Тема 5. Промова державного обвинувача

1. Зміст і побудова обвинувальної промови

2. Вступна частина промови

3. Виклад фактичних обставин злочину (фабула справи)

4. Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів

5. Обґрунтування кваліфікації злочину

6. Характеристика особи підсудного

7. Обґрунтування пропозицій про міру покарання, цивільний позов

8. Аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину

9. Заключна частина промови

10. Репліка прокурора

11. Промова прокурора при відмові від обвинувачення

1. Зміст і побудова обвинувальної промови

Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну про­мову, прокурор висловлює ті остаточні і кінцеві висновки, до яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підбиває підсумки обвинувальної діяльності. Виступ прокурора з обвинуваль­ною промовою є одним з найбільш відповідальних етапів підтриман­ня обвинувачення у суді.

Відповідно до ст. 264 КПК України прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення. Він це робить від імені держави, від імені су­спільства.

Промова прокурора в судових дебатах, в якій підтримується дер­жавне обвинувачення, містить аналіз доказів, висловлюються мірку­вання про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення законного і обгрунтованого вироку, називається обвинувальною промовою прокурора.

Закон не визначає змісту обвинувальної промови. Але оскільки доказування обвинувачення в суді КПК України поклав на прокурора, то в своїй промові він повинен висвітлити питання, передбачені ст. 324 КПК:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсуд­ний;

2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримі­нального закону він передбачений;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність підсудного і які саме;

6) чи слід у випадках, передбачених Кримінальним кодексом Ук­раїни, визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом;

7) яка міра покарання повинна бути призначена підсудному і чі повинен він її відбувати;

8) в якому виді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або тюрмі повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі

9) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чи користі, та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

10) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільною позову, і можливою його конфіскацією;

11) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінносями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

12) на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі

13) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

14) чи слід у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опіку.

Такі питання вирішуються судом при постановлені вироку.

До цих питань прокурор повинен дати також суспільно-політичну оцінку обставин справи, що розглядається; характеристику особи підсудного; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Зміст і структура обвинувальної промови визначаються передусім обставинами справи, місцем її розгляду (справа розглядається в суді чи виїзному засіданні), складом аудиторії, індивідуальними якостямя прокурора і зайнятою ним позицією у справі.

Йдучи в суд, прокурор повинен знати, що він буде говорити, мати тези чи принаймні план. Ось план промови одного з київських прокурорів:

1. Суть висунененого обвинувачення.

2. Що пояснює підсудний.

3. Неправдивість його показань підтверджується:

протоколом огляду від 10.03.200... р. (а. с. 16);

протоколом обшуку (а. с. 19);

показанням свідка — дружини підсудного (а. с. 28);

висновком криміналістичної експертизи (а. с. 41).

4. Матеріальні цінності розтратив підсудний, що побічно підтверджується:

показаннями працівників магазину і сусідів про те, що підсуд­ний часто пиячив;

показаннями шинкарки, що за випивку завжди розплачувався підсудний;

показаннями дружини підсудного, що зарплату чоловік повністю їй віддавав.

5. Обгрунтування юридичної кваліфікації.

6. Пропозиції про міру покарання і долю цивільного позову. Можна виступати і без плану, як «виступив» один із прокурорів у справі про хуліганство:

«Товариші судді! Нам все достатньо ясно. Підсудний Карган зірвав з клумби квітку. І нецензурно лаявся на жінку з дітьми, а потім влашту­вав бійку з мужчиною. У справі є дані про те, що бійка була, шум і крики також були. Прошу визнати підсудного винним і дати йому три роки».

Прокурорська практика виробила таку структуру обвинувальної промови:

вступна частина;

фабула справи (виклад фактичних обставин злочину);

аналіз і оцінка зібраних у справі доказів (аналіз доказів);

обгрунтування кваліфікації злочину;

характеристика особи підсудного;

обгрунтування пропозицій про міру покарання, цивільному по­зову;

аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і пропо­зицій щодо їх усунення;

заключна частина промови.

Не завжди обвинувальна промова вміщує всі перераховані елементи в такій послідовності. Але на практиці саме така послідовність закріпи­лася і виправдала себе.

Зміст і структура обвинувальної промови, її побудова не можуть бути однаковими і незмінними для будь-якої справи. Як не існує кримі­нальних справ абсолютно схожих одна на одну, так і не повинно бути промов, які збігаються між собою. Тому прокурор повинен уміти віднайти правильні пропорції різних частин промови, розподілити матеріал логічно й послідовно.

Експозиція, розподіл матеріалу — досить важливий момент у ритор­ському мистецтві. «Уміла готувати, та не вміла подавати» — влучна ха­рактеристика експозиції і про це слід пам'ятати.