2. Вступна частина захисної промови

Як правило, з перших фраз адвоката можна більш-менш точно виз­начити, який з нього захисник, який судовий оратор. Вступна части­на, як увертюра до опери, налаштовує публіку, учасників судового роз­гляду, готує до сприйняття промови.

Варто на хвильку уявити, що ви не в залі судового засідання, а в Національній опері України. Виконується опера Миколи Лисенка «Та­рас Бульба». Завіса ще закрита, а симфонічний оркестр починає увер­тюру. Основна тема — мелодія української народної пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі» відразу ж захоплює, в душі проходить якась тепла хвиля. Починаєш уважно стежити за подіями на сцені, за­буваючи про все довколишнє.

А тепер перенесемося уявно до залу суду, і там захисник підсуд­ного починає такими словами:

«Шановні судді! Мій підзахисний Іванець звинувачується в тому, що 1 квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни із хуліган­ських спонукань...»

Чи може захопити такий виступ? Думається, зовсім ні. Адже, то був уже четвертий повтор зацитованого речення. На початку судового слідства суддя зачитував обвинувальний висновок: «І квітня о двад­цятій годині на вулиці Паризької комуни...» Що відбувалося на цій вулиці, детально розповідали потім підсудний, потерпілий, свідки. Свою обвинувальну промову прокурор починав: «І квітня на вулиці Паризької комуни...» і нарешті встає адвокат і знову починає з... ву­лиці Паризької комуни.

Можна навести цілий ряд непродуманих і примітивних початків виступів адвокатів, які не раз доводилося чути в залі судових засідань: «Товариші судді? Я не затримаю довго вашої уваги...» «Товариші судді! Я не буду багатослівним...» Товариші судді Я захищаю підсудного Іванця...» « Товариші судді! Справа, яку ми сьогодні розглядаємо, не являє собою вели­кої складності» (або навпаки).

Ще гірше сприймаються суддями спеціально розроблені вступні частини. Одна підготовлена для справ про вбивство, інша — для справ про крадіжку, третя — для справ про хуліганство. З року в рік, із справи в справу переносять ці адвокати свої стандартні вступні частини, демонструючи своє небажання або невміння думати.

Звичайно, бувають і чудові промови адвокатів. Чим менше шаблону, там краще сприймається судова промова. Словесна полова недопустима взагалі в захисній промові, надто ж у вступній частині. Засоби і прийоми вступної частини можуть бути різними. Її можна розпочати:

- з оцінки суспільно-політичного значення справи, яка розглядається;

- вказівкою на специфічні особливості кримінальної справи;

- з викладу програми промови;

- відсилкою до окремих положень промови прокурора;

- характеристикою особи підсудного тощо.

Наведемо для зразка вступну частину захисної промови адвоката Я. Кисельова у справі Ковальова:

« Товариші судді! В одній середньовічній легенді розповідається про дзвін, який мав чарівну властивість: в його звуках кожен чув той наспів, який йому хотілося почути.

Як часто дебати сторін нагадують цей дзвін із легенди: одні і ті ж факти, одні і ті ж обличчя, але як по-різному, як неоднаково вони ба­чаться обвинувачем і захисником ?

Правий був товариш прокурор, провіщаючи у своїй промові, що ми буде­мо з ним по-різному, кожен по-своєму пояснювати ту велику і гірку біду, яка прийшла в сім 'ю Ковальових. Але в одному з найголовніших питань, питанні про те, що ж спонукало Ніну Федорівну Ковальову, молоду жінку, матір двох дітей, 4 серпня о п 'ятій годині після полудня відчинити вікно своєї квартири на п 'ятому поверсі, стати на карниз, постояти там кілька секунд, повернутися обличчям до кімнати, щось вигукнути і враз метнутися вниз, щоб розбитися, — ось у цьому питанні: чому шукала смерті Ніна Федорівна, і в обвинувачення, і в захисту немає розходжень. Дзвін загубив свою чарівність, і ми з товаришем прокурором відповідаємо однаково: глибока сімейна драма, нестерпні відносини між чоловіком і дружиною — Миколою і Ніною Ковальовими. Але так відповісти — значить зробити тільки перший і найлегший крок на довгому шляху, кінець якого приводить до вирішення справи.

Так, розлад був, він ставав усе глибшим і загрожував сім 'ї зруйну­ванням. Все це мучило Ніну Федорівну. Але чи означає це, що в розвалі сім 'ї, у трагічній кінцівці винен Микола Ковальов?

У товариша прокурора немає ніяких сумнівів, все йому гранично, зро­зуміло: винен Ковальов, тільки він, і ніхто інший!..

Я уважно слухав обвинувальну промову і ловив себе на думці: яка вели­ка могутність слова!Як примхливо, вільно і несподівано воно міняє зміст і значення фактів.

До промови товарища прокурора мені здавалося беззаперечним той факт, що в справі Ковальова в тісно сплетений вузол зібралися високі і ниці почуття: кохання і зненависть, помста і прощення, заздрість і великодушність. Мені здавалося беззаперечним: суду доведеться розібратися у великотрудній сімейній драмі, такій складній, що і самим учасникам її далеко не все зрозуміле.

Але ось прокурор проголосив промову. І що ж? Виявляється, ніяких складнощів у справі немає й близько. Виявляється, істина крізь неї так і проглядається. І секрет перетворення справи, в якій на кожному кроці виникають психологічні загадки, в справу найпростішу, як таблицю мно­ження, розкритий надзвичайно відверто: для цього необхідно було не по­скупитися на чорну фарбу, малюючи образ Ковальова...

Як бачите, фарби, якими користувався товариш прокурор, не дуже різноманітні, хоча згущення і соковитості в них надмірно. Але вже давно відомо, що однією фарбою, навіть найгустішою, дуже тяжко надати портрету життєвої достовірності. А правильно і точно розібратися в моральному обличчі Ковальова необхідно, без цього не можна вирішити справу.

Мені не здається достовірною та характеристика, яка дана Ко­вальову в промові прокурора. Між обвинуваченням і захистом тут не­минуча суперечка, суперечка велика і серйозна».