sots_sim_yi_molodi

СОЦІОЛОГІЯ СІМ'Ї

1. Соціальна сутність сім'ї і шлюбу

Усім відомий вислів "сім'я — осередок суспільства". Можна було б визначити її і як своєрідну модель або навіть ген суспільства. Адже в сім'ї виявляють багато визначальних характеристик останнього. В ній відбиваються риси соціального буття. Водночас саме через сім'ю (в ході соціалізації нових поколінь) зберігається стійкість і спадкоємність соціуму. В житті будь-яких суспільств бувають періоди, коли руйнуються всі зв'язки,

коли воно розпадається, розвалюється, і лише сім'я залишається місцем, де зберігається "соціальний генотип", який передає соціальну пам'ять майбутньому.

Чому ж люди живуть сім'ями? Чи завжди існувала сім'я? Чи залишиться вона в майбутньому? її створення — особиста справа людини, чи цей процесс певним чином пов'язаний з суспільством? Ці запитання цікавлять соціологів уже давно.

Соціологія сім'ї як спеціальна галузь науки вивчає умови життя сім'ї, чисельність і структуру, етапи життєвого циклу, рольову поведінку її членів, суспільні функції, мотивацію шлюбів і розлучень тощо.

Звичайно сім'ю визначають як засноване на шлюбі та кровній спорідненості об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю.

У чому ж полягає соціальна сутність сім'ї? Справа в тому, що маючи глибинну природно-біологічну, інстинктивну природу, сім'я пропускає історичні суспільні відносини через призму своїх конкретних форм.

З'явившись у глибині віків, у надрах первісного суспільства, вона пройшла тривалий шлях, поки з'явилася сучасна нуклеарна сім'я. І навіть тепер термін"сучасна сім'я" має значною мірою європоцентристський характер. Це поняття навряд чи можна наповнити точно окресленим змістом. Адже і в наш час сім'я в Європі, в Північній і Латинській Америці, в арабському світі, в Азії за способами і мотивами її створення, структурою, рольовою поведінкою її членів та іншими ознаками дуже різниться. У нашій літературі раніше фігурувала термінологія "соціалістична сім'я", "радянська сім'я". Однак навіть у межах цієї "радянської сім'ї" існували дуже різні за своїми характеристиками явища. Чукчі, узбеки, латиші, росіяни та інші народи привносили до процесу створення сім'ї стільки особливостей, що вона дуже істотно видозмінювалася. Так, у Середній Азії та Казахстані збереглися калим (викуп за наречену), обряд викрадання нареченої. У Туркменії були поширені шлюби між родичами (щоб гроші калиму не потрапляли до чужих рук).

Японія — передова в технічному і економічному відношенні країна.

Однак і досі там 40 відсотків молоді одружується не за власним бажанням, а за домовленістю батьків. Спочатку шлюбні маклери, а потім батьки ведуть тривалі переговори, в ході яких улагоджуються фінансові проблеми, пов'язані з весіллям, майбутні родичі обмінюються подарунками (з наданням розписок). А в самій сім'ї чоловік, як правило, поводиться досить відчужено.

Ще з феодальних часів зберігається інституція коханок (нігосан). Чоловіки після роботи додому не поспішають, ведуть такий спосіб життя, який у нас могли дозволити б собі тільки неодружені чоловіки.

У мусульманських країнах (наприклад, в Ірані) порівняно з європейськими жінка взагалі розглядається як істота другого гатунку.

Дівчина без дозволу старшого в сім'ї чоловіка не має права вийти заміж.

Жінкам, на відміну від чоловіків, заборонені шлюби з представниками іншої віри. Чоловікам дозволяється мати чотирьох постійних дружин. Крім того, на час тривалого від'їзду можна мати тимчасову дружину. Для обвинувачення жінки в порушенні законів шаріату достатньо свідчення двох свідків-чоловіків. Вирок (страта на смерть) оскарженню не підлягає і виконується негайно.

