28 Червня 1940 р. Румунський уряд заявив про свою згоду передати Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину.

2. Радянізація Західної України

Вже 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР вирішила включи­ти Північну Буковину і Південну Бессарабію до складу УРСР, а з решти Бессарабії і колишньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р. створено Молдавську РСР. Ще раніше, 1 листопада 1939 р. рішення Установчих Народних зборів Західної України про возз'єднання Західної України з УРСР було затверджене Верхов­ною Радою СРСР, а 14 листопада – Верховною Радою УРСР. Завдя­ки цьому населення України збільшилося на 8809 тис. осіб і на середину 1941 р. становило 41 657 тис., а територія розширилася до 565 тис. км². Процес консолідації української нації вступав у завершальний етап. Однак досі серед істориків немає єдності в оцінці суті та характеру цього процесу, і тому різні дослідники по-різному називають сам факт входження українських земель до складу УРСР напередодні Другої світової війни: "анексія" (Д. Боффа), "включення" (Н. Верт), "формальне інкорпоруван­ня, назване "возз'єднанням" (А. Жуковський, О. Субтельний), "возз'єднання, що носило характер акції окупаційного типу" (С. Кульчицький).

Хоча було здійснено етнічне возз'єднання і західноукраїнські землі формально увійшли до складу УРСР, фактично на практи­ці відбулася інкорпорація, тобто "входження до складу" СРСР. Передування рішення Верховної Ради Радянського Союзу про возз'єднання аналогічному рішенню Верховної Ради України під­тверджує цю думку. Тому розбіжності у термінології та оцінках, очевидно, зумовлені різними підходами дослідників до вирішення принципово важливої проблеми: у складі якої держави — Укра­їни чи Радянського Союзу — фактично опинилися західноукра­їнські землі.

Модель суспільно-економічних перетворень відповідно до радянського зразка у новостворених західних областях України називають радянізацією. В цілому зміни, що відбувалися, мали супе­речливий характер. З одного боку (+), експропріація маєтків польсь­ких землевласників, перерозподіл їхньої землі між українськими селянами; українізація системи народної освіти, державних уста­нов, судочинства; поліпшення медичного обслуговування, особ­ливо на селі; націоналізація промислових підприємств; ліквідація безробіття та ін. З іншого (-) — руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеної місцевою українською інтелігенцією (пе­рестали функціонувати всі колишні українські партії, а також куль­турні установи, зокрема, "Просвіта", Наукове товариство імені Шевченка тощо); насильницька колективізація; антицерковні акції; репресії проти так званих "буржуазних спеціалістів"; масові де­портації населення (із Західної України і Західної Білорусії було депортовано 318 тис. сімей, що становило майже 10% населення).

Однак, попри всю неоднозначність та суперечливість політи­ки сталінського режиму в західноукраїнських землях, більшість істориків дійшли висновку, що возз'єднання українців у межах однієї державної структури вперше за багато століть було над­звичайно визначною подією, важливим кроком у розв'язанні укра­їнського питання. "Об'єднання всіх українських етнічних тери­торій мало глибокий психологічний і культурний вплив на розді­лених до того часу українців, — підкреслює канадський історик українського походження О. Герус. — Інтеграція й асиміляція західних українців у радянську систему з їхньою відмінною полі­тичною, культурною та релігійною спадщиною виявилася, всу­переч волі режиму, процесом двобічним. У той час як західні українці піддавалися систематичній комунізації, східні, або ра­дянські українці відкривали ідеали й цінності своїх західних спів­вітчизників".

Між тим "медовий місяць" радянсько-німецького "шлюбу за розрахунком" підходив до кінця. 18 грудня 1940 р. Гітлер підписує директиву № 21 (план "Барбаросса") — план нападу на СРСР, основна ідея якого була висловлена ще п'ятнадцять років тому у "Майн кампф": "Коли ми говоримо сьогодні про придбання но­вих земель і нового простору в Європі, то насамперед думаємо про Росію та про підкорені їй окраїнні держави... Ця колосальна імперія на Сході дозріла для її ліквідації..."

Отже, наприкінці 30-х — на початку 40-х років було здійсне­но етнічне возз'єднання і західноукраїнські землі формально увій­шли до складу УРСР, фактично ж на практиці відбулася інкор­порація цих територій, тобто їх "входження" до складу СРСР. Об'єднання вперше за багато століть у межах однієї держави біль­шості українських етнічних територій, незважаючи на неодноз­начність і суперечливість політики сталінського режиму в захід­ноукраїнських землях, було визначною подією, важливим кро­ком у розв'язанні українського питання.