I ля Македонця, - цей собор римо-католики зачисляють до вселенських. Відзначимо

найхарактерніші риси цього собору Для участі в засіданнях собору особи, котрі по-

сідали єпископські місця за Фотія, на вимогу легатів, мусили попередньо підписати

"особливу формулу задоволення", ІіЬеІІш заіізгасііопіз, якою осуджувалися Констан­тинопольський собори 858, 861 і 867 року і визнавалося римське учення про переваги Римської церкви.

Легати категоричнотшступали проти суду над Фотієм (!) і, не зважаючи на протес­ти східної сторони, так і не допустили розбору цієї справи, діючи за принципом: Кота Іосша, саиза ґтіїа. Звертає увагу атмосфера недовір'я, що панувала в Константино­полі до такого собору і невелика кількість його учасників на перших 8 засіданнях: | число їх не перевищувало 40, коли після восьмимісячної перерви, яка пройшла між 8 і 9 засіданням, робота собору відновилась, учасників побільшало, але все ж їх макси­мальне число було у тричі менше, аніж на соборах 861 і 879 року.

Про ставлення східної сторони до собору красномовно свідчить скандальна істо­рія викрадення у легатів після 8-го засідання одержаних ними з такими труднощами "формул задоволення". Тільки після рішучих протестів імператор повернув їх з не прихованим роздратуванням.

На цьому соборі Фотій був "осуджений" без суду на 8-му засіданні.

Константинопольський Свято-Софійський собор 879 року.

Фактом найбільшого значення в історії боротьби православ'я з римським католи­цизмом, що зароджувався, був собор 879 року, що його багато православних каноністів розглядають як вселенський. Цьому соборові передували загострені до крайнощів стосунки між римським престолом та патріархом Ігнатієм, який знову вступив на Константинопольський престол після державного перевороту у 867 році й усунув Фотія від управління церквою. Конфлікт між патріархом Ігнатієм і папою Адріаном II через церковну юрисдикцію на Балканах почався одразу після собору 869-70 року. Папа став погрожувати Ігнатієві крайніми заходами, але не встиг виконати їх, оскільки у І 872 році помер. Його наступник папа Іоанн VIII (872-882) відзначався своїм миро-1 любним ставленням до Сходу, але й при ньому, як не дивно, у стосунках між римсь­ким престолом і патріархом Ігнатієм не сталося ніяких покращень. Справа схилялась І до нового розриву. Зважаючи на цю можливість, у 877 році папа посилає в Констан­тинополь своїх легатів, єпископів Павла і Євгенія, аби востаннє спробувати вплинути на Ігнатія. Коли легати були в дорозі, до Риму надійшла звістка про смерть Ігнатія, і і про повернення на патріарший престол Фотія; того самого Фотія, котрий близько І десяти років тому був позбавленим сану й підданий анафемі Миколаєм І, а потім 1 Адріаном II, та їх соборами і котрий, своєю чергою, піддав анафемі разом з собором ? 867 року папу Миколая. Ця звістка, мабуть, була сприйнята папою Іоанном з неабия- і ким задоволенням. У Римі у Фотія були не тільки противники, але й друзі. Одразу ж і навздогін за двома легатами папа послав кардинала Петра з особливим наказом, аби. е з огляду на новий стан справ, налагодити стосунки з Фотієм. Папа надіслав дружні і листи самому Фотієві, василевсові, східним патріархам і напоумлення тим, хто ще і далі не визнавав Фотія патріархом.

Тоді й трапилась сприятлива нагода скликати всецерковний собор для ліквідації 1 решток церковної смути, викликаної діями пап Миколая І і Адріана І і для відновлен- І ня єдності між Сходом і Заходом на православно-кафолічних засадах.

52

І

гал

ГЛ'г ЗЧІ

гої

І

^г-зо

■У

:е.