Отже, в будь-якому суспільстві сім'я має подвійний характер. З одного боку, це загальна соціальна інституція, а з іншого — мала соціальна група, що має специфічні закономірності функціонування та розвитку. Це обумовлює залежність сім'ї від суспільного ладу, існуючих економічних, політичних і релігійних відносин і водночас досить значну самостійність. У сфері сімейного життя традиції дуже стійкі. Вони не змінюються відразу за змінами в економічній та політичній сферах суспільства.

Причинами, що підштовхують людей до створення сім'ї, є потреби суспільства та людини.

Ми вже наголошували на тому, що сім'я — одна з найперших соціальних інституцій. Вона виникла набагато раніше, ніж з'явилися такі соціальні інституції, як релігія, гроші, держава, освіта. Ще кілька десятиріч тому поширеною була думка, що колись, на світанку людства, між чоловіками та жінками були поширені невпорядковані сексуальні зв'язки. Згодом виникгруповий шлюб, а пізніше — парна сім'я. Тепер же більшість вчених схиляються до думки, що одразу в людському суспільстві виникла парна сім'я. Такий підхід заснований на припущенні, що людське суспільство, в якому б не було однакового доступу всіх його членів до сімейно-шлюбних відносин, не змогло б стабільно існувати розшматоване ворожнечею між чоловіками через жінок і самими жінками через чоловіків. Тому суспільство і створило свою першу соціальну інституцію — сім'ю, що значною мірою усунуло підстави для конфліктів у первісному суспільстві та нормалізувало його життя. Цікаво, що заради усунення конфліктів у багатьох примітивних

племенах, які пізніше були відкриті та досліджені вченими, для тих, хто брав шлюб, не було права вільного вибору партнера.

Людське суспільство розвивалося і удосконалювалось, але контроль у сфері сімейно-шлюбних відносин все одно існував, адже сім'я залишалася потрібною суспільству. Ще 100 років тому в багатьох суспільствах розлучення були утруднені чи навіть взагалі заборонені. Неодружені чоловіки, як правило, мали нижчий соціальний статус, не мали права голосу, ні на сільських сходах, ні на виборах до інших громадських установ, а

неодружена жінка могла жити лише в родині батьків і аж ніяк не окремо.

Зацікавленість суспільства в існуванні сім'ї стає зрозумілою, якщо розглянути функції, які вона виконує у суспільстві. Оскільки сім'я змінюється разом із суспільством, змінюються і її функції. Проте головними з них майже завжди були такі.

Функція відтворення людини. Йдеться не тільки про біологічне продовження роду, а передусім про виховання, соціалізацію молодого покоління. В історії людства були спроби як теоретично, так і практично зробити дітей "суспільними", "власністю держави". Все ж людство стихійно "трималося" на сім'ї. А сучасна наука накопичує все більше доказів величезної ролі сімейного спілкування у стимулюванні інтелектуальних здібностей дітей, у вихованні психічно і емоційно стійкої особистості. Дитина, вихована в сім'ї, має краще уявлення про реальне життя і його проблеми, ніж вихована в дитячому будинку, адже сім'я як мала соціальна група включає в себе всі соціальні зв'язки, що існують у суспільстві: шлюбні, родинні, правові, етнічні, економічні, моральні, психологічні тощо. Вона формує у дитини уявлення про ці зв'язки і залучає її до них з народження. У сім'ї особисті потреби людей організуються на основі існуючих в суспільстві цінностей, норм, взірців поведінки, рівня культури. Через це не випадково,

що серед людей, які здійснюють асоціальні вчинки, дуже багато вихідців з так званих неблагополучних сімей.

Економічна функція. Спочатку це була найголовніша функція сім'ї, оскільки вона виступала економічним осередком суспільства, а процеси виробництва концентрувалися переважно саме в сім'ї. Родина селянина «чи ремісника володіла власними засобами виробництва, мала внутрішній розподіл праці та постачала на ринок вже готову продукцію. Навіть податки тривалий час стягувалися не з окремої людини, а з сім'ї. В минулому столітті в українському селі майже не було неповних сімей, адже економічні умовисільського життя потребували існування повної родини з якомога більшою

кількістю робочих рук.

