2. Загострення кризи української державності у 1657-1663 рр. Політика і.Виговського і ю.Хмельницького.

Після смерті Б.Хмельницького гетьманом, згідно з його заповітом мав стати молодший син Юрій. Але він був надто молодий і недосвідчений для цієї посади. Полковники обирають на своїй раді гетьманом генерального писаря Івана Виговського (1657-1659), якого пізніше затверджують на козачій раді.

Новий гетьман розпочав переговори з Річчю Посполитою. У вересні 1658 p. в Гадячі підписано договір з польськими представниками, за яким Україна (в складі Брацлавського, Київського, Чернігівського воєводств) переходила під протекторат Речі Посполитої. При цьому Україна зберігала свій суд, грошову систему, військо. Унія скасовувалася, православні зрівнювалися у правах з католиками, засновувалось два університети. Україна втрачала право вести власну зовнішню політику, реєстр козаків скорчувався з 60 тис. осіб до 30 тис. Гадяцький трактат був ратифікований польським сеймом, проте його здійснити не вдалося. Народні маси були невдоволені свавіллям польських військ та не бажали повернення до минулих часів.

Весною 1659 p. спалахнув конфлікт з Росією. 100 тисячна російська армія на чолі з князем Трубецьким вирушила на Україну. Під Конотопом козацькі війська під командуванням Виговського при допомозі татар розгромили їх. Двоє воєвод потрапило в татарський полон. Україну роздирали внутрішні чвари. Полковник Іван Богун та кошовий отаман Іван Сірко не дали змоги Виговському скористатися цією перемогою. Січовиками на Запоріжжі гетьманом обрано Юрія Хмельницького (1659-1663). Виговський був змушений зректися гетьманської булави та виїхати на територію Речі Посполитої, де йому належало Барське староство (в 1664 p. він був розстріляний нібито за підбурювання населення проти польської влади).

Ю.Хмельницький на переговорах в Переяславі в 1659 році з російськими представниками підписав угоду, яка обмежувала права України. В Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві та Умані розміщувались російські гарнізони з воєводами. Ю.Хмельницький не мав хисту до державної діяльності та перебував під сильним впливом більш старших та досвідченіших генеральних старшин і полковників. Уже в 1660 p. події, що блискавично розгортаються, призводять до різких змін у політиці гетьмана. Продовжується війна з Польщею – російська армія була розбита польсько-татарськими військами під Чудновим. Ю.Хмельницький після Чуднівської битви укладає у жовтні 1660 р. з поляками Слободищенський трактат, згідно статей якого Україна розривала Переяславські статті й визнавала зверхність польського короля. Більшість козацтва і старшини Лівобережної України де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмельницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність Ю.Хмельницький склав булаву.

4. Розкол України на Лівобережну та Правобережну.

Слободищенський трактат, який став початком розколу України за територіальною ознакою, водночас відкрив новий етап боротьби за гетьманську булаву. Особливість цього етапу полягала в тому, що предметом бажань старшини одночасно стали дві булави.

У 1663 році на “чорній раді” у Ніжині гетьманом Лівобережжя було обрано Івана Брюховецького (1663-1668 рр.), який, прийшовши до влади, широко застосовував демагогічні прийоми, грав на сподіваннях простих козаків. Він займав відверто промосковські позиції. Першим з українських гетьманів у вересні 1665 p. Здійснив візит до Москви, де підписав Московські статті, які обмежували права гетьманського уряду в фінансовій та адміністративній сферах. Російський цар надав Брюховецькому титул боярина. В результаті повстання у 1668 p. Брюховецького було вбито.

Після зречення Ю.Хмельницького на Правобережжі гетьманом було обрано Павла Тетерю (1663-1665 рр.). Новий гетьман хотів відновити єдність козацької України шляхом компромісу з лівобережною старшиною. Він не одразу виявив себе як прихильник пропольської орієнтації. Проте Правобережжя територіально було міцно прив’язане до Польщі, і тому кожен з правобережних гетьманів мусив демонструвати свою лояльність польському уряду. Тому П.Тетеря взяв участь у поході Яна ІІ Казимира в Лівобережну Україну, тим паче, що в разі успіху перед гетьманом відкривалася перспектива возз’єднання козацької України. Проте похід закінчився невдачею, до того ж проти політики гетьмана Тетері та повернення польських властей на Правобережжі не раз вибухали повстання, що врешті-решт змусили Тетерю зректися булави.

Таким чином, Україна розділилася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією та Річчю Посполитою.