сприятливого екологічного, соціального, культурного середовища.

Вдало визначають функції туризму українські автори В.К. Федорченко та І.М.Мініч:

• виховна - формування відчуття колективізму; моральні та етичні цінності;

• освітня - поповнення та закріплення знань з питань краєзнавства, природознавства, топографії, рекреалогії; ознайомлення з культурою і традиціями країн і народів світу тощо;

• оздоровча - дотримання оптимального режиму фізичних навантажень, використання сприятливого впливу природних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та громадської гігієни, розвиток адаптивних можливостей, підтримка організму на належному рівні фізичної підготовки;

• спортивна - створення бази загальної фізичної підготовки з туристської техніки, досягнення максимальних результатів у туризмі.

Разом з тим слід зазначити, що позитивними соціокультурними наслідками розглянутих функцій не вичерпується вплив туризму на соціальне життя країн у туристичному просторі. Як зазначає Джон Уокер, туризм породжує також і соціокультурні проблеми. "Уявіть собі, -зазначає він,-відчуття службовця в якій-небудьз країн "третього світу", що заробляє $5 на тиждень, коли він бачить багатих туристів, що знімають розкішні номери в дорогих готелях, що викидають на вітер купи грошей. Або уявіть, як іноземна туристка загоряє на пляжі в якій-небудь мусульманській країні - голою або ледь прикритою. Критики стверджують, що туризм у кращому разі розчиняє самобутню національну культуру, насаджуючи культуру масового туристичного ринку. їжа, що готується в дорогих місцевих ресторанах, як правило, європейська або американська, з додаванням однієї - двох американізованих місцевих страв.

Більшість міжнародних курортів надає мало можливостей для спілкування між туристами і місцевими мешканцями. Якась фірма побудувала готель (знісши попередньо все, що заважало будівельникам), потім, очевидно, його придбає яка-небудь міжнародна готельна компанія, і всі пристойні посади в готелі займуть приїжджі, залишивши місцевим тільки чорну роботу.

У третьому світі туризм створює в основному низькооплачувані, сезонні робочі місця, що не сприяє підвищенню кваліфікації. У деяких країнах приплив багатих туристів призводить до підвищення цін на місцеву продукцію і послуги, браку основних товарів і продуктів, що негативно відбивається на місцевих жителях (особливо на тих, хто безпосередньо не зайнятий туристичною діяльністю).

З одного боку, соціально-економічний вплив туризму визначається ефектом мультиплікатора, або "множинним ефектом",- ступенем, в якому первинні доходи, що отримуються від туризму, продовжують обертатися в місцевій економіці і з кожним витком генерують нові доходи. Проте, з другого боку, величина множинного ефекту знижується у разі відтоку доходів з країни. Це зв'язано з використанням імпортних товарів для забезпечення туристів, переважанням іноземних туроператорів і фірм на туристичному ринку, низькою часткою місцевого населення серед зайнятих у сфері туризму. До цього треба додати необхідність витрат на рекламу і маркетинг за кордоном, повернення сум, вкладених іноземними інвесторами.

Таким чином, хоча туризм і приносить таку потрібну для країни іноземну валюту, істотнаїї частина знову залишає країну. Особливо страждає третій світ. За даними Світового банку, 55% валового доходу від туризму в країнах, що розвиваються, повертається в розвинені країни. За оцінками Світового інституту ресурсів, в Зімбабве залишається тільки 10% коштів, що виручаються від природного туризму, а в регіоні Аннапурна в Непалі - навіть менше ніж 10%. Навпаки, в розвинених країнах залишається близько 90% валюти, а 10% повертається.

Крім того, туризм може бути каналом як притоку, так і відтоку валюти за кордон і в іншому сенсі. Багато що залежить від пропорций внутрішнього і зовнішнього турпотоків. Згідно з рекомендаціями Всесвітньої туристичної організації, в національних інтересах підтримувати оптимальне співвідношення 4:1, тобто на одну особу, що виїжджає подорожувати за межі країни, повинно припадати четверо мандрівників внутрішніми туристичними маршрутами.

