Рекомендована література

1. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхуван-

ня" від 9 липня 2003 р. № 1058-ІУ (зі змінами і доповненнями) // Податки та

бухгалтерський облік. — 2003. — № 70.

2. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван-

ня від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які

спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІІ (зі змі-

нами і доповненнями) // Все про бухгалтерський облік. — 2003. — № 35.

3. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван-

ня на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. № 2212-ІП (зі змінами і допов-

неннями) // Все про бухгалтерський облік. — 2001. — № 21.

4. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван-

ня у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими

народженням та похованням" від 18 січня 2001 р. № 2240-ПІ (зі змінами і до-

повненнями) // Все про бухгалтерський облік. — 2003. — № 35.

5. Клівіденко Л. Проблеми формування системи соціального страхування

населення в Україні // Вісник ТАНГ. — 2004. — № 6.

6. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне со-

ціальне страхування від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР (зі змінами і доповнення-

ми) // Все про бухгалтерський облік. — 2001. — № 21.

7. Плиса В.И. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування в Укра-

їні: Навч. посіб. — Л.: Видав, центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. — 160 с.

8. Ріппа М. Порівняльна характеристика світових систем пенсійного забез-

печення і страхування // Світ фінансів. — 2007. — № 1.

9. Шаварина М. Соціальне страхування в умовах ринкових перетворень;

практика та шляхи удосконалення // Вісник ТАНГ. — 2004. — № 6.

296

Соціальні позабюджетні фонди

10. Шаманська Н.В. Фінансове забезпечення системи соціального страху-

вання на випадок безробіття: реалії та пріоритети // Світ фінансів. — 2006.

-№2.

11. Юрій С.І., Шаварина М.П; Шаманська Н.В. Соціальне страхування:

Підручник. — К.: Кондор, 2004. — 464 с.

297

Розділ 11

ФІНАНСИ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

11.1. Поняття суб'єкта господарювання, ознаки

його ідентифікації. Класифікація суб'єктів

господарювання

Різні види людської діяльності в ринкових умовах виявляються як сукуп-

ність економічних взаємовідносин і зв'язків між фізичними особами,

суб'єктами підприємництва та державними інституціями. Ця діяльність лю-

дей, пов'язана зі створенням матеріальних і нематеріальних благ та послуг,

координується у межах чинної економічної системи — сукупності наявних у

країні принципів, правил, законодавче закріплених норм, які визначають

форму і зміст основних економічних відносин, котрі виникають у процесі ви-

робництва, розподілу, обміну й споживання економічного продукту.

Як організуюча сила ринкової економіки ця система потребує відповідної ін-

фраструктури у вигляді державних та недержавних інститутів; виробників ма-

теріальних і нематеріальних благ, продавців, покупців, споживачів із відповід-

ним економічним та правовим статусом — суб'єктів ринкової економіки.

Економічна система як сукупність господарських (інституційних) одиниць

містить такі сектори економіки:

1) державні й недержавні корпорації (суб'єкти господарювання сфери су-

спільного виробництва), які займаються ринковим виробництвом товарів та

послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають

прибуток або досягають інших цілей, яких прагнуть його власники: державні,

приватні, колективні, орендні, спільні підприємства, акціонерні товариства,

товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, кооперативи, а та-

кож добровільні об'єднання підприємств і галузеві органи господарського

управління у формах асоціацій, консорціумів, корпорацій, концернів, органі-

зацій орендарів тощо;

298

Фінанси суб'єктів господарювання

2) фінансові корпорації, що займаються фінансово-посередницькою діяль-

ністю, забезпечують рух грошової маси, формують кредитні та фінансові ре-

сурси, необхідні для ефективного функціонування економіки, і мають на меті

отримання доходу: кредитні установи, інвестиційні фонди, страхові організа-

ції, недержавні пенсійні фонди та ін.;

3) загальне державне управління, до якого належать органи управління

центрального та місцевого рівнів та некомерційні (неприбуткові) організації,

що утримуються за рахунок коштів бюджету: лікарні, загальноосвітні школи,

вищі навчальні заклади, професійно-технічні училища, творчі спілки, театри,

бібліотеки, музеї та ін.;

4) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства, до

яких належать суб'єкти економіки, що створили окремі групи домашніх гос-

подарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів,

а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні

підрозділи нефінансових корпорацій), отримують доходи з метою забезпечен-

ня своєї життєдіяльності: творчі спілки, громадські організації, політичні

партії та ін.;

5) домашні господарства, які об'єднують фізичних осіб як споживачів, а в

деяких випадках — як суб'єктів некорпоративної виробничої діяльності, котрі

отримують доходи з метою поліпшення свого матеріального становища.