Якщо сільська сім'я була неповною, в ній порушувався розподіл праці і вона виробляла продукції менше, ніж інші родини. Поступово виробництво відокремлювалося від сім'ї, і роль цієї функції знижувалась, але в нашому суспільстві не зійшла нанівець. Розвиток фермерства, сімейного бізнесу призводить до піднесення ролі сім'ї як виробничого осередку. У сільській же місцевості ця функція ніколи не втрачала свого значення.

Господарсько-побутова функція. Зміст її полягає в тому, що, незважаючи на всі зусилля суспільства, головний тягар організації лікування, харчування, санітарно-гігієнічного та інших видів побутового обслуговування, підтримки фізичного здоров'я, догляду за дітьми майже завжди лежав на сім'ї.

Рекреаційна (відновлююча) функція сім'ї набуває усе більшого значення. Суспільне життя потребує інтенсивного витрачання фізичних і психічних сил, і людина повинна знаходити відпочинок у лоні сім'ї. Духовне спілкування, емоційна стабілізація, організація дозвілля — все це може дати сім'я. Медична статистика підтверджує це. Самотні чоловіки та жінки більше хворіють, менше живуть, ніж сімейні.

Зрозуміло, що всі функції сім'ї тісно пов'язані, але співвідношення їх і вагомість в суспільному житті у різні часи були різними. Сама ж потреба в існуванні сім'ї для нормального функціонування суспільства і є причиною того, що далеко не завжди людина брала шлюб за власним бажанням.

Упродовж тисячоліть суспільство чи держава спонукало людей до цього.

Норми, традиції, батьки, закони, суспільна думка, економічні обставини вимагали від людини робити це в певному віці, за певних обставин, з певними партнерами.

Проте було б неправильно вважати, що тільки тиск з боку суспільства призводив до утворення сім'ї. Кожна людина в усі часи прагнула до цього.

Причина цього в тому, що людина, як правило, вступає у шлюб з метою задовольнити власні потреби. І налічується їх багато:

• потреба в дітях, в батьківстві, контактах з дітьми, їхньому вихованні;

• потреба в одержанні матеріальних засобів існування одними членами сім'ї від інших у разі непрацездатності чи в обмін на послуги;

• одержання господарсько-побутових послуг подружжям один від одного;

• духовне спілкування;

• одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки;

• потреби у соціальному просуванні;

• потреби у спільному проведенні дозвілля;

• фізіологічні, сексуальні потреби тощо.

Отже, люди створюють сім'ю з метою задоволення не окремих, а комплексу важливих для особистого життя потреб. Деякі з них можна задовольняти і поза сім'єю, але саме в ній їх задоволення здійснюється найбільш прийнятним для людини шляхом. У цьому і полягають причиниміцності сім'ї як соціальної інституції. Досить часто, якщо один шлюб у людини був невдалим, вона робить спроби ще раз створити сім'ю.

Крім того, треба підкреслити, що сімейні відносини, образно кажучи, є "найсоціальнішими". Як це розуміти? Наприклад, у виробництві, політиці та інших сферах суспільного життя людина вступає у відносини з іншими людьми, регламентуючи їх заздалегідь певними правилами, статутами, інструкціями, посадовими розпорядженнями, етикетом, ідеологією, політичними вимогами і релігійними канонами, нормами прийнятої в суспільстві моралі. І за всім цим стоїть суспільство з його санкціями за порушення норм

поведінки. Для того щоб не викликати загального осуду, уникнути санкцій з боку суспільства, людина мусить дотримуватись перелічених вимог і правил, тобто виконувати якусь функціональну роль у суспільстві. Коли ж вона переступає поріг свого будинку, вона знімає з себе весь цей "одяг", залишається сама собою. У сім'ї можна побачити, хто вона насправді. Тут із "суспільного" залишається тільки те, що зовсім переплавилося в особисте, стало її внутрішнім світом у результаті інтеріоризації. В сім'ї спілкування

відбувається на найбільш "суб'єктивному", "людському" рівні. Те, що на людях приховано, тут виявляється, як на фотоплівці. Мила, добродушна в суспільстві людина може виявитися нестерпною вдома. "Панцир" різних форм суспільної свідомості знімається, залишається тонка тканина індивідуальної свідомості.