Зрозуміло, що на країни із здоровою і різноманітною національною економікою соціокультурний вплив туризму навряд чи може бути значним. Небезпека виникає, якщо туризм є головним постачальником валюти до національного бюджету. В цьому випадку невдовзі починають відчуватися зміни в упродовж століть встановлених цінностях і нормах поведінки місцевих жителів. Це може виявлятися у все більшому відчуженні між молодим поколінням, що легше адаптується до нових умов, і старшим поколінням, що дотримується традиційних цінностей.

Під впливом турпотоків спотворюються місцеві традиції і звичаї, а самі жителі перетворюються на обслуговуючий клас, що живе за рахунок доходів від приїжджих, цілком орієнтований на туристичну індустрію. Зайнятість місцевих жителів стає сезонною і низькоплачуваною. Працівники готелів нерідко отримують платню, що не перевищує прожиткового мінімуму. Туризм стає джерелом соціальної нерівності. У країнах, що розвиваються, туризм збагачує лише вузьке коло і без того найбагатших осіб, у той час як малозабезпечені стають Ще біднішими.

При цьому місцева туристична індустрія орієнтується на щорічну зміну моди, залежить від цінової політики в світовому туристич ному бізнесі, а найголовніше - від економіки країн, звідки прибувають потоки туристів.

Серйозні негативні наслідки пов'язані з тим, що туризм є джерелом забруднення навколишнього середовища, зокрема води, скупчення людей і перенаселеності, безладу (розкидані речі; накиданий папір, сміття, бруд), шуму, а також причиною дестабілізації місцевої економіки і культурного довкілля.

Характерно, що для відображення сукупності негативних соціокультурних наслідків туризму виник новий термін. Зовсім недавно вчені стали говорити про так званий хоризм (англ. whorism, від whore -повія, блудниця; блудити, чинити перелюб) замість туризму. Хоризм вважається культурною хворобою, що вразила масову культуру в багатьох країнах. Він позначає здатність змінювати свої погляди на догоду обставинам або в гонитві за успіхом, компроміс із совістю та моральними принципами, нарешті, етичну неохайність. Яскравий приклад - розбещення іноземними туристами жінок з місцевих племен у країнах "третього світу", яких перетворюють на оплачуваних наложниць.

Висновки

1. Туризм відповідає ознакам соціального явища: він є елементом соціальної реальності, визначає себе у виконанні певних соціальних функцій - задоволення потреб у пізнанні, відпочинку та здійсненні функцій релаксації, засвідчує при цьому певні стани, зміни, взаємодію і процеси в туристичній сфері.

2. Туризму притаманні сутнісні ознаки соціального феномена -цілісність, системність, динамізм, суб'єктивно-опосередкований характер. За змістом домінуючих відносин суспільної сфери, до якої належить туризм, він належить до соціокультурних феноменів.

3. Соціокультурні характеристики туризму можуть бути представлені у трьох дискурсах: термінологічному, класифікаційному та структурно-функціональному.

4. Термінологічний дискурс засвідчує поширення у сучасній соціології розуміння туризму як соціокультурного феномена.

5. Класифікаційний дискурс засвідчує доцільність здійснення класифікації туризму за такими основними ознаками: мета подорожі, засіб пересування, інтенсивність туристичного потоку, протяжність подорожі у часі, характер організації подорожі.

6. Структурно-функціональний дискурс дозволяє зупинитись на формуванні структури туризму на базі суб'єктів - носіїв соціально-культурних відносин у цій сфері: туристи, туристичні групи, туристичні організації, туристичні практики і туристичні інститути.

7. До основних функцій туризму доцільно віднести такі: пізнавальна, рекреаційна, спортивна, розважальна, виховна, комунікативна.