4. Закарпаття у складі Чехословаччини. Карпатська Україна.

Після розвалу Австро-Угорської імперії гостро постало питання про майбутню долю Закарпаття. У червні 1918 р. на базі емігрантських організацій, вихідців із Закарпаття, було утворено Американську Народну Раду карпатських русинів, яку очолив Г. Жаткович. Незабаром на засіданні Ради в Гомстеді було висунуто три альтернативні варіанти вирішення карпатського питання: 1) надання повної незалежності карпатським русинам; 2) об’єднання з галицькими і буковинськими українцями; 3) одержання автономії.

23 жовтая 1918 р. карпатські русини, за порадою президента США В.Вільсона, приєдналися до емігрантської організації «Середньоєвропейська демократична унія", що представляла 10 млн. емігрантів з колишньої Австро-Угорщини. За русинами було визнано право на самовизначення. Голова унії Т. Масарик обіцяв їм автономію та вигідні кордони. Саме за таких умов 12 листопада 1918 р. на засіданні Ради в Скрентоні (США, штат Пенсільванія) і було вирішено приєднати русинські землі до Чехословацької республіки. Це рішення було невдовзі закріплено Тріанонським мирним договором (червень 1920 р.), згідно з яким до Чехословаччини приєднувалося Закарпаття під назвою "Підкарпатська Русь”. Відповідно до договору, вона мала одержати найширшу автономію. Значною мірою ці рішення так і залишилися на папері.

Чеська буржуазія підкорила собі економіку Закарпаття, фактично перетворивши цей край у аграрно-сировинний придаток економічно високо розвинутих чеських земель. Територія "Підкарпатської Русі" становила 5% усієї території Чехословацької республіки, на якій проживало 9% населення і було розміщено лише 0,07% виробничих потужностей, що у 136 разів менше, ніж у Чехії та Моравії. Край був своєрідним зразком катастрофічного відставання і застою: питома вага промисловості в економіці становила лише 2%, тобто за показниками економічного розвитку Закарпаття перебувало на рівні ХVІІІ ст. , коли тільки розпочинався промисловий переворот.

Про кризовий стан сільського господарства свідчить той факт, що майже 90% селянських господарств краю потрапило у боргову кабалу до банків та лихварів. Цей процес зумовили не тільки висока орендна плата, а й численні штрафи та податки, розміри останніх за десятиріччя (1919—1929 рр.) збільшилися у 13 разів.

Зрозуміло, такий державний курс неодноразово викликав опір з боку народних мас, і за неповні два десятиріччя свого панування чеські власті були змушені 91 раз наказувати стріляти у робітників і селян.

Водночас варто зазначити, що позиція властей Чехословаччини на українських землях у суспільно-політичній та культурній сферах була поміркованішою і виваженішою, ніж у Польщі та Румунії. Про це свідчить існування в 30-х роках у Закарпатті майже 30 політичних партій, що репрезентували широкий спектр поглядів на суспільний розвиток. Зростання кількості початкових шкіл (з 1924 до 1938р. їх збільшилося з 525 до 851, а гімназій - з 3 до 11). Велике значення мав дозвіл користуватися у цих школах мовою на власний вибір. У цей час вільно діяли різні українські громадські організації: "Просвіта”, “Асоціація українських учителів", "Пласт" тощо.

Чехізація йшла й у Закарпатті. Так, за 20 років панування у цьому краї чеські власті відкрили 213 самостійних чеських шкіл та 191 чеський філіал при українських та угорських школах, проте чехізація була порівняно м'якою.

Отже, характерні риси польської моделі панування в українських землях (насильницька асиміляція, штучне стримування економічного (особливо промислового) розвитку, репресивні акції; національний гніт тощо) були в пом’якшеному вигляді притаманні внутрішній політиці Чехословаччини в українському питанні, й у більш жорсткій формі виявлялися в українській політиці Румунії.

Румунська влада здійснювала щодо українського населення політику тотальної румунізації, вдаючись до відкритих насильницьких дій. З 1919 по 1928 рр. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р. заборонено вживання української мови. Українців не визнавали окремою нацією, називаючи їх „громадянами румунського походження, які забули рідну мову”. Була заборонена українська преса, здійснювалася румунізація православної церкви. В економічній сфері Буковина була відсталою окраїною Румунії, буковинська економіка залишалася напівкустарною.

Українські політичні партії в Румунії діяли напівлегально, а у 1938 р., коли до влади прийшли військові, діяльність політичних партій була повністю заборонена.

Уряд Чехословаччини здійснював більш помірковану політику щодо Закарпаття, особливо в суспільно-політичній сфері. Але й ця політика була спрямована на те, щоб втримати українські землі під владою Чехословаччини. Економічний сектор Закарпаття був надзвичайно відсталим. За двадцять років тут не було збудовано жодного значного підприємства.

В Закарпатті суто українських партій не було, вони існували під „дахом” близьких їм партій Чехословаччини. В діяльності українських політичних груп існувало три течії: москвофільство (вважали, що карпатоукраїнці – це частина російського народу); русинство (вважали жителів краю окремим слов’янським народом); українофільство (було найбільш впливовим, оскільки відображало настрої і традиції українців Закарпаття).

У 1938 р. в результаті мюнхенської змови західних держав з Гітлером до Німеччини відійшла частина Чехословаччини, заселена німцями. Розпочалося розчленування Чехословаччини. В цих умовах чеський уряд 11 жовтня 1938 р. дав згоду на утворення карпато-української автономії. Уряд автономії очолив А.Волошин. У лютому 1939 р. було обрано Сейм Карпатської України і сформовано військову організацію – Карпатську Січ.

Але 14 березня 1939 р. при підтримці Німеччини почалася окупація Закарпаття Угорщиною. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив незалежність Карпатської України, проте вона опинилася і міжнародній ізоляції, а Карпатська Січ не могла зупинити окупантів. Закарпаття було окуповане угорськими військами.

Проголошення незалежної Карпатської України мало велике історичне значення: воно сприяло зростанню національної свідомості населення краю і продемонструвало прагнення українського народу до створення власної держави.

Контрольні запитання і завдання:

1. Між якими країнами було розділено землі України на початку 20-х років (потрібне визначити);

- Радянська Росія;

- Польща;

- Румунія;

- Чехословаччина.

Лекція 15: Українські землі на початку Другої світової війни (2 год.)

1. Радянсько-німецькі договори 1939 р. і доля західноукраїнських земель.

2. Радянізація Західної України

3. Напад Німеччини на Радянський Союз. Бойові дії на території України в 1941-1942 рр.