Господарські (інститупійні) одиниці поділяють на дві групи: юридичні осо-

би та домашні господарства.

Юридичні особи. Корпоративні підприємства, створені з метою ринково-

го виробництва товарів та послуг, є джерелом прибутку чи іншої фінансової

вигоди для своїх власників. Вони перебувають у колективній власності акціо-

нерів-пайовиків, які діють окремо від підприємств, і їх відповідальність обме-

жена сумою капіталу, вкладеного в акції:

а) господарське товариство — підприємство або інші суб'єкти господарю-

вання, які створили юридичні особи та/або громадяни шляхом об'єднання їх

майна й участі в підприємницькій діяльності товариства з метою отримання

прибутку: акціонерне товариство — господарське товариство, яке має статут-

ний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної

вартості, й відповідає за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціоне-

ри несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вар-

тості належних їм акцій; товариство з обмеженою відповідальністю — госпо-

дарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір

якого визначений в установчих документах, і відповідає за зобов'язаннями

тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили вклади, не-

суть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів;

товариство з додатковою відповідальністю — господарське товариство, ста-

тутний капітал якого поділений на частки, визначені установчими документа-

ми розмірів, і яке відповідає за зобов'язаннями власним майном, а в разі його

недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відпові-

299

Розділ 11

дальність у визначеному в установчих документах однаково кратному розмірі

до вкладу кожного з учасників; повне товариство — господарське товариство,

всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють

підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну

відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном; командит-

не товариство — господарське товариство, в якому один або кілька учасників

здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його

зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на

яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасни-

ки присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники);

б) кооперативи — добровільні об'єднання громадян з метою спільного ви-

рішення економічних, соціально-побутових та інших питань (виробничі, спо-

живчі, житлові тощо);

в) господарські об'єднання. Об'єднанням підприємств є господарська ор-

ганізація, утворена з двох або більше підприємств з метою координації їх ви-

робничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і

соціальних завдань.

Некорпоративні підприємства — підприємства, які належать одному

власникові і в усьому іншому, крім форми власності, поводяться так, наче вони

є корпораціями. Прикладами таких підприємств можуть бути: а) компанії

(підприємства) у державній, одноосібній приватній чи іншій власності — само-

стійні суб'єкти господарювання, створені компетентними органами державної

влади або органами місцевого самоврядування чи іншими суб'єктами для за-

доволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичної виробничої,

науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку,

передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами; б) ре-

зидентні філії іноземних фірм.

Некомерційні організації створюють з тією самою метою, що і корпорації,

але їх організаційно-правовий статус не дає їм можливості бути джерелом до-

ходу для суб'єктів, які їх контролюють та фінансують.

Органи державного управління: а) неринкові установи й організації покли-

кані виконувати законодавчу, юридичну або виконавську владу над іншими

інституційними одиницями; їхніми повноваженнями є збирання податків та

інших обов'язкових платежів, а також витрачання їх відповідно до певної уря-

дової політики; б) ринкові заклади органів державного управління та нерин-

кові некомерційні організації (негоспрозрахункові друкарні, автогосподарства

тощо, які виконують платні роботи на замовлення фізичних і юридичних осіб);

в) неприбуткові організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету, які

надають безкоштовні індивідуальні послуги громадянам у сфері освіти, куль-

тури і спорту, відпочинку, соціального забезпечення.

Домашні господарства як споживчі одиниці та учасники виробничої діяль-

ності. Остання набирає форм: поставки робочої сили для різних типів інститу-

ційних одиниць; безпосередньої зайнятості на власних некорпоративних під-

300

Фінанси суб'єктів господарювання

приємствах (в індивідуальних, сімейних, селянських, підсобних господарствах,

котрі займаються підприємництвом без утворення юридичної особи).

Найбільш узагальненою характеристикою внутрішньої інституційної оди-

ниці є поняття суб'єкта господарювання, що відображає його сутнісні ознаки

та місце в економічній системі.

Суб'єкти господарювання — організована форма продуктивної діяльності

окремих громадян, підприємств, організацій та державних інституцій, які від-

повідають вимогам економічної системи. До суб'єктів господарювання нале-

жать не лише юридичні чи фізичні особи, які займаються діяльністю з вироб-

ництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю, а й

будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють контроль над суб' єктами,

група суб'єктів господарювання, якщо один або кілька з них здійснюють кон-

троль над іншими, та органи державної влади, місцевого самоврядування, ад-

міністративно-господарського управління і контролю в частині їх діяльності з

виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Найважливішими ознаками будь-яких суб'єктів господарювання, які ви-

значають їх місце у господарських відносинах, є такі.