Тема 2. Еристика як різновид комунікативного процесу в суді

1. Визначення еристики й характеристика конфліктів

2. Шляхи подалання конфліктів.

3. Причини виникнення конфліктів. Учасники конфліктів

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

1. Визначення еристики й характеристика конфліктів

Еристика- розділ риторики, який вивчає теорію і практику конструктивного ведення публічного спору (дискусія, полеміки тощо)

Дискусія- обговорення спірного наукового, політичного, дипломатичного та іншого питання, доповіді, проблеми, книги на конференціях, зборах, у пресі тощо з метою досягнення спільного рішення, згоди.

Характеристики конфліктів. Соціально-психологічний конфлікт можна визначати різнобічно.

1. Конфлікт - це явище міжособистісних і групових відносин.

Конфлікт є виявом протиборства, тобто активного зіткнення тенденцій, оцінок, принципів, думок, характерів, еталонів поведінки.

Конфлікт віддзеркалює прагнення людей до ствердження ідеї, яку вони захищають, принципу, вчинку, до самоутвердження.

Конфлікт являє собою деструкцію міжособистісних відносин на емоційному, коґнітивному чи поведінковому рівні.

Конфлікт може розглядатися як форма комунікації людини з людиною, людини з групою або її частиною, однієї частини колективу з іншою, колективу з колективом.

3 точки зору психічного стану протилежних сторін, конфлікт постає водночас і як захист, і як реакція у відповідь.

Конфлікт можна визначити як реакцію на несприятливі ситуації, що травмують особистість, на перешкоди у досягненні яких-небудь цілей.

Виходячи із оцінки результатів конфлікту, його можна вважати дезінтегруючою силою людських відносин, а його подолання - інтегруючою силою.

З інструментальної точки зору, конфлікт виступає як один із засобів самоутвердження, подолання заперечуваних особистістю тенденцій.

Конфлікт можна розуміти і як процес; у цьому розумінні він являє собою ситуацію незнайденого виходу, розвиток дій на шляху пошуку засобів стабілізації відносин.

У технічному плані конфлікт - один із крайніх засобів регулювання міжособистісних відносин.

З етичного боку, конфлікт являє собою прийнятний чи неприйнятний за формою спосіб виявлення протиріч, що виникають у процесі взаємодії людей (за А.Ішмуратовим).

У зарубіжній літературі з точки зору функцій розглядаються два види конфліктів: 1) позитивні (конструктивні); 2) негативні (деструктивні).

Вважається, що конфлікти конструктивного характеру корисні, оскільки запобігають "застою" та "змертвінню" індивідуальної чи групової життєдіяльності і стимулюють її рух вперед. Звідси більшість конфліктологів робить висновок, що ставлення до конфлікту має зводитись не до того, щоб запобігти чи усунути конфлікт, а до того, щоб віднайти спосіб зробити його продуктивним (А.Ішмуратов).

3 точки зору цілей, які відстоюють протилежні сторони, можна говорити про конфлікти, що переслідують цілі: 1) особисті; 2) групові; 3) суспільні.

У свою чергу, ці цілі можна додатково класифікувати на основі їх морального, інструментального (заради чого вони затіваються), програмного (близькі, віддалені) змісту, а також на основі відкритості - прихованості.

Залежно від емоційного стану людей конфлікти бувають з високим, помірним емоційним накалом і без емоційного накалу.

З урахуванням кількості осіб, які беруть участь у протиборстві, можна розрізнювати: 1) діадичні (парні) конфлікти, у яких діють дві людини (керівник - виконавець; два працівники); 2) локальні, що охоплюють невелику кількість членів колективу; 3) загальні конфлікти, які залучають майже всіх спільно працюючих людей, і міжгрупові.

Конфлікти в динаміці

/. На етапі виникнення конфлікту: а) стихійні; б) заплановані: спровоковані; ініціативні.

2. На етапі розвитку конфлікту: а) короткочасні; б) тривалі; в) затяжні (що зайшли у безвихідь).

На етапі усунення конфлікту: а) керовані; б) погано керовані; в) некеровані.

На етапі затухання конфлікту: а) які спонтанно припиняються; б) які припиняються під дією засобів, віднайдених самими протилежними сторонами; в) що вирішуються тільки при втручанні зовнішніх сил: посередника; адміністрації; громадськості.

У тактичному плані конфлікти бувають: а) виправдані; б) невиправдані. (Мається на увазі відповідність цілям, які переслідують протилежні сторони).

З точки зору результативності, конфлікти можуть бути мобілізуючою чи дезорганізуючою силою у колективі.

З етичної точки зору, можна говорити про соціально прийнятні й неприйнятні форми прояву конфліктів (за А. Ішмуратовим).

Дослідники зауважили три основні позиції, що їх займає людина в суперечці стосовно себе:

Першу умовно називають "самодержавною", бо її гасло: "Це так, бо я так думаю!"

Друга позиція іменується "псевдологічною", коли ми вже намагаємось виправдати свою думку (хоча й переконані у власній правоті) фактами, доказами логіки і здорового глузду. Та якщо опонент під час "дискусії" наведе низку переконливих антидоказів, то словесна сварка зведеться до злісного запитання: "А хто ти (ви) такий, щоб мені вказувати?!"

Третя - це позиція "дорослого". Вона починається із запитання: "Чому я так думаю, чому сперечаюся?" - сутність якого в мотивах, що стали спонукою до тієї чи іншої думки.

І тоді з'ясовується, що насправді приводом до сварки, спору була потреба в самоутвердженні чи антипатія до певної людини. Це часто характерне й для ділових взаємин, коли суть справи поглинається низкою дрібниць (вимогою додержувати дисципліни, термінів - під час виконання творчих завдань).

...Чому виникають конфлікти? Як з'ясувалося, через розбіжності в розумінні тих чи інших фактів, несхожість думок, розходження в оцінці вчинків, рішень і, звичайно, внаслідок надміру емоцій у сприйнятті реалій.

У будь-якому разі при виникненні конфлікту треба намагатися з'ясувати не лише його привід, а й справжню причину, яка може бути й незначною - розсердила бесіда з попереднім співрозмовником, тому начальник виявляє агресивність і щодо вас,- й істотною-усвідомлення власної неповноцінності та прагнення самоутвердитися.

На думку Д.Карнегі, не слід брати гору в суперечці: єдино прийнятний шлях перемогти - це взагалі уникнути такої ситуації. Проте навіть розроблений при імператорському дворі Катерини II "ермітажний статут" дозволяв вести суперечки, але без лихослів'я, закликав говорити помірно й не надто голосно, щоб у решти співбесідників голова й вуха не заболіли.

З думкою Карнегі не згодні й сучасні психологи, які безконфліктність вважають нереальною і не "психогігієнічною".

Адже іноді найкращий вихід для обох партнерів- це відкрите з'ясування суперечностей з метою взаєморозуміння (О.Корніяка).