1

• ■::: гн ви]

з< Зв<

:о

ми

■ І

іннях:

між 8 іакси-

і істо-щами

[ЗНЄ-

нстан-1 На собор, крім легатів папи Іоанна, прибули представники східних патріархів. За-реваги гальна кількість єпископів досягала цифри 380, так що за числом учасників Констан­тинопольський Св. Софійський собор перевищував всі вселенські собори, за винят-ротес- | зом Халкидонського. "Собор, скликаний Фотієм, - говорить відомий римо-католиць-^^от£ І ^ш^* історик, кардинал Гергенрете, - являв справді разюче видовище, якого не бачили з часів Халкидонського собору". Собор відкрився у листопаді 879 року у храмі Свя­тої Софії.

На першому ж засіданні кардинал Петро заявив, що папа Іоанн вважає Фотія своїм братом і що легати прибули, аби відновити мир і спонукати схизматиків (противників Фотія) до єдності. Хоча й ті звертаються до Риму, сподіваючись дістати там підтрим­ку - їх надії марні. При цьому кардинал вручив Фотієві дарунки Іоанна - стихар, фелон, омофор і сандалії.

На соборі були зачитані листи від папи. Звертає на себе увагу різкий лист папи, адресований противникам Фотія. Справжність цього листа сучасними римо-католиць-кими істориками визнається і не підлягає ніякому сумніву. Іменуючи групу крайніх [ ігнатіан, противників Фотія, "схизматиками", "злочинцями", котрі осмілюються роз-| дирати нешитий хітон Христовий", папа Іоанн закликає їх підкоритися Фотієві, і з'єдна-голи- Ц _тися з Церквою, погрожуючи їм у противному випадку церковними карами. Копія зістів і цього листа збереглася (у Ватіканських реєстрах - під № 3274 за другим вид. Іайе). [ощів і Зворушливе примирення самого Ігнатія з Фотієм відбулося, як відомо, під час друго-їв на І _го патріаршества Ігнатія.

Ротія і Учасники собору з ентузіазмом прийняли звістку про те, що папа визнав недійсни-герез _ми постанови Константинопольського собору 869-70 року, який діяв, як ми бачили, Папа І _в Римо-католицькому дусі за вказівкою папи Адріана II і, звичайно, зі свого боку, ^зКИ У [ осудили цей собор.

мась :тан-

сиро- л_а передостанньому засіданні була прийнята сувора постанова проти спроб вне-мсь-11 _{сення в} символ віри додатку Шіодие.

У 1-му канонічному правилі цього Свято-Софійського собору говориться: "У пе­ревагах , що належать святійшому престолові Римської церкви і її голові: нехай не ^НУ^ТИ і буде жодної новації ані тепер, ані в майбутньому". Згідно з цими правилами "італі-^Т1Я> ¹: : анські" клірики, відлучені папою Іоанном, де б не перебували, не можуть прийматися зько у спілкування Фотієм, так само клірики, відлучені патріархом Фотієм, не повинні ^отш і прийматися в спілкування папою Іоанном.

іен-

>ром Одностайні схвальні вигуки на соборі в честь папи Іоанна та патріарха Фотія були ^бия" яскравим виразом радості Церкви про відновлення православної однодумності і цер-³У ^ж і: ковної єдності. Тільки найзапекліші противники Фотія (Митрофан Смирнський, Сти-^а"^и; І ліан Неокесарійський та ін.) і після собору продовжували свою малокорисну для Цер-/жні | кви справу; вони осудили і самого папу Іоанна VIII за спілкування з Фотієм. (Митро-^ще* і фан Смирнський примирився з Фотієм значно пізніше, а Стиліан Неокесарійський, як декотрі припускають, лише після смерті Фотія змінив своє ставлення до пам'яті пат-•^аші |[ ріарха).