Звичайно, деяка абсолютизація тут особливості поведінки людини в сім'ї зовсім не означає, що за поріг будинку не проникає "дух" зовнішнього світу.

Без цього нова людина, яка народжується в сім'ї, не змогла б адаптуватися до суспільних реалій. Сім'я — частина суспільства. Однак саме тут контакти між індивідами найбільш сильні вже внаслідок того, що в макросвіті вони звичайно чимось опосередковані, а тут — безпосередні.

Класифікація сімейно-шлюбних відносин

Основою сім'ї є шлюб як історична форма соціальних відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство упорядковує і санкціонує, їхнє статеве життя, встановлює їхні подружні та батьківські права і обов'язки.

Сім'я існувала в усіх людських суспільствах, але форми шлюбу дуже різнилися. Соціологія виробила певні принципи типологізації сімейних утворень.

Залежно від форми шлюбу розрізняють такі типи сімейної організації, як моногамія і полігамія. Моногамія — шлюб між одним чоловіком і однією жінкою. Полігамія — шлюб між одним індивідом і кількома індивідами іншої статі. Шлюб між одним чоловіком і кількома жінками має назву полігінія, а між однією жінкою і кількома чоловіками — поліандрія. Оскільки у нас спосіб мислення європоцентристський, ми природною формою вважаємо моногамію. Однак цікаві факти наводить Н.Смелзер у своєму дуже популярному в США підручнику "Соціологія": під час дослідження 250 різних суспільств було виявлено, що в 145 з них панувала полігінія, в 40 переважала моногамія, а в 2 — поліандрія. Причини, що зумовили появу тієїчи іншої форми шлюбу, могли бути різними, але вчені вважають, що вони мали переважно економічний чи соціально-культурний характер. Так, полігінія існувала майже у всіх кочових народів, оскільки всі вони багато воювали як між собою, так і з землеробами, а тому чоловіки-кочівники гинули досить часто, і в суспільстві постійно існувала різниця між чисельністю чоловіків та жінок у дітородному віці. Для того щоб забезпечити однаковий доступ усіх своїх членів до шлюбних відносин, ці суспільства виробили саме таку форму шлюбу.

У давньому Тібеті орної землі, придатної для землеробства, було дуже мало, тому вона успадковувалася від батька всіма його синами, які не мали права ділити її і змушені були обробляти разом. Землі було так мало, що власні сім'ї на своїх клаптиках землі вони не прогодували б. Через це брати мали спільну дружину, і сини, народжені нею, надалі ставали спадкоємцями цієї ділянки.

На півдні Індії проживало плем'я тодасів, у яких поліандрія виникла вже не з економічних, а з культурних причин. Тривалий час в їхньому суспільстві існував звичай вбивати доньок-первісток, доки в родині не народиться хлопчик. Через це в шлюбному віці жінок було менше, ніж чоловіків. За дружину її батькам треба було сплатити великий викуп. І братам з не дуже заможних сімей (а таких було більшість) доводилося мати одну дружину на всіх.

Оскільки давні причини в більшості вже зникли, а співвідношення чисельності чоловіків і жінок майже у всіх суспільствах тепер стало приблизно однаковим, полігамія не знаходить значного поширення навіть там, де вона вважається можливою. В Ірані, наприклад, тепер 99 відсотків сімей — моногамні.

Залежно від структури родинних зв'язків виділяють: просту, або нуклеарну, сім'ю, що складається з батьків і дітей. Якщо в сім'ї є обоє з членів подружжя — це повна сім'я; якщо один відсутній — неповна.

