2. Суспільно-політичне життя та духовний розвиток суспільства.

Період 1965-1985 pp. дістав назву «застійного». Лозунг комуністичного будівництва залишився, але комунізм відсунули в неокреслене майбутнє. За партійною фразеологією цей період називали періодом розвинутого соціалізму.

Було припинено хрущовські реформи. Сталіністи, які прийшли до влади, обрали тактику замовчування відомостей навіть про ті злочини, які стали надбанням гласності при Хрущові. Знову було заблоковано дослідникам, письменникам та журналістам доступ до архівів, які містили дані про злочини режиму. Відбулася реанімація сталінізму

Два десятиріччя партапаратної диктатури характеризувалися не застоєм, а досить-таки інтенсивними процесами в усіх сферах суспільного життя. Вони носили негативний характер, оскільки економічні, політичні й національно-культурні проблеми суспільства, які вимагали термінового розв'язання, замовчувалися й заганялися у глибину. Партійно-державна верхівка штучними заходами підтримувала видимість зовнішнього благополуччя. Така егоїстична політика загрожувала соціальним вибухом величезної сили.

Русифікація, Леонід Брежнєв не був войовничим шовінистом, але інтереси зміцнення централізованої держави вимагали здійснення курсу на "зближення націй", тобто нівелювання національних відмінностей. В суспільстві, що охоплює більше ста різних народів, радянське керівництво повинне було знайти спосіб сформувати відчуття спільної тотожності й мети. За ідеологічною завісою ховався вже давно відомий порядок денний - русифікація.

Кремль та його вірний намісник в Україні Володимир Щербицький (перший секретар ЦК КПУ в 1072-1989 pp.) проводили систематичну політику розширення вживання російської мови в Україні та обмеження української. Влада використовувала ряд прямих і непрямих засобів, щоб змусити людей користуватися російською мовою. Успішність у навчанні ставилася в залежність від доброго володіння російською мовою. Найцікавіші й найважливіші публікації в Україні виходили російською мовою. Спостерігався сильний тиск у містах, спрямований на використання російської мови, а з української знущалися, як з "селюцької". Якщо людина розмовляла виключно українською мовою, то це навіть могло поставити під сумнів її політичну лояльність. Під вивіскою "обміну спеціалістами між республіками" заохочувалось переселення в Україну росіян та направлення аїнців У ^Інші республіки. Ці процеси спричинилися до значного У^-ьшення кількості росіян, котрі проживають в Україні.

Демографічні зміни. З 1960 по 1989 pp. населення України оосло з 42,5 до 51,7 млн. чол. На протязі 60-80-х років неухильно меншувалась частка українців серед населення республіки (з 76 8 % У 1959 p. до 72,7 % у 1989 p.), та зростала частка росіян (з .,6;7% до 22,1%).

Індустріалізація, урбанізація і модернізація значно зменшили традиційну класову структуру населення. У 1970 p. із загальної кількості робочої сили (16 млн. чол.) близько 2/3 класифікувалися як промислові робітники. За одне покоління робітники перетворилися з виразної меншості на переважаючу більшість робочої сили України. Пролетаріат не лише швидко зростав, а й ставав більш українським з точки зору його етнічного складу. В Україні дуже зросла, особливо за останні десятиліття, кількість фахівців із вищою освітою. Між 1960 і 1970 pp. їх число подвоїлося з 700 тис. до 1,4 млн. Але й тут росіяни зберегли свою велику присутність, складаючи в цій соціальній групі понад третину.