Дані про засідання собору 879 — £0 року-ми черпаєме-з^гротокольиих^анисів, які збереглися на Заході: рукопис Ватіканський, два рукописи Мюнхенські (характерний

53

заголовок в одній з них) Ргасііса Іез а§іаз зіпосш іро Рогіи ері епозі Іез Ш ТЬеи а§іаз ке арозіоіісез ескіезіаз; збірник канонів кардинала Деусдедіта (кін. XI ст.). У нас, у Пра- Петр

дог 1

-. звід -80 :тор цикл . прі Г аті

Ве

вославній Церкві, собор 879 - 880 року відомий насамперед за його трьома каноніч­ними правилами, що увійшли до Книги правил. Діяння собору у нас були опубліко­вані Досіфеєм Єрусалимським в (Тотоз сагаз, Римник, 1705 невдовзі після появи аналогічної публікації у західному виданні). Важко переоцінити значення Константи­нопольського Свято-Софійського собору, що його колись досить авторитетні право­славні каноністи причисляли навіть до ряду вселенських! "Вселенським" він іменується і в 1 -му своєму правилі. Його природно було б назвати Великим Софійським, на відміну від діаметрально протилежного йому за напрямком, і якого, як ми знаємо, бойкоту- І Вз; вали більшість єпископату і зрештою осудила Церква: мова йде про Малий Софійський, гато і

ЗЯЯВ]

Од

Ф.Ді мо іс

Д0ІОІ

почу^г -:ади: Буо] Від гав о,; Двор :приі Мосв

що відбувся в тому ж самому храмі десятьма роками раніше.

Другий Софійський собор став чинником, що стримував самодержавні тенденції Рим) й утверджував православну екклезіологію. Недарма згодом папа Климент II (XI ст.) на цьому соборі бачив головну причину "схизми".

Ції

Нам не може видатися дивним, що згодом, після відродження й утвердження на За­ ході ідеї папського самодержавства, римо-католицька сторона робила багато чого тако­ го, аби применшити значення нього собору. Відомий Аляцій (XVII ст.) намагався навіть довести, що собору 879 - 880 р. взагалі не було. Нині ще декотрі Римо-католицькі істо­ рики ставлять під сумнів факт 6-го і 7-го засідання цього собору, вважаючи теоретично неможливим для папи і його легатів участь у такому рішучому осудженні ЇШодие. Уче­ ний августинець М. Жюжі, професор Латеранської понтифікальної семінарії в Римі, з цього приводу слушно зауважує, що 6-е і 7-е засідання - це ще нічого, бо до цього і Лев III рішуче не допускав внесення пііосше в символ віри, що, однак, не заважає римо- католикам бачити в цьому папі прибічника учення про подвійне походження Св. Духа; значно гірше для римо-католицької свідомості стоїть справа з 1 - 5-ми засіданнями: на І їоанг них був осуджений собор 869 - 70 року (Малий Софійський), що висловлював волю не бу папи Адріана II і до нині зачислюваний Римо-католицькою церквою до вселенських. Ст]

Не дивує особливо й те, що у церковних істориків Заходу (і не тільки Заходу), до Духа, недавнього часу була у вжитку версія про те, що сам папа Іоанн VIII, розібравшись у у всьому, як слід, виступив рішучим противником собору 879 - 80 року (Великого Со- _{так 3} фійського) й особисто урочисто виголосив нову анафему на Фотія у лютому 881 року _Зу₅ _ ^ (кардинал Гергенретер) та ін. ди й

ЗЗЇМЙ

їою, ; Об

: '■"дя^і:

У підручнику Євграфа Смирнова, за яким багато десятиліть вивчали церковну істо- ^тави рію кадри нашого духовенства, вимальовується така картина: "Папа Іоанн VIII, отри- ^ _ст мавши соборні акти й довідавшись, що його вимоги не виконані, з пересердям зажа- ^ано дав від імператора, через легата Маріна, знищити постанови собору. Маріна за зух- _-_{0 в}{ валі пояснення в Константинополі посадили у в'язницю. Тепер папа ясно побачив, що Фотій не зробить йому ніяких поступок, і не підкориться його впливові, і тому він піддав його новому прокляттю. Знову почалась полеміка між Константинополем та Римом, знову почалися чвари. Наступні папи також піддавали Фотія прокляттю, так що всіх папських проклять, що спіткали його, налічують до 12. Розрив між церквами | ₌₀вні почався" (Вільна, 1907, стор. 368). _епці