Якщо діти перебувають у шлюбі, але живуть разом з батьками, утворюється складна, або розширена, сім'я. У минулих століттях і на початку XX ст. більшість населення Російської імперії та деяких не дуже розвинених країн Європи жили особливою різновидністю моногамної сім'ї — патріархальною сім'єю. Вона включала три і більше поколінь, або ж дві і більше нуклеарних сім'ї, які мешкали разом і були пов'язані спільним господарством.

Головою такої сім'ї вважали найстарішого в ній чоловіка, який вирішував усі питання її життєдіяльності, керував сімейним бюджетом. Його сини, навіть вже середнього віку, разом з власними сім'ями не мали права відокремитись, поки батько не помре чи не втратить працездатність. Це були передусім селянські сім'ї, і в їх існуванні був вирішальним економічний сенс — чим більше в селянській родині робочих рук, чим досконаліший розподіл праці, тим більша ефективність її господарства. З цієї ж причини сільські сім'ї завжди були багатодітними.

Під структурою сім'ї розуміють сукупність відносин між її членами, включаючи, окрім відносин спорідненості, систему духовних, етичнихвідносин, у тому числі відносин влади, авторитету. На цій основі виокремлюють так звану авторитарну структуру і авторитарну сім'ю, де дружина підлегла чоловіку, а діти — батькам. Це, по суті, традиційна сім'я, коріння якої йде в глибоке минуле, коли панував "домостроївський" устрій сім'ї, згідно з яким дружина цілком підкорялася чоловікові і могла бути покарана нарівні з прислугою, а неслухняним дітям для виховання рекомендувалося "ламання ребер". Ми не маємо даних, який тепер відсоток таких сімей. Однак мати уявлення про те, що вони поки що зберігаються, можна, адже серед мотивів розлучень близько 4 відсотків припадає на побої, жорстокість, бійки.

Демократична сім'я заснована на розподілі ролей не відповідно до традицій (розподілі на "чоловічі" і "жіночі" обов'язки), а на однаковій участі кожного з членів подружжя в прийнятті рішень, добровільному розподілі обов'язків. Це витікає з того, що в наш час жінка практично нарівні з чоловіком бере участь в економічному забезпеченні сім'ї, стала незалежною від чоловіка. Через це в демократичній сім'ї немає офіційного "глави сім'ї", а

є лідер. При цьому з одних питань авторитетним може бути чоловік, з інших — дружина. Сучасна сім'я стає егалітарною, де права і обов'язки розподіляються за згодою подружжя, а діти також мають досить незалежне становище і "право голосу".

Проблеми розвитку сучасної сім'ї

Проблеми розвитку сім'ї умовно можна поділити на дві групи. Перша група - це ті труднощі, що є для сім'ї "зовнішніми". Це якісь несприятливі для сім'ї умови, створені суспільним макросередовищем, кризовими соціально-економічними обставинами. Вони не випливають з самої сутності, природи сім'ї, а є лише середовищем для її існування. Друга група - проблеми, що існують у сфері сімейного життя навіть за сприятливих зовнішніх умов. Вони породжуються зміною, самостійним розвитком сім'ї (наприклад, переходом від авторитарної сім'ї до демократичної).

У нашій країні впродовж десятиріч гострою проблемою, яка і досі є невирішеною, було забезпечення сім'ї власною квартирою або будинком. Наприкінці існування СРСР у найбільших містах кількість сімей, що перебувала на обліку на одержання житла, становила 12-32 відсотки від загальної кількості міських сімей (у Києві - 26 відсотків). Не беручи до уваги якість житла і його розміри (у нас його розміри приблизно в 3 рази менші,

ніж в США, де корисна площа житла на сім'ю становить 145 м 2), слід зазначити, що в Україні понад 2 млн. сімей потребують житла. Ця цифра враховує лише тих, хто згідно з існуючими в нашій країні нормами має право стати в чергу на отримання житла. Досить сказати, що оптимальні за нинішніми стандартами 5-6 кімнатні квартири для сімей з 3-4 дітьми у нас взагалі навіть не передбачаються проектами. Багато сімей, де є діти, живуть в

однокімнатних квартирах.

