2. Національно-визвольний рух в Західній Україні

Національно-визвольний рух українців проти політики Польської влади виявлявся як у легальних, так і в нелегальний формах боротьби за свої права.

У 1925 р. Українці в Польщі мали 12 політичних партій, що представляли дуже широкий політичний спектр. Серед них найвпливовіші:

1) Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО) – партія центристської спрямованості, яка орієнтувалася на здобуття Україною незалежності та її демократичний розвиток.

2) Українська соціал-радикальна партія (УСРП), яка прагнула поєднати принципи демократичного соціалізму з національним відродженням України.

3) Комуністична партія Західної України (КПЗУ) виступала за об'єднання Західної України з Радянською Україною.

На протилежному полюсі перебували політичні об'єднання типу Української католицької партії, які були слабкими і схилялися до співпраці з польським урядом. Українські партії небезуспішно боролися за місця у польському парламенті: якщо у листопаді 1927 р. представництво українців у сеймі складалося з 25 послів і 6 сенаторів, то у липні І930 р. воно зросло до 50 послів і 14 сенаторів. І хоча єдності серед українських парламентарів не було, все ж українське парламентське представництво було важливим і впливовим фактором політичного життя.

В економіці протидія офіційній лінії на гальмування розвитку українських земель здійснювалася через кооперативний рух. У цей час, як відзначає О. Субтельний, відбулося розширення функцій кооперативів, "кооперативний рух став розглядати себе як знаряддя самоврядування та економічного самозахисту". Очевидно, саме тому в умовах жорсткого економічного тиску інтенсивно розвивається українська кооперація.

Реагуючи на полонізацію освіти, свідома українська інтелігенція заснувала у Львові таємний Український університет (1921—1925 рр.). Масштаби діяльності цього підпільного (сучасники назвали його "катакомбним"), навчального закладу вражають. У період свого піднесення він мав три факультети (філософський, правничий і медичний) і 15 кафедр. Майже 1500 студентів навчалися під керівництвом 54 професорів.

Основним центром національної культури в західноукраїнських землях було у 20—30-х роках Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) у Львові. До його складу входило понад 200 науковців, серед яких були історики І.Крип'якевич, С. Томашівський, літературознавці М. Возняк, К. Студинський, археолог Я. Пастернак, фольклорист і музикознавець Ф. Колесса.

Значний вплив на активність українського населення мала греко-католицька церква. ЇЇ глава, митрополит А.Шептицький виступав проти приєднання українських земель до Польщі. У 1923 р. А.Шептицького було заарештовано.

Коли тиск польського уряду ставав нестерпним, відповідна реакція українського населення дедалі більше починала виходити за межі легальних, мирних форм обстоювання власних інтересів і прав, набираючи характеру революційного, а подекуди – і екстремістського. Зростав робітничий і селянський страйковий рух: якщо 1922 р. в Західній Україні відбулося лише 59 страйків, то 1934-1939 рр. — 1118. З весни 1930 р. посилилися виступи селян. Відповіддю польського уряду була кампанія пацифікації ("умиротворення") — придушення виступів за допомогою поліції та військ. Жорстоким репресіям було піддано жителів 800 сіл, 1739 осіб було заарештовано.

Послідовна асиміляторська політика польських властей, фактична відсутність єдності українських політичних сил штовхали частину української молоді до застосування більш радикальних форм боротьби. У січні 1929 р. у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Її лідером став Є. Коновалець, а основним ідеологом .довгий час був Д. Донцов, який обстоював український інтегральний націоналізм. Проголошувалася перевага національних інтересів над індивідуальними, вищою метою боротьби стверджувалося досягнення державної незалежності. Методи боротьби – пропагандистські, агітаційні, диверсійні і терористичні. Терору зазнавали не тільки представники окупаційної влади, а й українці, які не поділяли ідеології і методів боротьби ОУН. Напередодні Другої світової війни ця організація налічувала в своїх лавах 20 тис. осіб.