54

§іаз ке 1 Версію про анафему на Фотія, виголошену папою Іоанном VIII "у храмі св. у Пра- і Петра з євангелієм в руках, у присутності численного люду", повторює і візанто-ноніч-І лог А. Васильєв (Лекції з іст. Візантії, т.1, Петроград, 1917, стор. 368). Ці роз-бліко-1! повіді, що мали колись певну мету, про відміну Іоанном VIII постанов собору 879 появи | - 80 року і про нову анафему на Фотія, сучасний Римо-католицький церковний ганти- історик проф. Є. Амман, головний редактор монументальної богословської ен­циклопедії (Бісііоппаіге сіє Тпео1о£Іе сашоїіцие) називає "чистісіньким романом", проф. Ф. Дворник - "історичною містифікацією" (Тпе РЬоеІаеп. 8сЬізт. атЬгісІ£е, 1948).

Взагалі, відзначмо, що сучасні Римо-католицькі історики, у висвітленні цього і ба­гато такого, злободенного, з питань церковної історії, часто, - віддаймо їм належне, -виявляють неабияку наукову сумлінність й об'єктивність. Рим) Один з найпильніших дослідників цієї епохи, чеський Римо-католицький священик Ф. Дворник сформулював свої висновки з цього питання так: "чим довше ми вивчає­мо історію цього періоду, тим більше переконуємося в тому, що папи від Іоанна VIII до Іоанна II не змінили своєї політичної лінії відносно Сходу, вдаючись до особистих почуттів. Папська політика продовжувала лінію пряму, почату великим Іоанном VIII, надихану ідеєю виправлення визнаних помилок і збереження єдності всієї Церкви" істо- (Оуогпік. Еплсіез зиг Рпоііоз, Вугапііоп, 193 5, XI)

'ИЧНО

Уче-

2МІ,3

СІ СТ.)

т За-тако-[авіть

Відзначмо, що висновками Дворника цікавився покійний патріарх Сергій. Він пи­сав одному з своїх знайомих за кордоном: "Дуже заінтригували Ви мене відкриттями Дворника про патріарха Фотія. Чи не можете роздобути хоча б тези цієї вченої праці

і Лев _; прислати мені. Був би Вам дуже вдячний." (Патр. Сергій і його духовна спадщина.

имо- | Москва. 1947, стор. 74).

и:на юлю их.

Зуха; Цікаво з вище викладеним порівняти тон висловлювань самого Фотія про папу Іоанна, що відносяться до останнього періоду життя патріарха, коли Іоанна VIII вже не було в живих. Стверджуючи у листі патріархові Аквілейському учення про єдине походження Св.

), до Духа, Фотій посилається на легацію "що у святих папи Іоанну - Ти еп а§ііз рара.

»Со

року

ісь у у "Містагогії" Фотія читаємо: "Відносно мого Іоанна, - так, я можу назвати його так з ряду причин, і тому, що він більше, аніж котрийсь інший, підтримав мою спра­ву, - то цей Іоанн, мужній духом, мужній у благочесті, у непримиренності до неправ­ди й нечестя, котрий тямить у священних законах і в політичних справах, здатний

^ют0" ставити все на своє місце, саме він через своїх легатів підписав соборні постанови,

^ТР^И_ псі стосуються символу..." Цей благодатний святитель римський через своїх вельми-

їжа- ї шанованих і освічених представників Павла, Євгенія й Петра, приймаючи на соборі,

³У^Х" що відбувся в наш час, символ віри у згоді з Кафолічною Церквою і з своїми римсь-

чив, І кими попередниками, забажав підтвердити рішення цих світлих і дивних мужів дум-

/вш і кою, устами й підписом священних рук».