Те ж саме можна сказати і про харчування. Навіть в колишні "кращі" роки жінки годинами вистоювали в нескінченних чергах за продуктами. При всій дешевизні продуктів харчування до раціональних норм споживання булодалеко. І дешевизна також була відносною (порівняно з промисловими товарами). А взагалі сім'я з чотирьох чоловік витрачала на харчування 60 відсотків бюджету (в США — 15 відсотків). За умови ж досягнення кількості та якості харчування американської сім'ї нашій сім'ї було потрібно 180 відсотків бюджету, тобто 2 міс. працювати, щоб місяць харчуватись. Однак тепер у нас погіршилися навіть колишні скромні показники в цій сфері.

Економічний спад упродовж ряду років призвів до того, що в Україні демографічна ситуація вже не керується з боку держави і набуває різко негативного характеру. У 1991 р. вперше смертність населення України на 50 тис. перевищила народжуваність і відтоді ця тенденція зберігається.

Чинники соціально-економічного характеру, що виступають зовнішніми умовами існування сім'ї, впливають і на саму роль сім'ї в суспільстві, її внутрішні тенденції розвитку. Наприклад, втрата сім'єю ролі посередника у відносинах між індивідом і суспільством виявляється у тому, що наявність і розмір сім'ї тепер є нейтральним, а найчастіше навіть негативним чинником в усіх найважливіших моментах життя людини: при влаштуванні на роботу, в матеріальному забезпеченні, у підвищенні професійного рівня тощо.

Багатодітні сім'ї у нас завжди жили гірше, ніж малодітні. Тепер же такі сім'ї потрапили в критичну ситуацію.

Іноді навіть прогресивний розвиток сім'ї породжує труднощі й проблеми. Так, перехід від традиційної авторитарної сім'ї до сучасної егалітарної, демократичної посилює конфлікти в сім'ї. Тут можна провести аналогію з суспільством в цілому та його політичним режимом зокрема. В умовах, коли панує диктаторський, авторитарний режим

у суспільстві зовні все спокійно, хоча навряд чи всі соціальні групи задоволені таким становищем. В умовах демократії є можливість виявляти свої бажання, претензії кожній соціальній групі, індивідам. Тут зовні порядку менше, відбувається нескінченне з'ясування позицій політичних суб'єктів, і порядок визначається мірою розвиненості громадянського суспільства, його політичною і загальною культурою. У авторитарній сім'ї, де голові сім'ї беззаперечно підкоряються дружина і діти, існує порядок, але без ура-

хування особистих побажань, психологічного стану більшості її членів. У демократичній, егалітарній сім'ї відносини будуються значно складніше, тому тут проблем більше.

У XX ст. практично в усіх розвинених країнах розпочалося інтенсивне залучення жінок до суспільного виробництва. У США вони становлять приблизно 44 відсотки зайнятих, у нас — більше ніж 50 відсотків, а є галузі майже повністю фемінізовані, де жінки становлять головний контингент працівників (наприклад, в освіті, медицині тощо). У нас жінки становлять більше ніж половину осіб з вищою освітою. І хоча наші жінки за рівнем зарплати відстають від чоловіків (у них вона становить 53—86 відсотків від заробітку чоловіків, на відміну, наприклад, від Швеції, де цей показник перевищує 90 відсотків), проте вони відчувають себе соціально-економічно незалежними. Крім того, впродовж десятиріч впроваджується ідеологія емансипації, рівноправності жінок і чоловіків. Якщо раніше свобода чоловіка в сім'ї уживалася поруч з несвободою жінки, то тепер жінка стала також вільною, як і чоловік (принаймні психологічно вона вимагає цього). Свого часу Г.Спенсер сформулював "закон рівної свободи", за яким людина вільна

робити те, що вона хоче, доки не зачіпає рівної свободи іншого. Отже, конфлікти у сучасній сім'ї приречені самим прогресом, і вони можуть стримуватися лише взаємними вчинками чоловіка і дружини. Те, що тепер сім'я будується не на прозаїчному фундаменті економічного інтересу, а на почутті любові, не робить її міцнішою, а тим більше безпроблемною.

Викладене виявляється в тому, що у наш час набагато більше розлучень, ніж це було раніше. Наприкінці 80-х років у СРСР кожний третій шлюб закінчувався розлученням (у 1950 р. на 100 укладених шлюбів було всього 3 розлучення). В Україні цей показник становив більше ніж 40 відсотків. Ця тенденція збереглася і нині. У окремих містах ця цифра ще вища. (Доречі, цікава історична довідка: в давньому Римі впродовж 230 років не було жодного випадку, коли б чоловік пішов від дружини або дружина від чоловіка).

Аналогічна ситуація спостерігається в усіх розвинених країнах, за вийнятком, можливо, Японії, де вплив індустріального розвитку ще не встиг послабити традиційно міцні сімейні відносини. До речі, хоча в Японії також зростає кількість розлучень, але загалом сім'я тут є предметом особливої турботи і держави, і бізнесу, і суспільства. Багато великих фірм мають у своїх штатах інструкторів із роботи з сім'єю. Понад 40 тис. штатних співробітників і 16 тис. добровольців у країні займаються реалізацією програми планування сім'ї. Було встановлено, що 70 відсотків усіх надзвичайних випадків на виробництві пов'язані із сімейними обставинами, причому батьки багатодітних сімей більше схильні до стресів на службі. Ведеться роз'яснювальна робота проти абортів тощо. І досягнуті результати разючі. Якщо у 1950 р. 95,4 відсотка пологів у цій країні приймалося поза медичними установами, високими були дитяча смертність, різні хвороби, епідемії, то до теперішнього часу дитяча смертність зменшились в 12 разів і є найнижчою в світі.

Природжені дефекти у немовлят трапляються в чотирьох випадках із тисячі і до 2—3 літнього віку найчастіше усуваються. Тут найвища тривалість життя, незважаючи на дуже інтенсивний трудовий ритм.

Говорячи про стійкість тенденції зростання розлучень у нашому суспільстві, треба виділити основні причини цього явища, їх можна поділити на три групи: етично-психологічні, економічні та фізіологічні.

Дослідження показують, що найчастіше причиною розлучення стає пияцтво, алкоголізм, які, в свою чергу, нерідко пов'язані з жорстоким ставленням до іншого члена подружжя і дітей. Систематичне пияцтво призводить до деградації особистості, розпаду духовного зв'язку подружжя.

Ця причина призводить до розпаду сім'ї приблизно у кожному четвертому випадку (за визначенням суду, а при опитуванні самих розлучених жінок ця причина фігурує у 50 відсотках випадків).

Друга за важливістю причина розлучень — подружня зрада. Подружня вірність є однією з головних умов етичності шлюбу. Звичайно, в основі самих зрад найчастіше лежить порушення духовної та сексуальної гармонії.

Іноді тут виявляється нерозуміння того, що кожному віку притаманний певний тип відносин між статями, що кохання як пристрасть з роками проходить, змінюючись на глибоку прихильність іншого роду. Замість того, щоб змиритися з цим неминучим ходом подій, дехто намагається повернутися до вже пережитих фаз кохання навіть ціною подружньої зради.

До речі, ще стародавні греки розуміли, що "ерос" — як стихійна і пристрасна самовіддача, захоплююча закоханість — лише одна з кількох типів любові.

Сім'ї більше властива "сторге" — любов-прихильність. В 60—70-х роках спостерігалася тенденція зниження відсотка розлучень з цієї причини (приблизно з 16 до 10 відсотків). Очевидно, тут позначилося не стільки зниження кількості зрад, скільки зниження рівня вимог з боку суспільної та індивідуальної моралі, відгомони "сексуальної революції" на Заході дійшли і до нас.