м та Об'єктивний внесок папи Іоанна VIII у справу захисту православ'я треба відмітити ^так | з удячністю. Наскільки глибокою була відданість папи ідеям православної церкви і чи

^ами ■ | повністю він подолав у своїй свідомоетіншокусливу для кожного папи римську кон­цепцію єдиновладдя - це питання окреме, значно складніше.

55

Декілька слів про ставлення Іоанна VIII до діяльності Кирила й Мефодія. У 87Я Н році, тобто ще до рукопокладення Іоанна на єпископа Римського, Мефодій був ув'яз-1 Сері нений архієпископом Зальцбурзьким. Звільнення настало за наполяганням Іоанна VIII. Бі котрий, однак, тоді благословив проповідь слов'янською мовою, а заборони на слов'ян-1 що і ську літургію не зняв. У 879 році, у зв'язку з новими звинуваченнями, Мефодій був | пога викликаний до Риму. Тут йому вдалося домогтися відміни цієї заборони. ■, лакт

С<ИЕ

Після Свято-Софійського собору. ш-

Правильні стосунки між Римською та Константинопольською помісними церква-1 рука ми, вдало досягнуті у 879 році, в основному зберігалися, незважаючи на певні труд- І роні нощі, до початку Хет. ';, в з

Зрозуміло, не всі папи протягом цього короткого періоду однаковою мірою були дува проникнуті духом великого собору. Римський першопрестол у цей час збурювався І :ися багатьма спокусами, але тепер вони більше відбивалися на внутрішньому житті самої і Ггрі Римської церкви і до нових великих порушень міжцерковних стосунків поки що не І рим< приводили, С(

куп

ІТО

лгне

ІІЯЛ

5ІД.Т

г; За

За папи Стефана V (885 - 891) у 886 році Фотій був удруге і востаннє усунутий від І цію, управління Константинопольською Церквою, на цей раз - імператором Левом VI і \ був Мудрим, котрий поставив на місце Фотія свого неповнолітнього брата (також Стефа-1 \ ор; на). Папа Стефан, котрий не був прихильний до Фотія, усе таки не квапився з визнай- і їрг ням нового патріарха і з'ясовував обставини усунення Фотія. Листування з цього пи­тання, з перервами, тривало, до самої смерті.

Папа Стефан V був противником звершення відправи слов'янською мовою.

стол сідав єпископ. Формоз до цього був єпископом римського передмістя Порто, отже - єпископом субурбікарним. Щоправда, папа Іоанн VIII у 876 році позбавив його за підступність єпископського сану і навіть відлучив, але за папи Маріна Формоз був поновлений у єпископському достоїнстві і тепер протиканонічне призначення його на папський престол було сприйнято вкрай боляче насамперед самою Римською цер­квою. У лоні цієї церкви виникли дві партії: прибічників Формоза і його противників. Боротьба між ними тривала і після смерті Формоза, набираючи іноді украй спокусли­вої форми.

Звертає на себе увагу швидка зміна пап у цей час: Боніфацій VI (896 р.), Стефан (896 - 897). Він був раніше рукопокладений Формозом на єпископа м. Ангани. Таким чи­ном, це третій в історії папа з єпископів. Відмітимо для пояснення і те, що з його при- З значенням, рукопокладення, здійснене Формозом, ігнорувалося, як нечинне. Стефан 1 о VI учинив суд над Формозом (897). Тіло померлого папи, після дев'ятимісячного перебу-1 у вання в гробу було доставлено на собор,ллулз покійника були зняті знаки папського і _ - _х достоїнства ("Собор з трупом"). Формозівці невдовзі після цього задушили папу Стефана і ^ц

Наступним папою римським був Формоз (891 - 896). Його вороже ставлення до Фотія, на щастя, не могло реально відбитися на стосунках двох церков... оскільки Фотій вже був не при владі. Призначення Формоза на папський престол стало точно таким же порушенням церковного благочиння, як призначення папи Маріна, що ста­лося незадовго до цього. В особі Формоза вдруге в історії Церкви на папський пре-І \іар

-. ом

БІЇЛС -Я В

::иі] -о\г яро

в

Іс їм]

і Ми»

56